ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Божевільне сонце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божевільне сонце
Божевільне сонце світило. І, немовби жартуючи, а, може, знущаючись над нашим щасливим почуттям, сипало промінням у саму душу і запалювало її. Ще з далекого синього дитинства мені було відомо, що смерть приходить тому, що людське серце перетворюється на попіл і вже не може битися в грудях і тому зупиняється навіки. Але чому? Я знаю також, що в кожного це буває по-різному: в когось воно тліє, тліє все життя, немов нікчемна папіроска... В іншого ж спалахує яскравим фейєрверком і згорає за одну -єдину мить. Найжахливіше, коли серце завжди було холодне, як льод, а раптом перетворюється на попіл і вже все – жить нема коли, нема коли запалити своє багаття, навіть жалкувати про це нема коли.
Я мріяла не бути холодною, не тліти, а горіти, палати яскравим полум’ям якомога довше, так, щоб всі люди на планеті бачили той вогонь і прагнули хоча б наблизитися до нього, доторкнутися, щоб запалити і свої душі.
О, яке невблаганне божевільне сонце! Як боляче, як солодко!.. Моє бажання здійснилося – я знаю напевне, що чекає мене не тління, бо в душі у мене яскравий вогонь. Я знаю, що і в тебе також, бо в той божевільний день не тільки сонце збожеволіло. Все навкруги було незвичайним. Водило якісь нерозумні хороводи, співало солодкі й прекрасні пісні, від яких запаморочилося в голові і ми також збожеволіли. Я побачила тебе вперше. Ні, я хочу сказати, що ДИВИЛАСЯ на тебе мабуть сто тисяч разів, але у той день ПОБАЧИЛА вперше! Можливо, ти мене також. Твої губи шептали: «Кохаю... Я так тебе кохаю. Я дивлюся в твої очі і розумію яке це диво, що вони дивляться на мене з любов’ю і ніжністю. Розумію, який я багач, бо то не просто очі. То найдорогоцінніші чорні перлини, народжені у таємничих глибинах всесвітнього океану.»
Я танула від твоїх слів, як сніжинка; вмирала од солодкої муки і воскресала у ту ж мить... Тільки бачила твої губи, що наближалися до моїх, тільки відчувала ніжний їх дотик, і солодкість, і вологу....
Втрачаючи відчуття часу і простору, ми злітали у недосяжну для інших вись, ставали спочатку птахами, потім хмарами, потім зірками, переживаючи всі можливі і неможливі метаморфози.
А, повертаючись на землю, ми через силу відривали одне від одного вуста і знов шептали: «Я тебе кохаю...» - «І я...»
О, якби тут була пустеля! Або безлюдний острів, або безкрає море чи океан і наш, тільки наш на двох човен гойдається на хвилях, і сонце, і небо, і навкруги – жодної живої душі за сотні кілометрів.... Тоді ми б збожеволіли остаточно і довели б наше божевілля до крайньої межі, й , не зупиняючись, переступили б і через неї... Це найбільше, чого ми хотіли в ту мить. Але ми були не самі і не було жодного шансу залишитися тет-а-тет.
А божевільне сонце світило і зводило з розуму нас. Нехай би його промінь розрізав гострим лезом наші душі й вийняв їх, та й тоді їх вогню вистачило б на віки. Бо хто хоч раз відчував таку жагу, той зрозуміє, що означає «божевільне сонце».
Я мріяла не бути холодною, не тліти, а горіти, палати яскравим полум’ям якомога довше, так, щоб всі люди на планеті бачили той вогонь і прагнули хоча б наблизитися до нього, доторкнутися, щоб запалити і свої душі.
О, яке невблаганне божевільне сонце! Як боляче, як солодко!.. Моє бажання здійснилося – я знаю напевне, що чекає мене не тління, бо в душі у мене яскравий вогонь. Я знаю, що і в тебе також, бо в той божевільний день не тільки сонце збожеволіло. Все навкруги було незвичайним. Водило якісь нерозумні хороводи, співало солодкі й прекрасні пісні, від яких запаморочилося в голові і ми також збожеволіли. Я побачила тебе вперше. Ні, я хочу сказати, що ДИВИЛАСЯ на тебе мабуть сто тисяч разів, але у той день ПОБАЧИЛА вперше! Можливо, ти мене також. Твої губи шептали: «Кохаю... Я так тебе кохаю. Я дивлюся в твої очі і розумію яке це диво, що вони дивляться на мене з любов’ю і ніжністю. Розумію, який я багач, бо то не просто очі. То найдорогоцінніші чорні перлини, народжені у таємничих глибинах всесвітнього океану.»
Я танула від твоїх слів, як сніжинка; вмирала од солодкої муки і воскресала у ту ж мить... Тільки бачила твої губи, що наближалися до моїх, тільки відчувала ніжний їх дотик, і солодкість, і вологу....
Втрачаючи відчуття часу і простору, ми злітали у недосяжну для інших вись, ставали спочатку птахами, потім хмарами, потім зірками, переживаючи всі можливі і неможливі метаморфози.
А, повертаючись на землю, ми через силу відривали одне від одного вуста і знов шептали: «Я тебе кохаю...» - «І я...»
О, якби тут була пустеля! Або безлюдний острів, або безкрає море чи океан і наш, тільки наш на двох човен гойдається на хвилях, і сонце, і небо, і навкруги – жодної живої душі за сотні кілометрів.... Тоді ми б збожеволіли остаточно і довели б наше божевілля до крайньої межі, й , не зупиняючись, переступили б і через неї... Це найбільше, чого ми хотіли в ту мить. Але ми були не самі і не було жодного шансу залишитися тет-а-тет.
А божевільне сонце світило і зводило з розуму нас. Нехай би його промінь розрізав гострим лезом наші душі й вийняв їх, та й тоді їх вогню вистачило б на віки. Бо хто хоч раз відчував таку жагу, той зрозуміє, що означає «божевільне сонце».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію