ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
І.Бродський. Листи до римського друга
Скоро осінь, все поміниться невдовзі.
Годі, Постуме, до болю мимовільних
і обнов, і малев, подрузі в помозі.
Діва тішить з осторогою за рамці –
далі ліктя не узятись чи коліна.
Скільки втіх у нетілесному і рацій:
ні обіймів, ані зради обопільно!
______________
Надсилаю тобі, Постуме, ці книги.
Як столиця? Б’єш пороги? Стелять м’яко?
Що там Цезар? Все у справах? Все інтриги?
Все інтриги, далебі, або гулянка.
Я сиджу собі в саду, горить світильник.
Ані подруги, ні служки, ні знайомця.
За слабих від світу цього, або сильних –
комашні лише догідне суголосся.
________________
Тут лежить купець із Азії. Тямущим
був купчина – беручкий, скупий на ляси.
Вмер зненацька: лихоманка. З неминучим
підгадав, а не до вигоди оказій.
Обік ліг легіонер під грубим кварцом.
Він Імперію звитягами прославив.
Міг загинути не раз! почив же старцем.
Годі, Постуме, і тут якихось правил.
________________
Хай направду, курка, Постуме, не птиця,
а безмізкій голові хапає горя.
Як випадком у Імперії родився,
є провінції – глухі і біля моря.
І від Цезаря далеко, і від хуги.
Годі леститися, квапитись, трястися.
Ти казав, усі намісники – злодюги?
По мені, то хай крадій, чим кровопивця.
________________
Разом зливу перебути, я, гетеро,
не пручатимусь, та збав мене торгівлі:
критись тілом у негоду за сестерцій
все одно, що дранку микати у крівлі.
Протікаю, кажеш? Ба, і де калюжа?
Щоби я лишав калюжі – не бувало.
От найдеш собі якого-небудь мужа,
він і буде протікати в покривало.
________________
От і нам уже давно за половину.
Як казав мені в таверні раб недужий:
"Обернімось, і побачимо руїну".
Погляд, звісно, дуже варварський, та слушний.
Був у горах, клопочусь тепер з букетом.
Глека доброго знайду, води зіллю їм.
Що у Лівії, мій Постуме, – чи де там?
Непереливки, либонь, але воюєм?
________________
Гожа, Постуме, намісника сестриця.
Худорлява, але з повними ногами.
Ти і з нею спав. А нині стала жриця.
Жриця, Постуме, і знається з богами.
Приїзди, вином вчастую, хлібом ситим,
або сливами. Розкажеш мені вісті.
Постелю тобі в саду під небом чистим
і скажу, які сузір’я в оковиді.
____________________
Скоро, Постуме, твій друг, меткий на штучки
в додаванні, з відніманням кине жарти.
Забери, що заощадив, з-під подушки,
там не густо, але стане поховати.
Та поїдь на вороній своїй кобилі
в дім гетер неподалік міського муру.
Дай ціну їм, як тоді, коли любили,
хай виплакують обіцяну зажуру.
________________
Зелень лавра, неугавна в її дрожі.
Двері настіж, припорошене віконце.
Усамітнений стілець; в порожнім ложі
плед усотує обіднє спите сонце.
Понт шумує до горожі з чорних піній.
Чийсь вітрильник боре хвилю біля мису.
На розсохлому ослоні – Старший Пліній.
Дрізд щебече в шевелюрі кипарису.
___________________
березень, 1972
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І.Бродський. Листи до римського друга
Із Марціала
Нині вітряно і хвиля б’є навідліг.
Скоро осінь, все поміниться невдовзі.
Годі, Постуме, до болю мимовільних
і обнов, і малев, подрузі в помозі.
Діва тішить з осторогою за рамці –
далі ліктя не узятись чи коліна.
Скільки втіх у нетілесному і рацій:
ні обіймів, ані зради обопільно!
______________
Надсилаю тобі, Постуме, ці книги.
Як столиця? Б’єш пороги? Стелять м’яко?
Що там Цезар? Все у справах? Все інтриги?
Все інтриги, далебі, або гулянка.
Я сиджу собі в саду, горить світильник.
Ані подруги, ні служки, ні знайомця.
За слабих від світу цього, або сильних –
комашні лише догідне суголосся.
________________
Тут лежить купець із Азії. Тямущим
був купчина – беручкий, скупий на ляси.
Вмер зненацька: лихоманка. З неминучим
підгадав, а не до вигоди оказій.
Обік ліг легіонер під грубим кварцом.
Він Імперію звитягами прославив.
Міг загинути не раз! почив же старцем.
Годі, Постуме, і тут якихось правил.
________________
Хай направду, курка, Постуме, не птиця,
а безмізкій голові хапає горя.
Як випадком у Імперії родився,
є провінції – глухі і біля моря.
І від Цезаря далеко, і від хуги.
Годі леститися, квапитись, трястися.
Ти казав, усі намісники – злодюги?
По мені, то хай крадій, чим кровопивця.
________________
Разом зливу перебути, я, гетеро,
не пручатимусь, та збав мене торгівлі:
критись тілом у негоду за сестерцій
все одно, що дранку микати у крівлі.
Протікаю, кажеш? Ба, і де калюжа?
Щоби я лишав калюжі – не бувало.
От найдеш собі якого-небудь мужа,
він і буде протікати в покривало.
________________
От і нам уже давно за половину.
Як казав мені в таверні раб недужий:
"Обернімось, і побачимо руїну".
Погляд, звісно, дуже варварський, та слушний.
Був у горах, клопочусь тепер з букетом.
Глека доброго знайду, води зіллю їм.
Що у Лівії, мій Постуме, – чи де там?
Непереливки, либонь, але воюєм?
________________
Гожа, Постуме, намісника сестриця.
Худорлява, але з повними ногами.
Ти і з нею спав. А нині стала жриця.
Жриця, Постуме, і знається з богами.
Приїзди, вином вчастую, хлібом ситим,
або сливами. Розкажеш мені вісті.
Постелю тобі в саду під небом чистим
і скажу, які сузір’я в оковиді.
____________________
Скоро, Постуме, твій друг, меткий на штучки
в додаванні, з відніманням кине жарти.
Забери, що заощадив, з-під подушки,
там не густо, але стане поховати.
Та поїдь на вороній своїй кобилі
в дім гетер неподалік міського муру.
Дай ціну їм, як тоді, коли любили,
хай виплакують обіцяну зажуру.
________________
Зелень лавра, неугавна в її дрожі.
Двері настіж, припорошене віконце.
Усамітнений стілець; в порожнім ложі
плед усотує обіднє спите сонце.
Понт шумує до горожі з чорних піній.
Чийсь вітрильник боре хвилю біля мису.
На розсохлому ослоні – Старший Пліній.
Дрізд щебече в шевелюрі кипарису.
___________________
березень, 1972
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію