ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Доля (1995) /
Проза
Чашка Кави…
Ступор…в очах щось невимовно дике затьмарення сьогодні, неначе сонце непрозорим свинцем обійняли. В грудях защемило. «Боже, знову починається»,- подумав я і з грохотом брякнувся на землю. Всі мої спроби піднятися були неможливими з точки зору моєї хвороби мінімум на півгодини.
Звідкілясь прийшов кіт і почав пестити мене своїм перебитим хвостом по обличчю. Я на мить зупинив свій погляд на його переломі. Невже йому вже не болить? Як він може так легко забути про свою скаліченість? Мені стало не по собі втричі. Його масивне тіло вляглося на моєму животі і почало мурчати. Мені було здавалося, що він хоче пощикотати мене своїм гулом та вібрацією, як у машиніста, але затих.
Робота в мене проста. Я всього лиш ставлю штампи на почті . Посилки, бандеролі, листи. З людьми майже не спілкуюсь. Тільки чую : «Піте, штамп постав…!». Зарплатня… якби кіт таку отримував, то для нього і це було б мало, а мені ще нас обох годувати. Йому легше. З товаришами борсатися в смітнику біля сусіднього двору його пристрасть. Не зрозумію. Як можна видельфінюватися у тому гниллі сповненому відходів тієї буржуазної морди та нюхати те сміттєве натхнення бомжів . Та я і скоро таким стану . Казали батько освіту вищу здобувай . Еге ж бо. Так воно і є. Молодеча закоханість була настільки ж безглуздою, як і я сам.
Пройшло дві години…
Нарешті підвівся. Кіт зліз з мене сам по добрій волі, наче боявся мого ривка, що переламає йому не тільки хвоста. Моє тіло було схоже на ті рештки тверезості одвічного п’яниці , такий вже був мені притаманний перепліт ніг під час ходу, після низки моїх падінь і затьмарень.
Серед продуктів є тільки кава і вода. «Найсмачніша вода Лондона »- назва цього продукту, читаю, а в голові лише сутінки правди і етикетка здається справедливою більше в моїх думках - «Найсмачніша вода з нашої запльованої Темзи, що проходить жодного рівня фільтрації» .
Кава …. Ставши над столом, я висипав з жерстяної банки собі на руку грамів з п’яти того гуталінового єства. Чорна… На запах, як життя. Справжня лондонська. 2 фунти стерлінги віддав за неї. Довго грошенята збирав, аби відчути і в себе в кімнаті той аромат, що я беріг аж до самого дому, вловивши на вулиці серед бідноти, проходячи повз кав’ярню « Forest ». Мій іржавий чайник мабуть тільки додавав смаку тій воді, що кип’ятилася в ньому. Так, наче закип’ятилось. Кухонька не така і простора. Десь два метри на три.
Дім нагадував шпаківню . Такий же малий із діркою на горищі, що виходила нутром до вулиці.
Паровий водопад стрімко почав юшити із чайника до чашки. Я був повен захоплення, спостерігаючи за цим шумом. Мені до того ж закортіло стояти із цією чашкою кави десь на водоспаді .
Готово. Цукру немає. Дороге задоволення та і мені часом сниться бува. Але то для господ всіляких . Надмірна гуманність та гурманність мені не до вподоби. Зате я спробую справжню смакоту.
Присівши на стілець поряд я почав посьорбувати цю темну водицю. На диво іржу я не відчував, вона була затьмарена цією чорною цвіллю.
Гіркий смак…трохи сушить горло і дере…дере за душу.
Далеко у 1825 році я ще був малий. Грав на вулиці з ліверпульськими хлопчаками. Батько повертався додому пізно вночі, а так як матері у нас не було (вмерла як мене народжувала) я міг займатися чим завгодно впродовж всього дня, але і повинен був дочекатися старого. Він йшов і крізь темінь мені завжди посміхався. Я це бачив зблизька, але відчував, що ця посмішка вишукувала мене здалеку. У батька був великий борг у банку . Я не розумів ще того. Одного дня ми прийшли до цієї ж хатини,яка мені тепер передалася у спадок від нього . Я сидів з ним довго . Він встромивши сигару в зуби перераховує гроші, поправляючи постійно лампу, що висіла майже біля верху столу (мала освітленість), а я тим часом гойдався поряд на триногому стільці.
Тут я помітив як скривилося його обличчя. Скупа чоловіча сльоза потекла по сльозам мого батька. Я хоч і малий, але зрозумів, що справа в грошах. Жити більше немає на що. А про банк я дізнався вже від дядьків на цвинтарі.
«Я так більше не можу сину»,- батько приклонив свою голову до моєї, злегка почісуючи її . «Вибач мене колись чуєш?»,- старий дістав револьвера з кишені і вистрілив з блискавичною швидкістю собі в скроню.
Кров з його голови потрапила мені малому на вуста. Саме такий смак я відчуваю зараз від чорної кави…
Начхати на гроші витрачені на неї. Я взяв банку і чимдуж побіг до Темзи та висипав її всю у воду.
Мені стало гидко,бридко та якось зневолено . Наче я залежний у цьому світі від пам’яті триклятої. Всі люди від неї залежні. Мені все нагадує про жахливі речі. Так чому я не можу знайти своє щастя у найпростіших речах, Господи?
Банальщина.
Прийшовши додому, я закрив двері прищемивши хвіст свого кота… такого жахливого звуку я ще не чув. Мене аж прорізало. Не чув, але ж і чув.
Щоб не дивитися йому в очі, я викинув його надвір. Соромно…
Так виходить, що в кожного свій смак кави . Пам'ять і думка супроводжують її аромат та солодкість, навіть якщо її немає. В мене вони ведуть попід руки гіркоту. Все…набридло.
Підійшовши до столу, я впав.
Цього разу я не підведусь ніколи…. хвороба . В рекомндації написано :
«Ніколи не пити кави».
Життя…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чашка Кави…
Життя...
Прийшовши додому з роботи, я зачинив за собою двері, прищемивши при тому хвіст власного кота. Щось хруснуло. Такого жахливого звуку, як горлач домашнього утриманника, я ще не чув. Хоча на мить мені стало трохи соромно і не по собі. Воно ж живе створіння все таки. Розлючившись на самого себе, я підійшов до столу, що стояв у глухому закутті (дубовий, від прадіда залишився) та виклав на нього щойно куплені продукти.
Ступор…в очах щось невимовно дике затьмарення сьогодні, неначе сонце непрозорим свинцем обійняли. В грудях защемило. «Боже, знову починається»,- подумав я і з грохотом брякнувся на землю. Всі мої спроби піднятися були неможливими з точки зору моєї хвороби мінімум на півгодини.
Звідкілясь прийшов кіт і почав пестити мене своїм перебитим хвостом по обличчю. Я на мить зупинив свій погляд на його переломі. Невже йому вже не болить? Як він може так легко забути про свою скаліченість? Мені стало не по собі втричі. Його масивне тіло вляглося на моєму животі і почало мурчати. Мені було здавалося, що він хоче пощикотати мене своїм гулом та вібрацією, як у машиніста, але затих.
Робота в мене проста. Я всього лиш ставлю штампи на почті . Посилки, бандеролі, листи. З людьми майже не спілкуюсь. Тільки чую : «Піте, штамп постав…!». Зарплатня… якби кіт таку отримував, то для нього і це було б мало, а мені ще нас обох годувати. Йому легше. З товаришами борсатися в смітнику біля сусіднього двору його пристрасть. Не зрозумію. Як можна видельфінюватися у тому гниллі сповненому відходів тієї буржуазної морди та нюхати те сміттєве натхнення бомжів . Та я і скоро таким стану . Казали батько освіту вищу здобувай . Еге ж бо. Так воно і є. Молодеча закоханість була настільки ж безглуздою, як і я сам.
Пройшло дві години…
Нарешті підвівся. Кіт зліз з мене сам по добрій волі, наче боявся мого ривка, що переламає йому не тільки хвоста. Моє тіло було схоже на ті рештки тверезості одвічного п’яниці , такий вже був мені притаманний перепліт ніг під час ходу, після низки моїх падінь і затьмарень.
Серед продуктів є тільки кава і вода. «Найсмачніша вода Лондона »- назва цього продукту, читаю, а в голові лише сутінки правди і етикетка здається справедливою більше в моїх думках - «Найсмачніша вода з нашої запльованої Темзи, що проходить жодного рівня фільтрації» .
Кава …. Ставши над столом, я висипав з жерстяної банки собі на руку грамів з п’яти того гуталінового єства. Чорна… На запах, як життя. Справжня лондонська. 2 фунти стерлінги віддав за неї. Довго грошенята збирав, аби відчути і в себе в кімнаті той аромат, що я беріг аж до самого дому, вловивши на вулиці серед бідноти, проходячи повз кав’ярню « Forest ». Мій іржавий чайник мабуть тільки додавав смаку тій воді, що кип’ятилася в ньому. Так, наче закип’ятилось. Кухонька не така і простора. Десь два метри на три.
Дім нагадував шпаківню . Такий же малий із діркою на горищі, що виходила нутром до вулиці.
Паровий водопад стрімко почав юшити із чайника до чашки. Я був повен захоплення, спостерігаючи за цим шумом. Мені до того ж закортіло стояти із цією чашкою кави десь на водоспаді .
Готово. Цукру немає. Дороге задоволення та і мені часом сниться бува. Але то для господ всіляких . Надмірна гуманність та гурманність мені не до вподоби. Зате я спробую справжню смакоту.
Присівши на стілець поряд я почав посьорбувати цю темну водицю. На диво іржу я не відчував, вона була затьмарена цією чорною цвіллю.
Гіркий смак…трохи сушить горло і дере…дере за душу.
Далеко у 1825 році я ще був малий. Грав на вулиці з ліверпульськими хлопчаками. Батько повертався додому пізно вночі, а так як матері у нас не було (вмерла як мене народжувала) я міг займатися чим завгодно впродовж всього дня, але і повинен був дочекатися старого. Він йшов і крізь темінь мені завжди посміхався. Я це бачив зблизька, але відчував, що ця посмішка вишукувала мене здалеку. У батька був великий борг у банку . Я не розумів ще того. Одного дня ми прийшли до цієї ж хатини,яка мені тепер передалася у спадок від нього . Я сидів з ним довго . Він встромивши сигару в зуби перераховує гроші, поправляючи постійно лампу, що висіла майже біля верху столу (мала освітленість), а я тим часом гойдався поряд на триногому стільці.
Тут я помітив як скривилося його обличчя. Скупа чоловіча сльоза потекла по сльозам мого батька. Я хоч і малий, але зрозумів, що справа в грошах. Жити більше немає на що. А про банк я дізнався вже від дядьків на цвинтарі.
«Я так більше не можу сину»,- батько приклонив свою голову до моєї, злегка почісуючи її . «Вибач мене колись чуєш?»,- старий дістав револьвера з кишені і вистрілив з блискавичною швидкістю собі в скроню.
Кров з його голови потрапила мені малому на вуста. Саме такий смак я відчуваю зараз від чорної кави…
Начхати на гроші витрачені на неї. Я взяв банку і чимдуж побіг до Темзи та висипав її всю у воду.
Мені стало гидко,бридко та якось зневолено . Наче я залежний у цьому світі від пам’яті триклятої. Всі люди від неї залежні. Мені все нагадує про жахливі речі. Так чому я не можу знайти своє щастя у найпростіших речах, Господи?
Банальщина.
Прийшовши додому, я закрив двері прищемивши хвіст свого кота… такого жахливого звуку я ще не чув. Мене аж прорізало. Не чув, але ж і чув.
Щоб не дивитися йому в очі, я викинув його надвір. Соромно…
Так виходить, що в кожного свій смак кави . Пам'ять і думка супроводжують її аромат та солодкість, навіть якщо її немає. В мене вони ведуть попід руки гіркоту. Все…набридло.
Підійшовши до столу, я впав.
Цього разу я не підведусь ніколи…. хвороба . В рекомндації написано :
«Ніколи не пити кави».
Життя…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію