ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Феномен під назвою "Жінка"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Феномен під назвою "Жінка"
Чоловік — істота досконала. Він мислить тверезо, логічно, раціонально. У нього все чітко, без дурних сантиментів. Він твердо знає чого хоче і говорить про це відверто. Його емоції точно і безпомилково знаходять вихід у ту ж хвилину, коли він того побажає, у який спосіб — питання друге, важливо те, що знаходять. Для відчуття щастя чоловікові багато не треба — він щиро задовільняється вже самою присутністю факту свого існування. Він — є. І це достатня і вагома причина радіти життю. Все інше додасться. І додається.
Інша річ - жінка. Це істота, з дивним набором химерних ілюзій, які вона сама собі постійно породжує, в які щиро вірить, яким сліпо довіряє, які настирливо прищеплює чоловікові, котрий, на його ж біду, порахує цю, без перебільшення ні з чим незрівнянну істоту, достатньо привабливою для його досконалого ока, аби виявити бажання задовільнити з нею свій цілком природній інстинкт. Ось тут він і попався!
Допоки він насолоджуватиметься цим божим даром, він, чи то пак, вона, з усердям, достойним майстерності павука, плестиме тендітні, тонкі, прекрасні, вражаючої величини і глупості фантазії. Адже вона така захмарна, така чуттєво-мрійлива, фантастично-сентиментальна, що миттєво породить цілі сувої незбагненно-розлогої павутини під назвою "ілюзії".
Вона ж не бачить його досконалої чоловічої простоти. ЇЇ очі, затуманені ілюзорним уявленням, майже миттєво відтворять неймовірно прекрасного принца на білому коні, благородству якого немає межі-краю. Вона пришпилить до його простого силуету силу-силенну вигаданих чеснот. І коли одного чудового дня, цей нерукотворний ідеал донесе до її ніжно-налаштованих вух, якусь просту, раціональну, зовсім неромантичну репліку чи, борони Боже, простий, логічно-продиктований, потребуючий виходу емоцій вчинок - кришталь її фантасмагоричного замку щастя дрібно і неприємно-загрозливо забрязчить мільйонами стривожених дзвіночків:
- Пробі! Рятуйте! Катастрофа!..
Тихіше, дурепо! Прокинься і не галасуй! Годі тобі верещати, наче навіжена.
Це всього-на-всього життя. Просте, без прикрас, тобою ж вигаданих... Хто тобі винен, що ти собі понавигадувала Бог-зна що, і, з усердям запрвського пияка, цмулиш своє вино-ілюзії, безпробудно?
Ти ж сама затуляла очі, коли не хотіла дивитися, а вуха, коли не хотіла слухати. А коли й дивилася, то бачила лише те, що тобі щиро прагнулось бачити... Нема бо для тебе більшої правди понад ту, що тобі малює твоя хвора уява. Нічого вагомішого, за вигаданий тобою світ...
То чом дивуєшся, що тане він, як ранковий туман під сонцем, зникає, як тіні в полудень? Дурненька ти, люба моя, ох, нерозумна...
Де ж тобі подітися, бідоласі? Дивись, що накоїла - чоловіка душиш своєю набридливою собачою прив"язаністю, діточками обклалася, як квочка курчатами, гніздечко звила, як ластівка повесні... Метушишся... Все б тобі романтики, краси, затишку, баняків, котлет, борщів... Чоловіка - принца ясноликого, що сам у щедрості та любощах розсипається довкола тебе та чад ваших надбаних...
Бідна його головонько...
А йому ж, сердезі, багато не треба... Він простий. А тим і досконалий. Знав би, неборачисько, яку то Бог поміч йому в Едемі готує - не просив би...
Та й тобі було б легше - тебе б не було. А разом з тобою і дурних твоїх ілюзій та сантиментів. А так, бач, правлять світом...
P.S. Якщо ти, голубонько, зі мною не згідна, знай - це теж ілюзія. Ілюзія думати, що сказане мною - ілюзія.
Із щирим співчуттям, жінка.
Інша річ - жінка. Це істота, з дивним набором химерних ілюзій, які вона сама собі постійно породжує, в які щиро вірить, яким сліпо довіряє, які настирливо прищеплює чоловікові, котрий, на його ж біду, порахує цю, без перебільшення ні з чим незрівнянну істоту, достатньо привабливою для його досконалого ока, аби виявити бажання задовільнити з нею свій цілком природній інстинкт. Ось тут він і попався!
Допоки він насолоджуватиметься цим божим даром, він, чи то пак, вона, з усердям, достойним майстерності павука, плестиме тендітні, тонкі, прекрасні, вражаючої величини і глупості фантазії. Адже вона така захмарна, така чуттєво-мрійлива, фантастично-сентиментальна, що миттєво породить цілі сувої незбагненно-розлогої павутини під назвою "ілюзії".
Вона ж не бачить його досконалої чоловічої простоти. ЇЇ очі, затуманені ілюзорним уявленням, майже миттєво відтворять неймовірно прекрасного принца на білому коні, благородству якого немає межі-краю. Вона пришпилить до його простого силуету силу-силенну вигаданих чеснот. І коли одного чудового дня, цей нерукотворний ідеал донесе до її ніжно-налаштованих вух, якусь просту, раціональну, зовсім неромантичну репліку чи, борони Боже, простий, логічно-продиктований, потребуючий виходу емоцій вчинок - кришталь її фантасмагоричного замку щастя дрібно і неприємно-загрозливо забрязчить мільйонами стривожених дзвіночків:
- Пробі! Рятуйте! Катастрофа!..
Тихіше, дурепо! Прокинься і не галасуй! Годі тобі верещати, наче навіжена.
Це всього-на-всього життя. Просте, без прикрас, тобою ж вигаданих... Хто тобі винен, що ти собі понавигадувала Бог-зна що, і, з усердям запрвського пияка, цмулиш своє вино-ілюзії, безпробудно?
Ти ж сама затуляла очі, коли не хотіла дивитися, а вуха, коли не хотіла слухати. А коли й дивилася, то бачила лише те, що тобі щиро прагнулось бачити... Нема бо для тебе більшої правди понад ту, що тобі малює твоя хвора уява. Нічого вагомішого, за вигаданий тобою світ...
То чом дивуєшся, що тане він, як ранковий туман під сонцем, зникає, як тіні в полудень? Дурненька ти, люба моя, ох, нерозумна...
Де ж тобі подітися, бідоласі? Дивись, що накоїла - чоловіка душиш своєю набридливою собачою прив"язаністю, діточками обклалася, як квочка курчатами, гніздечко звила, як ластівка повесні... Метушишся... Все б тобі романтики, краси, затишку, баняків, котлет, борщів... Чоловіка - принца ясноликого, що сам у щедрості та любощах розсипається довкола тебе та чад ваших надбаних...
Бідна його головонько...
А йому ж, сердезі, багато не треба... Він простий. А тим і досконалий. Знав би, неборачисько, яку то Бог поміч йому в Едемі готує - не просив би...
Та й тобі було б легше - тебе б не було. А разом з тобою і дурних твоїх ілюзій та сантиментів. А так, бач, правлять світом...
P.S. Якщо ти, голубонько, зі мною не згідна, знай - це теж ілюзія. Ілюзія думати, що сказане мною - ілюзія.
Із щирим співчуттям, жінка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію