ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Школа Полярного сяйва (Казка-повiсть) частина четверта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Школа Полярного сяйва (Казка-повiсть) частина четверта
Частина 4. Пані Темрява
- Я спробую на повній швидкості підлетіти,і забрати Хуртовинку! - запропонував Льодик.
- Ні,це ризиковано, - мовила Крижинка,і поміркувавши,додала, - будемо діяти так! Знизимося он за тим пагорбом,що поряд з галявиною. Я обійду його і спробую відволікти Пані Темряву,а ти забереш Хуртовинку! А ти,Сніжику, бери комп і викликай підмогу! Треба попередити всіх,що Пані Темрява знову взялася за старе.
- Може спрацювати… - прошепотів Сніжик.
На цьому й порішили. Залишивши сніголет за пагорбом, Крижинка пішла в обхід галявини. В той час, коли Пані Темрява похвалялася все знищити,дівчинка вже виходила з-за дерев.
- Агов,Пані! – вигукнула Крижинка,сама дивуючись своїй хоробрості, - Не варто так нервуватися! Це шкідливо для здоров’я!
Від такого нахабства Пані Темряві аж мову відібрало! Та за мить,угледівши перед собою всього лише дівчинку,вона майже лагідно усміхнулася, і була б навіть гарною,якби не оті очі – чорні,бездонні,страшні,неначе сама ніч дивилася на тебе! Крижинці аж мурашки поповзли по спині, і вона помалу позадкувала під захист лісу. За хвилину над верхівками сосен з’явився сніголет Льодика. Стрілою він пронісся над галявиною! Загальмувавши біля Хуртовинки,Льодик простяг руку і допоміг дівчинці сісти позаду.
Не помічаючи того,що відбувається за спиною, Пані Темрява звернулася до Крижинки:
- Хто ж це у нас тут такий грамотій?!
Відступаючи,Крижинка спіткнулася об суху гілку і впала. Дівчинка побачила як Пані Темрява затисла руку в кулак,дмухнула і розкрила долоню. Тієї ж миті біля Крижинки з’явилися…величезні,сірі вовки! Вони грізно гарчали, вищиривши гострі , як лезо, ікла.
- Оце так! Цього ми не планували… - завмерши,подумала Крижинка.
- От невезуха! – прошепотів із відчаєм Сніжик,що в цей час ховався за пагорбом.
Часу на роздуми не було,а Пані Темрява будь-якої миті могла угледіти Льодика із Хуртовинкою,що вже наближалися до стіни дерев,за якими могли сховатися. Тож Сніжик зробив перше,що прийшло на думку! Підібрався поближче до чародійки,зробив велику сніжку,розмахнувся і запустив її в Пані Темряву! Мабуть,це був би останній героїчний вчинок Сніжика,якби на галявині не з’явилася довгоочікувана допомога! Та ще й яка!
Першою,у вихорі сніжинок, постала сама Повелителька Зима із кришталевим скіпетром у руках! А слідом приземлився сніголет,яким керував не хто-небудь,а сам Вітрюган Заметільович! Та й це ще не все! На галявину вискочив велетенський білий Тигр-захисник,угледівши якого, вовки, підібгавши хвости, кинулися геть!
- Важка артилерія прибула! – з полегшенням зітхнув Сніжик, - Ми врятовані!
Тигр-захисник,ступивши вперед,закрив собою дівчинку, а Вітрюган Заметільович допоміг Крижинці піднятися.
- Ви молодці, - мовив вчитель, - але тепер наша черга провчити нахабу!
Повелителька Зима кивнула своєму помічникові,і сказала:
- Вітрюгане, підіймай вітри! Проженемо непрохану гостю! – і піднявши вверх сяючого скіпетра,проспівала:
- Завірюшу! Засніжу!
Ясне Сонце попрошу!
Вийди,Сонечко,на шлях!
Утікай-но, темний страх!
Аж раптом із важких, темних хмар посипав просто неймовірно лапатий сніг! За лічені хвилини все було вкрито білосніжним покривалом! Слідом налетів вітер, розігнав хмари і сонце радісно посміхнулося землі!
Що тут почалося!!! Пані Темрява намагалася сховатися від блискучого, білосніжного сяйва,та дарма! Нічого не допомагало! Вона тупотіла ногами від злості , закривала обличчя руками й волала не своїм голосом:
- Цього разу ви перемогли! Та я ще повернуся! Так легко ви мене не здолаєте-е-е! – закрутилася, завертілася дзиґою і…зникла!
- Я спробую на повній швидкості підлетіти,і забрати Хуртовинку! - запропонував Льодик.
- Ні,це ризиковано, - мовила Крижинка,і поміркувавши,додала, - будемо діяти так! Знизимося он за тим пагорбом,що поряд з галявиною. Я обійду його і спробую відволікти Пані Темряву,а ти забереш Хуртовинку! А ти,Сніжику, бери комп і викликай підмогу! Треба попередити всіх,що Пані Темрява знову взялася за старе.
- Може спрацювати… - прошепотів Сніжик.
На цьому й порішили. Залишивши сніголет за пагорбом, Крижинка пішла в обхід галявини. В той час, коли Пані Темрява похвалялася все знищити,дівчинка вже виходила з-за дерев.
- Агов,Пані! – вигукнула Крижинка,сама дивуючись своїй хоробрості, - Не варто так нервуватися! Це шкідливо для здоров’я!
Від такого нахабства Пані Темряві аж мову відібрало! Та за мить,угледівши перед собою всього лише дівчинку,вона майже лагідно усміхнулася, і була б навіть гарною,якби не оті очі – чорні,бездонні,страшні,неначе сама ніч дивилася на тебе! Крижинці аж мурашки поповзли по спині, і вона помалу позадкувала під захист лісу. За хвилину над верхівками сосен з’явився сніголет Льодика. Стрілою він пронісся над галявиною! Загальмувавши біля Хуртовинки,Льодик простяг руку і допоміг дівчинці сісти позаду.
Не помічаючи того,що відбувається за спиною, Пані Темрява звернулася до Крижинки:
- Хто ж це у нас тут такий грамотій?!
Відступаючи,Крижинка спіткнулася об суху гілку і впала. Дівчинка побачила як Пані Темрява затисла руку в кулак,дмухнула і розкрила долоню. Тієї ж миті біля Крижинки з’явилися…величезні,сірі вовки! Вони грізно гарчали, вищиривши гострі , як лезо, ікла.
- Оце так! Цього ми не планували… - завмерши,подумала Крижинка.
- От невезуха! – прошепотів із відчаєм Сніжик,що в цей час ховався за пагорбом.
Часу на роздуми не було,а Пані Темрява будь-якої миті могла угледіти Льодика із Хуртовинкою,що вже наближалися до стіни дерев,за якими могли сховатися. Тож Сніжик зробив перше,що прийшло на думку! Підібрався поближче до чародійки,зробив велику сніжку,розмахнувся і запустив її в Пані Темряву! Мабуть,це був би останній героїчний вчинок Сніжика,якби на галявині не з’явилася довгоочікувана допомога! Та ще й яка!
Першою,у вихорі сніжинок, постала сама Повелителька Зима із кришталевим скіпетром у руках! А слідом приземлився сніголет,яким керував не хто-небудь,а сам Вітрюган Заметільович! Та й це ще не все! На галявину вискочив велетенський білий Тигр-захисник,угледівши якого, вовки, підібгавши хвости, кинулися геть!
- Важка артилерія прибула! – з полегшенням зітхнув Сніжик, - Ми врятовані!
Тигр-захисник,ступивши вперед,закрив собою дівчинку, а Вітрюган Заметільович допоміг Крижинці піднятися.
- Ви молодці, - мовив вчитель, - але тепер наша черга провчити нахабу!
Повелителька Зима кивнула своєму помічникові,і сказала:
- Вітрюгане, підіймай вітри! Проженемо непрохану гостю! – і піднявши вверх сяючого скіпетра,проспівала:
- Завірюшу! Засніжу!
Ясне Сонце попрошу!
Вийди,Сонечко,на шлях!
Утікай-но, темний страх!
Аж раптом із важких, темних хмар посипав просто неймовірно лапатий сніг! За лічені хвилини все було вкрито білосніжним покривалом! Слідом налетів вітер, розігнав хмари і сонце радісно посміхнулося землі!
Що тут почалося!!! Пані Темрява намагалася сховатися від блискучого, білосніжного сяйва,та дарма! Нічого не допомагало! Вона тупотіла ногами від злості , закривала обличчя руками й волала не своїм голосом:
- Цього разу ви перемогли! Та я ще повернуся! Так легко ви мене не здолаєте-е-е! – закрутилася, завертілася дзиґою і…зникла!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію