ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Школа Полярного сяйва (Казка-повiсть) частина п'ята
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Школа Полярного сяйва (Казка-повiсть) частина п'ята
Частина 5. Сварка
Коли всі герої зійшлися на галявині, Повелителька Зима промовила :
- Дякую вам, мої юні помічники, за хоробрість! Сьогодні ми перемогли Пані Темряву,але не забувайте,що вона чародійка,і намагатиметься знайти інший шлях,щоб заволодіти світом,породжуючи в серцях страх,невпевненість, жорстокість,жадібність. Залишайте і надалі свої душі такими ж чистими,а серця – відкритими!
З цими словами Повелителька вдарила скіпетром об землю і зникла у вихорі танцюючих сніжинок!
- Мені теж час повертатися до справ, - сказав Вітрюган Заметільович,сідаючи на сніголет, - думаю, тепер Володарка ночі не скоро повернеться!
А слідом і Тигр-захисник,махнувши на прощання смугастим хвостом, зник серед дерев.
- Я ж казав ,він крутий вчитель! – захоплено вимовив Льодик.
- Подумаєш,крутий! – пхикнула Крижинка, - І так зрозуміло, що він сюди найшвидше долетить! От його і послали.
- Досить вже вам! – перебив друзів Сніжик, - Що будемо робити із сніголетом Хуртовинки? Йому гаплик! Летіти точно не зможе!
- Що ж мені робити? – ледь не плачучи,запитала Хуртовинка.
Аж тут на галявину вийшов красень-олень.
- Та це ж той олень,що його Хуртовинка врятувала! – озирнувшись,вражено скрикнув Сніжик.
Олень поважно підійшов до друзів і сказав:
- Можливо я можу чимось допомогти?
- Навряд чи… - похитав головою Льодик, - хіба що ти знаєш,де можна нові запчастини знайти!
- Зачекай, - втрутився Сніжик, - можна спробувати зробити зі сніголета сани! Із мотузок зробимо упряж, я бачив у книжці, і олень зможе тягти сніголет!
- А це ідея! – зраділа Хуртовинка.
Разом друзі швидко впоралися і незабаром вирушили в дорогу.Попереду летіли Льодик, Крижинка та Сніжик,а позаду олень тягнув по снігу сани-сніголет із Хуртовинкою. Поступово дерев ставало все більше, і друзів огорнуло неспокійне лісове життя. А воно тут просто вирувало! Незважаючи на подорожніх, лісові жителі продовжували займатися своїми справами. Ухкали десь у хащах сови, лопотіла крильми налякана куріпка,заплутував сліди обережний заєць,десь далеко вили вовки. Олень зупинився,щоб пошукати під снігом поживний лишайник, а Хуртовинка вирішила трохи прогулятися. Якісь незвичні звуки збентежили дівчинку, вона прислухалася, і почула жалібне скавчання. Виявилося,що неподалік у капкані плакала невеличка пухнаста тваринка.
- Агов! Ідіть сюди! Я знайшла якусь тваринку! Їй потрібна допомога! – покликала Хуртовинка товаришів.
Коли друзі підійшли, Крижинка невдоволено сказала:
- З цими тваринами знову в якусь халепу потрапимо! А захисників ми ще й досі не знайшли!
Хуртовинка мала спокійну вдачу і не любила сварок, але після таких слів не втрималася:
- Ти…Ти…Ти справжня крижинка! – закричала вона, - Іди і сама шукай своїх захисників!
Ображена Крижинка мовчки відійшла в бік. Хлопці перезирнулися, але теж промовчали. Хто їх знає, цих дівчат?
Сніжик присів біля капкану:
- Та це ж горностай! Я бачив таких на малюнках! Зараз він білий, щоб бути непомітним на снігу, а коли потеплішає , то буде рудий! – хлопчик спробував відкрити капкан, але це йому не вдалося.
Льодик,потерши долоні,сказав:
- Ану,літаюча енциклопедіє, відійди-но, зараз майстер візьметься! – і піднатужившись відімкнув капкан.
Змучена тваринка сховалася у лагідних руках дівчинки.
- Давай-но, - мовив Сніжик, - перевірю,чи не зламані в неї кістки, - і швидко пробігся пальцями по м’якому хутру горностая.
- Де ти цього навчився? – здивовано запитала Хуртовинка, - Теж із книжок?
- Так, - знітився Сніжик, - Основи першої допомоги. Коли подорожуєш, всяке може трапитися.
- Молодець! – похвалила хлопчика вражена Хуртовинка.
Сніжик нахилився до тваринки і нічого не відповів, але в грудях стало якось незвично приємно і гарно!
Горностай потихеньку приходив до тями,він зацікавлено зиркав на своїх рятівників:
- А що ви тут шукаєте? – запитав,осмілівши,звірок.
- Ми шукаємо Кота і Кролика, вони дещо схожі на тебе, - відповів Льодик.
Раптом горностай так швидко почав говорити,що неможливо було його зрозуміти.
- Крижинко! – попросив Льодик подругу, - Переклади ,будь ласка, бо я вже нічого не розумію!
Насуплена Крижинка підійшла і пильно дивлячись на горностая,переклала:
- Він каже,що знає одного зайця,який казав йому про дивну пару,що оселилася десь в цих місцях. Можливо це ті, кого ми шукаємо. А ще хтось казав,що різномовлення неважливе! - дивлячись на Льодика,сердито мовила дівчинка.
- То нехай веде скоріше того зайця! – аж підскочив від нетерплячки Льодик,не звернувши уваги на буркотіння дівчинки.
Тваринка розумними оченятами подивилася на Хуртовинку,неначе питала дозволу, дівчинка кивнула, і горностая неначе вітром здуло!
Коли всі герої зійшлися на галявині, Повелителька Зима промовила :
- Дякую вам, мої юні помічники, за хоробрість! Сьогодні ми перемогли Пані Темряву,але не забувайте,що вона чародійка,і намагатиметься знайти інший шлях,щоб заволодіти світом,породжуючи в серцях страх,невпевненість, жорстокість,жадібність. Залишайте і надалі свої душі такими ж чистими,а серця – відкритими!
З цими словами Повелителька вдарила скіпетром об землю і зникла у вихорі танцюючих сніжинок!
- Мені теж час повертатися до справ, - сказав Вітрюган Заметільович,сідаючи на сніголет, - думаю, тепер Володарка ночі не скоро повернеться!
А слідом і Тигр-захисник,махнувши на прощання смугастим хвостом, зник серед дерев.
- Я ж казав ,він крутий вчитель! – захоплено вимовив Льодик.
- Подумаєш,крутий! – пхикнула Крижинка, - І так зрозуміло, що він сюди найшвидше долетить! От його і послали.
- Досить вже вам! – перебив друзів Сніжик, - Що будемо робити із сніголетом Хуртовинки? Йому гаплик! Летіти точно не зможе!
- Що ж мені робити? – ледь не плачучи,запитала Хуртовинка.
Аж тут на галявину вийшов красень-олень.
- Та це ж той олень,що його Хуртовинка врятувала! – озирнувшись,вражено скрикнув Сніжик.
Олень поважно підійшов до друзів і сказав:
- Можливо я можу чимось допомогти?
- Навряд чи… - похитав головою Льодик, - хіба що ти знаєш,де можна нові запчастини знайти!
- Зачекай, - втрутився Сніжик, - можна спробувати зробити зі сніголета сани! Із мотузок зробимо упряж, я бачив у книжці, і олень зможе тягти сніголет!
- А це ідея! – зраділа Хуртовинка.
Разом друзі швидко впоралися і незабаром вирушили в дорогу.Попереду летіли Льодик, Крижинка та Сніжик,а позаду олень тягнув по снігу сани-сніголет із Хуртовинкою. Поступово дерев ставало все більше, і друзів огорнуло неспокійне лісове життя. А воно тут просто вирувало! Незважаючи на подорожніх, лісові жителі продовжували займатися своїми справами. Ухкали десь у хащах сови, лопотіла крильми налякана куріпка,заплутував сліди обережний заєць,десь далеко вили вовки. Олень зупинився,щоб пошукати під снігом поживний лишайник, а Хуртовинка вирішила трохи прогулятися. Якісь незвичні звуки збентежили дівчинку, вона прислухалася, і почула жалібне скавчання. Виявилося,що неподалік у капкані плакала невеличка пухнаста тваринка.
- Агов! Ідіть сюди! Я знайшла якусь тваринку! Їй потрібна допомога! – покликала Хуртовинка товаришів.
Коли друзі підійшли, Крижинка невдоволено сказала:
- З цими тваринами знову в якусь халепу потрапимо! А захисників ми ще й досі не знайшли!
Хуртовинка мала спокійну вдачу і не любила сварок, але після таких слів не втрималася:
- Ти…Ти…Ти справжня крижинка! – закричала вона, - Іди і сама шукай своїх захисників!
Ображена Крижинка мовчки відійшла в бік. Хлопці перезирнулися, але теж промовчали. Хто їх знає, цих дівчат?
Сніжик присів біля капкану:
- Та це ж горностай! Я бачив таких на малюнках! Зараз він білий, щоб бути непомітним на снігу, а коли потеплішає , то буде рудий! – хлопчик спробував відкрити капкан, але це йому не вдалося.
Льодик,потерши долоні,сказав:
- Ану,літаюча енциклопедіє, відійди-но, зараз майстер візьметься! – і піднатужившись відімкнув капкан.
Змучена тваринка сховалася у лагідних руках дівчинки.
- Давай-но, - мовив Сніжик, - перевірю,чи не зламані в неї кістки, - і швидко пробігся пальцями по м’якому хутру горностая.
- Де ти цього навчився? – здивовано запитала Хуртовинка, - Теж із книжок?
- Так, - знітився Сніжик, - Основи першої допомоги. Коли подорожуєш, всяке може трапитися.
- Молодець! – похвалила хлопчика вражена Хуртовинка.
Сніжик нахилився до тваринки і нічого не відповів, але в грудях стало якось незвично приємно і гарно!
Горностай потихеньку приходив до тями,він зацікавлено зиркав на своїх рятівників:
- А що ви тут шукаєте? – запитав,осмілівши,звірок.
- Ми шукаємо Кота і Кролика, вони дещо схожі на тебе, - відповів Льодик.
Раптом горностай так швидко почав говорити,що неможливо було його зрозуміти.
- Крижинко! – попросив Льодик подругу, - Переклади ,будь ласка, бо я вже нічого не розумію!
Насуплена Крижинка підійшла і пильно дивлячись на горностая,переклала:
- Він каже,що знає одного зайця,який казав йому про дивну пару,що оселилася десь в цих місцях. Можливо це ті, кого ми шукаємо. А ще хтось казав,що різномовлення неважливе! - дивлячись на Льодика,сердито мовила дівчинка.
- То нехай веде скоріше того зайця! – аж підскочив від нетерплячки Льодик,не звернувши уваги на буркотіння дівчинки.
Тваринка розумними оченятами подивилася на Хуртовинку,неначе питала дозволу, дівчинка кивнула, і горностая неначе вітром здуло!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Школа Полярного сяйва (Казка-повiсть) частина шоста(заключна)"
• Перейти на сторінку •
"Казочка перед сном"
• Перейти на сторінку •
"Казочка перед сном"
Про публікацію