ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Світлий (1968) /
Проза
БУТИ МАТІР’Ю
Бути матір’ю - це добровільно принести в жертву себе заради іншого, це відчути коли в тобі дві душі але одне тіло, пережити час коли берегом твоїх хвилювань у вітрах болі породільних мук полегшено проноситься благословенний крик появи на світ нової істоти - найріднішої, найблищої, найбажанішої для тебе.
Бути матір’ю - це стати теплим сонцем у посмішці, ясним небом у погляді, ніжною зіркою у полум’яному дотику для свого малюка, розлитися океаном чуйності, лагідності і дбайливості у ставленні до свого улюбленця.
Бути матір’ю - це постійно відчувати круг колючих переживань, що глибоко проникають у твоє серце щоразу, коли ти переймаєшся здоров’ям свого немовляти, наповнюєшся трепетом , бачачи процес становлення і віддалення рідного дитяти, проявляєш надмірну стурбованість у протистоянні обставинам долі, виявляєш усю свою материнську турботу і ласку, прищеплюючи йому любов до усього живого. І це твій найвеличніший вияв поваги і подяки Творцеві за неоцінений дар материнства.
Бути матір’ю - це прийняти весь тягар відповідальності за збереження сімейного затишку і благополуччя родини, це клопіткі намагання створити свій маленький оазис святості в свавільній пустелі буденності, виснажлива боротьба за утримання кораблика родинних стосунків в розбурханих хвилях негараздів, непорозумінь, розчарувань. Розуміючи, що ти не тільки продовжувач роду людського, а і його оберіг від усяких зазіхань зла.
Бути матір’ю - це врешті решт досягти вершини своєї привабливості прийняти найповажніший титул – бабусі, щоб увійти в той блаженний час, коли Божа благодать щедро осипає тебе посмішками і поцілунками вдячних онуків. Це та щира винагорода за твій нелегкий земний шлях, за твою клопітку і виснажливу працю, за твої недоспані ночі. І ти все ще продовжуєш роздавати себе до останку, молячись і благаючи у Бога для них доброї долі.
Бути матір’ю - це одного разу зібравшись у тісному родинному крузі за святково прибраним столом, ще раз поглянути на свій пройдений життєвий шлях, мовчки попрощатися з ріднею і відійти за далекі обрії. І зробити це якомога тихіше і непомітніше, щоб цією вимушеною розлукою не завдати близьким болю. І це, мабуть, те єдине, в чому ти не матимеш успіху. Твоя відсутність відчуватиметься скрізь, твої рідні ще довго не зможуть оговтатися та змиритися з цією непоправною втратою, вони ще довго згадуватимуть твоє тепло, твою ласку, твою доброту. Їм так не вистачатиме твого слова, твого розуміння, твоєї підтримки, твого материнського світла.
І лише після багатьох днів смутку, зібравшись усі разом біля материної могили, під спів великодніх дзвонів, зрозуміють, що ти залишила в них найкращу частину своєї душі, віддала їм найсуттєвішу частину свого єства, те світле, добре, вічне, яке залишиться у їхніх серцях назавжди. І вони складуть тобі найнижчий уклін і віддадуть найвищу у шану за твоє добросовісне виконання цього величного покликання – бути матір’ю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БУТИ МАТІР’Ю
світлій пам'яті – матері Станіслави
Бути матір’ю - це спершу пройти довгий шлях внутрішнього становлення, пережити цілий ряд зовнішніх трансформацій: дитина – дівчина – кохана – жінка , щоб аж потім прийняти це високе покликання, стати співучасницею Божого промислу – бути матір’ю.
Бути матір’ю - це добровільно принести в жертву себе заради іншого, це відчути коли в тобі дві душі але одне тіло, пережити час коли берегом твоїх хвилювань у вітрах болі породільних мук полегшено проноситься благословенний крик появи на світ нової істоти - найріднішої, найблищої, найбажанішої для тебе.
Бути матір’ю - це стати теплим сонцем у посмішці, ясним небом у погляді, ніжною зіркою у полум’яному дотику для свого малюка, розлитися океаном чуйності, лагідності і дбайливості у ставленні до свого улюбленця.
Бути матір’ю - це постійно відчувати круг колючих переживань, що глибоко проникають у твоє серце щоразу, коли ти переймаєшся здоров’ям свого немовляти, наповнюєшся трепетом , бачачи процес становлення і віддалення рідного дитяти, проявляєш надмірну стурбованість у протистоянні обставинам долі, виявляєш усю свою материнську турботу і ласку, прищеплюючи йому любов до усього живого. І це твій найвеличніший вияв поваги і подяки Творцеві за неоцінений дар материнства.
Бути матір’ю - це прийняти весь тягар відповідальності за збереження сімейного затишку і благополуччя родини, це клопіткі намагання створити свій маленький оазис святості в свавільній пустелі буденності, виснажлива боротьба за утримання кораблика родинних стосунків в розбурханих хвилях негараздів, непорозумінь, розчарувань. Розуміючи, що ти не тільки продовжувач роду людського, а і його оберіг від усяких зазіхань зла.
Бути матір’ю - це врешті решт досягти вершини своєї привабливості прийняти найповажніший титул – бабусі, щоб увійти в той блаженний час, коли Божа благодать щедро осипає тебе посмішками і поцілунками вдячних онуків. Це та щира винагорода за твій нелегкий земний шлях, за твою клопітку і виснажливу працю, за твої недоспані ночі. І ти все ще продовжуєш роздавати себе до останку, молячись і благаючи у Бога для них доброї долі.
Бути матір’ю - це одного разу зібравшись у тісному родинному крузі за святково прибраним столом, ще раз поглянути на свій пройдений життєвий шлях, мовчки попрощатися з ріднею і відійти за далекі обрії. І зробити це якомога тихіше і непомітніше, щоб цією вимушеною розлукою не завдати близьким болю. І це, мабуть, те єдине, в чому ти не матимеш успіху. Твоя відсутність відчуватиметься скрізь, твої рідні ще довго не зможуть оговтатися та змиритися з цією непоправною втратою, вони ще довго згадуватимуть твоє тепло, твою ласку, твою доброту. Їм так не вистачатиме твого слова, твого розуміння, твоєї підтримки, твого материнського світла.
І лише після багатьох днів смутку, зібравшись усі разом біля материної могили, під спів великодніх дзвонів, зрозуміють, що ти залишила в них найкращу частину своєї душі, віддала їм найсуттєвішу частину свого єства, те світле, добре, вічне, яке залишиться у їхніх серцях назавжди. І вони складуть тобі найнижчий уклін і віддадуть найвищу у шану за твоє добросовісне виконання цього величного покликання – бути матір’ю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію