ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Одружилася замість сестри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одружилася замість сестри
Долю не завжди збудуєш за чітким планом. Трапляється, що її назавжди визначає якийсь випадок чи спонтанний вчинок. Так сталося і в житті нібито звичайного сільського подружжя – українця Анатолія і росіянки Людмили. Як ото в фільмі “Кін-дза-дза”: вийшов головний герой на хвилинку за сірниками, а опинився на іншій планеті. Хоча кіногерой, на відміну від нашої героїні, потрапив у далекий край не на все життя...
Простий хлопець Толя з-під Вінниці в армії служив на Уралі. Було це ще на початку шістдесятих минулого століття, служили тоді три роки. Солдати, як це частенько трапляється, «вступали в тісний контакт із місцевим населенням». І рядовий Анатолій П. під час одного з вихідних познайомився на танцях з місцевою красунею Надією. Вже мав щодо неї серйозні наміри, частенько заходив до дівчини додому, помагав по господарству її батькам, Єгору Капітоновичу і Тетяні Гаврилівні, які вважали «смишльоного хохльонка» майбутнім зятем.
У родині коханої українець Толя вперше почув слова російської говірки типу «табе, чявойта, нончє, тапєрічя», скуштував традиційні російські страви – окрошку, вареники «на пару», пельмені... Смачно, а от «щі томльониє» його, м’яко кажучи, не вразили: схожі ті щі на наш капусняк, варяться в печі «в чугункє», потім повинні скиснути, збухтіти і ще разок або й зо два в печі «потоміться». Як на Толин непризвичаєний смак, щі здались кислючими, і запах у них, як казав Райкін, «специфіцскій»...
А одне з найкумедніших вражень про перший візит до Надиних родичів дід Толя часто згадує й досі: пообідавши з гостинною родиною, вийшов хлопець надвір та й шукає туалет, нібито прогулюючись і оглядаючи обійстя. Обійшов довкола хати, поволі поза хлівами вийшов на город, а «об’єкта» ніде не видно, навіть звичного для нас дерев’яного «будиночка типу ящика».
- А де у вас тут... ну... сходити?.. – питає ніяково в потенційного тестя.
- А, зімой в подклєть к скотінє ходім, а тапєрича лєто, дак в огородє за кукурузой прісядь…
Домовились Толя з Надею, що як тільки він відслужить, поїдуть удвох в Україну, на його рідну Вінниччину. Там є де на дідівській садибі хату нову збудувати, зими там тепліші, землі багаті, сади родючі. І батьки дівчини були раді, що нарешті хоч одну дочку заміж видадуть – сім’я ж бо велика, дітей з десяток: і Віра, і Надя, і Люда, і Маша, і Соня, ще й кілька хлопчаків зашмарканих на печі.
От підійшла демобілізація, узяв Толя два квитки на потяг, спакував речі і прийшов до майбутніх родичів на прощальні посиденьки чи то на сватання, аби обмити гарненько цю подію, а серед ночі вирушити з нареченою на залізничну станцію.
Відзначили, обмили, пісень поспівали, отримали батьківські настанови («друг дружку нє обіжать, в гості прієзжать»...)
І раптом, ні з того, ні з сього, Надя каже:
- Не поїду я. Передумала...
- Що?! Та як?! Чого? Та ж домовились! Та ти що?!
- Нє, боязно как-то. Чужа сторона...
Звісно, почались «розборки», вмовляння, але дівчина таки вперлась не на жарт – ні, і крапка! Що ж, нічого не поробиш, звиняй-вибачай, як то кажуть, «насільно міл нє будєш», не судьба і тому подібне. Випили ще, тепер уже «з горя». І тут знову несподівано, ні сіло ні впало, озивається Надина сестра Люда:
- А давай, Толик, я з тобою поїду! А що – я теж незаміжня...
Спочатку запанувала німа сцена, як у «Ревізорі» Гоголя, а тоді:
- А що?! А давай!
- А хай їде! Теж дівка на виданні.
- То збирайся! Вип’єм «на посошок».
І знову батьки не були проти. Єгор Капітонович, може, й не звернув увагу на таку різку зміну планів – закуняв саме за столом. А Тетяна Гаврилівна поблагословила, грошей дочці на дорогу дала...
Отака вона – широка і незбагненна слов’янська душа. Іноді роками не можеш зібратися родичів через дорогу відвідати, а трапляється: вийдеш на хвилинку за сірниками, а повернешся через три місяці (або й років за сорок) - надумав, бачте, до товариша в Талдикурган змотатися, в хатніх капцях і спортивних штанях... Отак і Люда – сиділа собі за столом, нібито сестру заміж виряджала, а опинилась із сестриним екс-кавалером у вагоні потяга, що мчить до далекої України.
Прокинувся Толя, огледівся у вагоні, побачив Люду і видав «коронну фразу»:
- О! Не поняв - а ти чого тут?
- Як це «чого»?! Я ж їду з тобою, ти ж мене заміж покликав. Замість Наді...
- Справді? Гм...
І що їм було в цій ситуації робити – двом знайомим і водночас майже чужим молодим людям? Не зривати ж стоп-кран, не вертатись назад – потяг уже на півдорозі до України. Вирішили: поїдемо, поживемо разом, спробуємо – може, щось і вийде. «А нє сладітся – завсєгда разойтісь можно».
І що ви думаєте? Злагодилось, склалося, зжилися. Дочку виростили, вже й онуків бавлять. За кілька місяців Людмила почала говорити українською, не чути жодного акценту. Вже обоє на пенсії, хазяйнують. І лише дехто зі старших людей на кутку знає цю їхню історію й досі позаочі називає Людмилу Єгорівну «кацапкою»...
До речі, через кілька років після їхнього весілля Людина молодша сестра Соня приїздила в гості й вийшла заміж за Толиного сусіда. Але в неї подружнє життя не склалося – дитя ледь встигло до школи піти, як вони «розбіглися»... Не може ж усім так пощастити, як дідові Толі й бабі Люді.
Простий хлопець Толя з-під Вінниці в армії служив на Уралі. Було це ще на початку шістдесятих минулого століття, служили тоді три роки. Солдати, як це частенько трапляється, «вступали в тісний контакт із місцевим населенням». І рядовий Анатолій П. під час одного з вихідних познайомився на танцях з місцевою красунею Надією. Вже мав щодо неї серйозні наміри, частенько заходив до дівчини додому, помагав по господарству її батькам, Єгору Капітоновичу і Тетяні Гаврилівні, які вважали «смишльоного хохльонка» майбутнім зятем.
У родині коханої українець Толя вперше почув слова російської говірки типу «табе, чявойта, нончє, тапєрічя», скуштував традиційні російські страви – окрошку, вареники «на пару», пельмені... Смачно, а от «щі томльониє» його, м’яко кажучи, не вразили: схожі ті щі на наш капусняк, варяться в печі «в чугункє», потім повинні скиснути, збухтіти і ще разок або й зо два в печі «потоміться». Як на Толин непризвичаєний смак, щі здались кислючими, і запах у них, як казав Райкін, «специфіцскій»...
А одне з найкумедніших вражень про перший візит до Надиних родичів дід Толя часто згадує й досі: пообідавши з гостинною родиною, вийшов хлопець надвір та й шукає туалет, нібито прогулюючись і оглядаючи обійстя. Обійшов довкола хати, поволі поза хлівами вийшов на город, а «об’єкта» ніде не видно, навіть звичного для нас дерев’яного «будиночка типу ящика».
- А де у вас тут... ну... сходити?.. – питає ніяково в потенційного тестя.
- А, зімой в подклєть к скотінє ходім, а тапєрича лєто, дак в огородє за кукурузой прісядь…
Домовились Толя з Надею, що як тільки він відслужить, поїдуть удвох в Україну, на його рідну Вінниччину. Там є де на дідівській садибі хату нову збудувати, зими там тепліші, землі багаті, сади родючі. І батьки дівчини були раді, що нарешті хоч одну дочку заміж видадуть – сім’я ж бо велика, дітей з десяток: і Віра, і Надя, і Люда, і Маша, і Соня, ще й кілька хлопчаків зашмарканих на печі.
От підійшла демобілізація, узяв Толя два квитки на потяг, спакував речі і прийшов до майбутніх родичів на прощальні посиденьки чи то на сватання, аби обмити гарненько цю подію, а серед ночі вирушити з нареченою на залізничну станцію.
Відзначили, обмили, пісень поспівали, отримали батьківські настанови («друг дружку нє обіжать, в гості прієзжать»...)
І раптом, ні з того, ні з сього, Надя каже:
- Не поїду я. Передумала...
- Що?! Та як?! Чого? Та ж домовились! Та ти що?!
- Нє, боязно как-то. Чужа сторона...
Звісно, почались «розборки», вмовляння, але дівчина таки вперлась не на жарт – ні, і крапка! Що ж, нічого не поробиш, звиняй-вибачай, як то кажуть, «насільно міл нє будєш», не судьба і тому подібне. Випили ще, тепер уже «з горя». І тут знову несподівано, ні сіло ні впало, озивається Надина сестра Люда:
- А давай, Толик, я з тобою поїду! А що – я теж незаміжня...
Спочатку запанувала німа сцена, як у «Ревізорі» Гоголя, а тоді:
- А що?! А давай!
- А хай їде! Теж дівка на виданні.
- То збирайся! Вип’єм «на посошок».
І знову батьки не були проти. Єгор Капітонович, може, й не звернув увагу на таку різку зміну планів – закуняв саме за столом. А Тетяна Гаврилівна поблагословила, грошей дочці на дорогу дала...
Отака вона – широка і незбагненна слов’янська душа. Іноді роками не можеш зібратися родичів через дорогу відвідати, а трапляється: вийдеш на хвилинку за сірниками, а повернешся через три місяці (або й років за сорок) - надумав, бачте, до товариша в Талдикурган змотатися, в хатніх капцях і спортивних штанях... Отак і Люда – сиділа собі за столом, нібито сестру заміж виряджала, а опинилась із сестриним екс-кавалером у вагоні потяга, що мчить до далекої України.
Прокинувся Толя, огледівся у вагоні, побачив Люду і видав «коронну фразу»:
- О! Не поняв - а ти чого тут?
- Як це «чого»?! Я ж їду з тобою, ти ж мене заміж покликав. Замість Наді...
- Справді? Гм...
І що їм було в цій ситуації робити – двом знайомим і водночас майже чужим молодим людям? Не зривати ж стоп-кран, не вертатись назад – потяг уже на півдорозі до України. Вирішили: поїдемо, поживемо разом, спробуємо – може, щось і вийде. «А нє сладітся – завсєгда разойтісь можно».
І що ви думаєте? Злагодилось, склалося, зжилися. Дочку виростили, вже й онуків бавлять. За кілька місяців Людмила почала говорити українською, не чути жодного акценту. Вже обоє на пенсії, хазяйнують. І лише дехто зі старших людей на кутку знає цю їхню історію й досі позаочі називає Людмилу Єгорівну «кацапкою»...
До речі, через кілька років після їхнього весілля Людина молодша сестра Соня приїздила в гості й вийшла заміж за Толиного сусіда. Але в неї подружнє життя не склалося – дитя ледь встигло до школи піти, як вони «розбіглися»... Не може ж усім так пощастити, як дідові Толі й бабі Люді.
(З життя...)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію