ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Яремко (1961) /
Поеми
ОРДА
Зоря степів Юлдуз, великий хане.
(Двері розчиняються, заходить Уґедей. Роздивляється навсібіч.)
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, пустунко, знову заховалась?
ЮЛДУЗ:
Я - джиннія, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Чи ж так стрічати має чоловіка
жона покірна?
ЮЛДУЗ (сміється):
Джиннія - покірна?
шукай мене, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, ласунко - пахлава, вино,
гранати й персики, хурма і виноград...
ЮЛДУЗ:
Я джиннія - п'ю місячне проміння:
шукай мене, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, дикунко - бавишся з вогнем!
Виходь негайно, бо гукну сторожу!
ЮЛДУЗ (сміється):
Коли пошлеш нукéра за вином -
повернеться з блискучими очима.
УҐЕДЕЙ:
Зухвала дівко! Вирву язика!
(Метається по кімнаті, зриває зі стін килими,
відсуває скриню, перевертає столик.)
Одначе звідки? Голос, мов із бочки...
(Помічає вентиляційний отвір, забраний вигадливою
решіткою. Мчить до сходів і вибігає на дах палацу.)
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.
ЮЛДУЗ:
Великий хане, пане мого серця.
УҐЕДЕЙ:
Уста твої - мов пелюски граната.
Твій голос - туркітливе джерело
для спраглого верхівця... Відхиляю
цнотливих вій заслону променисту...
ЮЛДУЗ:
Язик твій - мов суцвіття ковили:
очам моїм цілюща прохолода.
УҐЕДЕЙ:
Дай поцілую, мила... Розтули
уста вологі й випусти на волю
звірятко балакуче й пустотливе,
ув'язнене за перлами зубів...
ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, мій любий. Обережно
губу мою устами полони,
і посмокчи легенько... Потім другу...
Не поспішай, коханий. Досхочу
награймось язиками... Захлинаюсь
твоєю слиною, солодкою й терпкою,
мов молодий кумис.
УҐЕДЕЙ:
Спирає дух,
туманить розум... шкіра шовковиста...
За вушком поцілую, оближу
легенько шию... Пахнеш, як трава,
напоєна травневою грозою.
ЮЛДУЗ:
Огорнута тобою, потопаю
в твоїх обіймах, лагідних та дужих...
УҐЕДЕЙ:
Скидай, кохана, одяг - я не можу
терпіти далі...
ЮЛДУЗ:
Зійдемо униз -
я місяця соромлюся.
УҐЕДЕЙ:
Дурненька,
іди до мене.
(Підхоплює Юлдуз на руки, вона скрикує, обхоплює хана за шию.)
ЮЛДУЗ:
Легше, мій батире!
Не забувай, коханий, що несеш
тягар подвійний.
УҐЕДЕЙ (обережно ступаючи сходами):
Хмарку у хмаринці,
пушинку на пушинці, павучка
на срібній павутинці...
(Кладе на ліжко, починає роздягати)
Дивовижно
скільки одежі зайвої!
(Рве - ґудзики розлітаються по кімнаті)
ЮЛДУЗ:
Дурненький.
Навіщо було рвати? Я сама...
(Граційно вивільняється з решток одежі)
УҐЕДЕЙ:
Ось так, Юлдуз! Шаленого коня
не зупинити.
ЮЛДУЗ:
О, мій повелитель...
Я стану на коліна. Хай стріла
прониже наскрізь лоно безборонне.
УҐЕДЕЙ:
Очеретинка - луком тугорогим
переламалась: горбики грудей,
вузька спина і стегна круглобокі...
Немов газель грайлива нахилилась
до потічка.
ЮЛДУЗ:
Легенько прищемити
велить богиня ніжності Ідріс,
щоб розкоші кохання протривали
до перших півнів. О-о-о, мій багатуре...
УҐЕДЕЙ:
П'янка троянда саду насолод...
ЮЛДУЗ:
Священний змій, гаптований зірками...
(удвох)
розсовуючи складки, поринає,
торкнувшись дна, вертається, і знову
занурюється в лагідну глибінь
щілини долі. Пагін любострастя
брунькується, росте і розквітає
рожевим цвітом...
УҐЕДЕЙ:
Пахнеш, як полин,
між пальцями розтертий.
ЮЛДУЗ:
Обережно
візьми мене за кінчики грудей...
УҐЕДЕЙ:
Незручно водночас. Поперемінно,
легенько, пальцями, гостренькі шпичаки -
тугих дійниць навершя соковиті...
Колише вітер буйну ковилу,
колише джміль суцвіття пурпурове:
хлюпочеться, лоскоче, набухає,
пилком солодким тулуб огортає,
силкується злетіти, необачний -
і падає знесилено в безодню
солодкої знемоги, у провалля
печери любострастя, у Едем
пульсуючої плоті, ще і ще -
божественними спазмами, до раю,
у щедрий сміх причаєної ночі,
барвистий сон, гаптований казками,
чорнилом чорним списану печаль...
УҐЕДЕЙ (цілуючи очі):
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.
ЮЛДУЗ (пригортаючись):
Великий хане, пане мого серця.
УҐЕДЕЙ:
Я тільки мандрівник, що заблукав
в садах кохання... Втрапив у сильце
богині ніжності: щілина любострастя,
тугий живіт і горбики грудей.
Я виповнений вдячністю по вінця -
проси, що хочеш: золота, рабів,
чапан шовковий, перли, самоцвіти...
ЮЛДУЗ:
Всього в мене доволі, Уґедею.
УҐЕДЕЙ:
Чого ж зітхаєш, ластівко моя?
ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Пощо питаєш? Вічне синє Небо
опікується долею маляти
в утробі матері... Звелю, аби Тоґтáй,
шаман усіх шаманів, розпалив
жертовники: дванадцять кобилиць -
для мстивих і зажерливих онґонів.
ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Чому питаєш? Вічне синє Небо,
єдине правосудне і святе,
врятує, захистить і оборонить
від мороку, де править Етуґен -
володар духів, повелитель мертвих.
ЮЛДУЗ:
Коханий мій, що буде з нашим сином
у світі серединному? Живі
стократно небезпечніші за мертвих.
УҐЕДЕЙ:
Ти що говориш, жінко? Хто посміє?
Він - правнук Чинґісхана!
ЮЛДУЗ:
Син рабині.
УҐЕДЕЙ:
То воля Неба. Сорок п'ять народів
скорилося. Призначення монголів -
урядувати світом. Я сказав.
ЮЛДУЗ:
Мій любий Уґедею, я скорилась
тобі як чоловікові, проте
чоловіки - підступні і зрадливі.
Тим паче повелителі, нойони,
що звикли панувати неподільно
в улусах власних.
УҐЕДЕЙ:
Правду кажеш, квітко...
ЮЛДУЗ:
Чого зітхаєш тужно, мій батире?
УҐЕДЕЙ:
Данґул, син Рума, коназ урусутів
узяв ярлик від папи християн.
ЮЛДУЗ:
Пригадую: високий, бородатий,
із круглими блакитними очима...
УҐЕДЕЙ:
Він пив кумис! очистився вогнем!
благав про милість! клявся Етуґеном
служити вірно: йти, куди велю,
і убивати тих, на кого вкаже
моя десниця.
ЮЛДУЗ:
Так, великий хане:
підлота неймовірна. Етуґен,
без сумніву, належно покарає
відступника.
УҐЕДЕЙ:
Шамани урусутів
у довгих, шитих золотом, чапанах
сім днів і сім ночей молились Богу
Розп'ятому, і повелитель духів
розтис щелепи. Князь-клятвовідступник
підвівся з ложа смерті. Доведеться
послати військо. Чотирьох туменів,
гадаю, вистарчить.
ЮЛДУЗ:
Я чула, що уруси
будинки свого бога накривають
щитами з золота.
УҐЕДЕЙ:
Те золото, зозулько,
обдерли ще нукери Бату-хана...
ЮЛДУЗ:
Чи є на світі землі, що не знали
спустошливого гніву чинґізидів?
УҐЕДЕЙ:
Там править папа - вірник і слуга
Христа Розп'ятого, котрого в тих краях
вважають сином Бога і творцем
усього сущого...
ЮЛДУЗ:
Чи папа, цей шаман,
є істинним владикою? Чи платять
данину: кіньми, золотом, рабами -
підкорені народи? Чи нойони
покірні його волі? Чи прийдуть
коли покличе? Чи підуть на того,
на кого вкаже посохом своїм?
УҐЕДЕЙ:
Могутній хан німецької орди
прогнав його баскáків, розметав
війська його нойонів, розорив
столицю його царства. Присягнуло
йому чимало... Збивши воєдино
улуси поміж Рейном і Дунаєм,
проголосив себе великим ханом
усіх христопоклонників. Проте
шаман народів Заходу закляв
його страшним закляттям, і до року
зухвалий хан сконав. За ним сини,
один за другим, поки найхитріший
не здогадався: з ременем на шиї,
в лахмітті, босий, ледве не вошивий...
Живе, поки-що.
ЮЛДУЗ:
Думаю, цикута.
УҐЕДЕЙ:
Ти думаєш? А що коли Христос
є справді сином Неба і закляття
направду мало силу? Ураган
розпорошив народи, що послали
його на хрест! подерлася заслона
у домі його батька, і під землю
запалося могутнє царство Рум.
ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, міцніше пригорни:
холоне кров - які страшні знамення...
УҐЕДЕЙ:
Не бійся, перепілко, не тремти:
зостануся з тобою до світання...
ЮЛДУЗ:
А що коли володар християн
пошле підмогу хану урусутів?
УҐЕДЕЙ:
Пошлю гінців в віддалені улуси.
Зберу усіх. Очолю військо сам.
ЮЛДУЗ:
Хіба Данґул такий великий воїн?
УҐЕДЕЙ:
Кульгавий барс, що видерся з капкану,
відгризши лапу. На мечі зухвальця
парує кров. Священна кров монголів.
ЮЛДУЗ:
Парує кров? Про що ти, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
У три ряди - звичаєм християн,
зімкнувши стрій, на величезних конях,
під градом стріл, помалу, далі швидше,
учвал, галопом! здиблена земля
гула, ревла, стогнала і двигтіла,
дрижало сонце! Жодне військо в світі
(хіба нукери самогó Сульдé -
бога війни) не стримало б навали
цих демонів! Одначе Субудай ,
старий шакал, чудово розумів,
як обернути силу на безсилля.
На звук зурни застрільники-уйґури,
удавши полохливих перепілок -
навтікача. Розпорошили стрій
розпалені гонитвою уруси,
підставившись під фланговий удар
скажених кераїтів. Двоє, троє,
як зграя псів - на лютого ведмедя:
жеруть, кусають, рвуть - поки не рухне
знесилений... Але й собак чимало
конає з перебитими хребтами.
Оговтавшись, оточені уруси
зібрались разом і, плече в плече,
під обстрілом, рубаючись затято,
продерлись крізь шеренги кераїтів,
уйґурів, кипчаків, каракитаїв,
і, винісши поранених, сховались
за довгими валами: їхні слуги,
(ті, що без коней ходять на війну)
важкі, великі повози - землею
засипали, з'єднавши ланцюгами.
Два місяці облоги - і уруси
згодились дати викуп. Розкопали
високий вал. Утішені нукери
з'юрмились із арканами, проте
мерзенні, підлі, ниці і безчесні,
ударили, зневаживши присягу,
зімкнувши стрій - ударили щосили:
розбили, розмели, розпорошили,
і, вирвавшись з оточення, дістались
до річки, де в багні, у очеретах
були човни притоплені. Між тими,
хто вислизнув із пастки, був Данґул:
тоді ще молодий, рожеволиций,
облесливий... Син барса та лисиці.
ЮЛДУЗ:
Я бачила його в Каракорумі.
Ти дав ярлик. Що сталось, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Я дав ярлик, а мав би напоїти
кумисом з блекотою, і дивитись,
як корчиться потвора, як судомить
здерев'янілі м'язи, вивергає
потоки блювотиння, набухає
кривавим потом шкіра, чиряками
вкривається обличчя - як конає
зухвалий раб! Вихаркує кишки.
ЮЛДУЗ (заспокійливо}:
На захід сонця. Там, за небокраєм,
у володіннях папи - за Дунаєм,
в краях далеких, що іще не знали
спустошливого гніву чинґізидів -
візьмеш велику здобич, мій батире.
УҐЕДЕЙ:
Що може бути краще за війну!
П'янке чуття могутності і влади
над тисячами воїв, що не знають
страху і милосердя. Буревієм
упасти на народи. Убивати,
тягти в полон, трощити, грабувати
майно у непокірних королів:
улуси, коней, золото, рабів,
жінок, верблюдів, панцирних слонів.
Уся земля, весь безмір суходолу,
під океаном неба: від Китаю,
від моря східного - на захід, до Дунаю
і за Дунай - на край земного круга,
що морем омивається останнім -
усе належить дому Чинґісхана!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОРДА
Квітень 1254 року. Надвечір'я. Опочивальня ханського палацу у Каракорумі - столиці Золотої Орди.
Посеред кімнати - срібне дерево, під яким стоять фігури чотирьох срібних левів, які дивляться на чотири сторони світу. Серед віття причаїлись чотири змії.
Сховані у сусідній кімнаті раби міхами нагнітають повітря у труби, під'єднані до бочок з різними напоями, і з роззявлених зміїних пащ тече кумис, мед, вино і пиво.
СЛУЖНИК (за дверима):
Зоря степів Юлдуз, великий хане.
(Двері розчиняються, заходить Уґедей. Роздивляється навсібіч.)
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, пустунко, знову заховалась?
ЮЛДУЗ:
Я - джиннія, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Чи ж так стрічати має чоловіка
жона покірна?
ЮЛДУЗ (сміється):
Джиннія - покірна?
шукай мене, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, ласунко - пахлава, вино,
гранати й персики, хурма і виноград...
ЮЛДУЗ:
Я джиннія - п'ю місячне проміння:
шукай мене, шукай мене, шукай...
УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, дикунко - бавишся з вогнем!
Виходь негайно, бо гукну сторожу!
ЮЛДУЗ (сміється):
Коли пошлеш нукéра за вином -
повернеться з блискучими очима.
УҐЕДЕЙ:
Зухвала дівко! Вирву язика!
(Метається по кімнаті, зриває зі стін килими,
відсуває скриню, перевертає столик.)
Одначе звідки? Голос, мов із бочки...
(Помічає вентиляційний отвір, забраний вигадливою
решіткою. Мчить до сходів і вибігає на дах палацу.)
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.
ЮЛДУЗ:
Великий хане, пане мого серця.
УҐЕДЕЙ:
Уста твої - мов пелюски граната.
Твій голос - туркітливе джерело
для спраглого верхівця... Відхиляю
цнотливих вій заслону променисту...
ЮЛДУЗ:
Язик твій - мов суцвіття ковили:
очам моїм цілюща прохолода.
УҐЕДЕЙ:
Дай поцілую, мила... Розтули
уста вологі й випусти на волю
звірятко балакуче й пустотливе,
ув'язнене за перлами зубів...
ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, мій любий. Обережно
губу мою устами полони,
і посмокчи легенько... Потім другу...
Не поспішай, коханий. Досхочу
награймось язиками... Захлинаюсь
твоєю слиною, солодкою й терпкою,
мов молодий кумис.
УҐЕДЕЙ:
Спирає дух,
туманить розум... шкіра шовковиста...
За вушком поцілую, оближу
легенько шию... Пахнеш, як трава,
напоєна травневою грозою.
ЮЛДУЗ:
Огорнута тобою, потопаю
в твоїх обіймах, лагідних та дужих...
УҐЕДЕЙ:
Скидай, кохана, одяг - я не можу
терпіти далі...
ЮЛДУЗ:
Зійдемо униз -
я місяця соромлюся.
УҐЕДЕЙ:
Дурненька,
іди до мене.
(Підхоплює Юлдуз на руки, вона скрикує, обхоплює хана за шию.)
ЮЛДУЗ:
Легше, мій батире!
Не забувай, коханий, що несеш
тягар подвійний.
УҐЕДЕЙ (обережно ступаючи сходами):
Хмарку у хмаринці,
пушинку на пушинці, павучка
на срібній павутинці...
(Кладе на ліжко, починає роздягати)
Дивовижно
скільки одежі зайвої!
(Рве - ґудзики розлітаються по кімнаті)
ЮЛДУЗ:
Дурненький.
Навіщо було рвати? Я сама...
(Граційно вивільняється з решток одежі)
УҐЕДЕЙ:
Ось так, Юлдуз! Шаленого коня
не зупинити.
ЮЛДУЗ:
О, мій повелитель...
Я стану на коліна. Хай стріла
прониже наскрізь лоно безборонне.
УҐЕДЕЙ:
Очеретинка - луком тугорогим
переламалась: горбики грудей,
вузька спина і стегна круглобокі...
Немов газель грайлива нахилилась
до потічка.
ЮЛДУЗ:
Легенько прищемити
велить богиня ніжності Ідріс,
щоб розкоші кохання протривали
до перших півнів. О-о-о, мій багатуре...
УҐЕДЕЙ:
П'янка троянда саду насолод...
ЮЛДУЗ:
Священний змій, гаптований зірками...
(удвох)
розсовуючи складки, поринає,
торкнувшись дна, вертається, і знову
занурюється в лагідну глибінь
щілини долі. Пагін любострастя
брунькується, росте і розквітає
рожевим цвітом...
УҐЕДЕЙ:
Пахнеш, як полин,
між пальцями розтертий.
ЮЛДУЗ:
Обережно
візьми мене за кінчики грудей...
УҐЕДЕЙ:
Незручно водночас. Поперемінно,
легенько, пальцями, гостренькі шпичаки -
тугих дійниць навершя соковиті...
Колише вітер буйну ковилу,
колише джміль суцвіття пурпурове:
хлюпочеться, лоскоче, набухає,
пилком солодким тулуб огортає,
силкується злетіти, необачний -
і падає знесилено в безодню
солодкої знемоги, у провалля
печери любострастя, у Едем
пульсуючої плоті, ще і ще -
божественними спазмами, до раю,
у щедрий сміх причаєної ночі,
барвистий сон, гаптований казками,
чорнилом чорним списану печаль...
УҐЕДЕЙ (цілуючи очі):
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.
ЮЛДУЗ (пригортаючись):
Великий хане, пане мого серця.
УҐЕДЕЙ:
Я тільки мандрівник, що заблукав
в садах кохання... Втрапив у сильце
богині ніжності: щілина любострастя,
тугий живіт і горбики грудей.
Я виповнений вдячністю по вінця -
проси, що хочеш: золота, рабів,
чапан шовковий, перли, самоцвіти...
ЮЛДУЗ:
Всього в мене доволі, Уґедею.
УҐЕДЕЙ:
Чого ж зітхаєш, ластівко моя?
ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Пощо питаєш? Вічне синє Небо
опікується долею маляти
в утробі матері... Звелю, аби Тоґтáй,
шаман усіх шаманів, розпалив
жертовники: дванадцять кобилиць -
для мстивих і зажерливих онґонів.
ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Чому питаєш? Вічне синє Небо,
єдине правосудне і святе,
врятує, захистить і оборонить
від мороку, де править Етуґен -
володар духів, повелитель мертвих.
ЮЛДУЗ:
Коханий мій, що буде з нашим сином
у світі серединному? Живі
стократно небезпечніші за мертвих.
УҐЕДЕЙ:
Ти що говориш, жінко? Хто посміє?
Він - правнук Чинґісхана!
ЮЛДУЗ:
Син рабині.
УҐЕДЕЙ:
То воля Неба. Сорок п'ять народів
скорилося. Призначення монголів -
урядувати світом. Я сказав.
ЮЛДУЗ:
Мій любий Уґедею, я скорилась
тобі як чоловікові, проте
чоловіки - підступні і зрадливі.
Тим паче повелителі, нойони,
що звикли панувати неподільно
в улусах власних.
УҐЕДЕЙ:
Правду кажеш, квітко...
ЮЛДУЗ:
Чого зітхаєш тужно, мій батире?
УҐЕДЕЙ:
Данґул, син Рума, коназ урусутів
узяв ярлик від папи християн.
ЮЛДУЗ:
Пригадую: високий, бородатий,
із круглими блакитними очима...
УҐЕДЕЙ:
Він пив кумис! очистився вогнем!
благав про милість! клявся Етуґеном
служити вірно: йти, куди велю,
і убивати тих, на кого вкаже
моя десниця.
ЮЛДУЗ:
Так, великий хане:
підлота неймовірна. Етуґен,
без сумніву, належно покарає
відступника.
УҐЕДЕЙ:
Шамани урусутів
у довгих, шитих золотом, чапанах
сім днів і сім ночей молились Богу
Розп'ятому, і повелитель духів
розтис щелепи. Князь-клятвовідступник
підвівся з ложа смерті. Доведеться
послати військо. Чотирьох туменів,
гадаю, вистарчить.
ЮЛДУЗ:
Я чула, що уруси
будинки свого бога накривають
щитами з золота.
УҐЕДЕЙ:
Те золото, зозулько,
обдерли ще нукери Бату-хана...
ЮЛДУЗ:
Чи є на світі землі, що не знали
спустошливого гніву чинґізидів?
УҐЕДЕЙ:
Там править папа - вірник і слуга
Христа Розп'ятого, котрого в тих краях
вважають сином Бога і творцем
усього сущого...
ЮЛДУЗ:
Чи папа, цей шаман,
є істинним владикою? Чи платять
данину: кіньми, золотом, рабами -
підкорені народи? Чи нойони
покірні його волі? Чи прийдуть
коли покличе? Чи підуть на того,
на кого вкаже посохом своїм?
УҐЕДЕЙ:
Могутній хан німецької орди
прогнав його баскáків, розметав
війська його нойонів, розорив
столицю його царства. Присягнуло
йому чимало... Збивши воєдино
улуси поміж Рейном і Дунаєм,
проголосив себе великим ханом
усіх христопоклонників. Проте
шаман народів Заходу закляв
його страшним закляттям, і до року
зухвалий хан сконав. За ним сини,
один за другим, поки найхитріший
не здогадався: з ременем на шиї,
в лахмітті, босий, ледве не вошивий...
Живе, поки-що.
ЮЛДУЗ:
Думаю, цикута.
УҐЕДЕЙ:
Ти думаєш? А що коли Христос
є справді сином Неба і закляття
направду мало силу? Ураган
розпорошив народи, що послали
його на хрест! подерлася заслона
у домі його батька, і під землю
запалося могутнє царство Рум.
ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, міцніше пригорни:
холоне кров - які страшні знамення...
УҐЕДЕЙ:
Не бійся, перепілко, не тремти:
зостануся з тобою до світання...
ЮЛДУЗ:
А що коли володар християн
пошле підмогу хану урусутів?
УҐЕДЕЙ:
Пошлю гінців в віддалені улуси.
Зберу усіх. Очолю військо сам.
ЮЛДУЗ:
Хіба Данґул такий великий воїн?
УҐЕДЕЙ:
Кульгавий барс, що видерся з капкану,
відгризши лапу. На мечі зухвальця
парує кров. Священна кров монголів.
ЮЛДУЗ:
Парує кров? Про що ти, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
У три ряди - звичаєм християн,
зімкнувши стрій, на величезних конях,
під градом стріл, помалу, далі швидше,
учвал, галопом! здиблена земля
гула, ревла, стогнала і двигтіла,
дрижало сонце! Жодне військо в світі
(хіба нукери самогó Сульдé -
бога війни) не стримало б навали
цих демонів! Одначе Субудай ,
старий шакал, чудово розумів,
як обернути силу на безсилля.
На звук зурни застрільники-уйґури,
удавши полохливих перепілок -
навтікача. Розпорошили стрій
розпалені гонитвою уруси,
підставившись під фланговий удар
скажених кераїтів. Двоє, троє,
як зграя псів - на лютого ведмедя:
жеруть, кусають, рвуть - поки не рухне
знесилений... Але й собак чимало
конає з перебитими хребтами.
Оговтавшись, оточені уруси
зібрались разом і, плече в плече,
під обстрілом, рубаючись затято,
продерлись крізь шеренги кераїтів,
уйґурів, кипчаків, каракитаїв,
і, винісши поранених, сховались
за довгими валами: їхні слуги,
(ті, що без коней ходять на війну)
важкі, великі повози - землею
засипали, з'єднавши ланцюгами.
Два місяці облоги - і уруси
згодились дати викуп. Розкопали
високий вал. Утішені нукери
з'юрмились із арканами, проте
мерзенні, підлі, ниці і безчесні,
ударили, зневаживши присягу,
зімкнувши стрій - ударили щосили:
розбили, розмели, розпорошили,
і, вирвавшись з оточення, дістались
до річки, де в багні, у очеретах
були човни притоплені. Між тими,
хто вислизнув із пастки, був Данґул:
тоді ще молодий, рожеволиций,
облесливий... Син барса та лисиці.
ЮЛДУЗ:
Я бачила його в Каракорумі.
Ти дав ярлик. Що сталось, Уґедею?
УҐЕДЕЙ:
Я дав ярлик, а мав би напоїти
кумисом з блекотою, і дивитись,
як корчиться потвора, як судомить
здерев'янілі м'язи, вивергає
потоки блювотиння, набухає
кривавим потом шкіра, чиряками
вкривається обличчя - як конає
зухвалий раб! Вихаркує кишки.
ЮЛДУЗ (заспокійливо}:
На захід сонця. Там, за небокраєм,
у володіннях папи - за Дунаєм,
в краях далеких, що іще не знали
спустошливого гніву чинґізидів -
візьмеш велику здобич, мій батире.
УҐЕДЕЙ:
Що може бути краще за війну!
П'янке чуття могутності і влади
над тисячами воїв, що не знають
страху і милосердя. Буревієм
упасти на народи. Убивати,
тягти в полон, трощити, грабувати
майно у непокірних королів:
улуси, коней, золото, рабів,
жінок, верблюдів, панцирних слонів.
Уся земля, весь безмір суходолу,
під океаном неба: від Китаю,
від моря східного - на захід, до Дунаю
і за Дунай - на край земного круга,
що морем омивається останнім -
усе належить дому Чинґісхана!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію