Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Не забирайте мене із весни
Весна ще на підході,
чекання у природі,
але душа вже повна чимсь п’янким...
Та враз прийшли за мною -
з конвоєм, з конвоєм:
«За спину руки, - кажуть, - і ходім!»
Я так тоді просився в старшини:
«Не забирайте мене із весни!..»
До квітня промотали,
зізнання вимагали;
але я місяць дурня грав як слід.
Та враз - як ніж у спину -
забрали Катерину,
і слідчий підвернув мене під спід.
Я зрозумів, що зовсім я тону...
Хоч краєм покажіть мені весну!
І ось - путі, вагони,
роз’їзди, перегони,
і стук коліс вганяє у відчай.
А за вікном зеленим -
тополі та клени
немовби шепотять: «Не забувай!»
А з насипу махають пацани...
Чому мене вивозять із весни!
Я глянув Катрі в очі:
«Тікаймо?» - «Ускочим!»
«Ні, Катре, без весни мені - заріз!»
Й сказала Катря: «Згода,
свобода - так свобода!»
І з нею ми вночі пішли у ліс.
Так ось, так ось яка вона, весна!
Так приязно зустріла нас вона...
А через день усюди
шукали нас паскуди,
гарчали пси шалені із імли,
по сліду нас здогнали,
звалили, пов’язали,
назад у табір в путах потягли.
І стало зрозуміло тут мені:
мене не буде зовсім у весні.
(2009)
*** ОРИГИНАЛ ***
Весна еще в начале,
еще не загуляли,
Но уж душа рвалася из груди,
Но вдруг приходят двое,
с конвоем, с конвоем,
«Оденься, - говорят, - и выходи».
Я так тогда просил у старшины:
«Не уводите меня из весны!»
До мая пропотели,
все расколоть хотели,
Но, нате вам - темню я сорок дней,
И вдруг, как нож мне в спину -
забрали Катерину,
И следователь стал меня главней.
Я понял, понял, что тону.
Покажьте мне хоть в форточку весну.
И вот опять вагоны,
перегоны, перегоны,
И стыки рельс отсчитывают путь,
А за окном зеленым -
березки и клены,
Как будто говорят: «Не позабудь».
А с насыпи мне машут пацаны.
Зачем меня увозят от весны?
Спросил я Катю взглядом:
«Уходим?» - «Не надо».
«Нет, Катя, без весны я не могу!»
И мне сказала Катя:
«Что ж, хватит, так хватит».
И в ту же ночь мы с ней ушли в тайгу.
Как ласково нас встретила она!
Так вот, так вот какая ты, весна.
А на вторые сутки
на след напали суки,
Как псы, на след напали и нашли,
И завязали суки
и ноги, и руки,
Как падаль, по грязи поволокли.
Я понял, мне не видеть больше сны,
Совсем меня убрали из весны.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)