ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
НЕМАКОХАННЯ
У нас не було квітів і закоханих поглядів. У нас не було прогулянок під зорями, дискотек з друзями і дзвінків з дурними запитаннями. Вже не знаю, хто з нас вважав надмірну увагу зайвою, але так було добре обом. Не було спільних радостей, а отже не було жодних сварок. Не було слів подяки, бо ж не було жодних прохань про допомогу. У нас не було такого і все просто.
Мені так радісно від того, що це не кохання! Так, між нами нема того почуття, про яке мріють в 15, яким снять у 20, в яке не вірять у 25, з яким живуть до 45 і яке оплакують в 70... У нас немає слів “кохаю”, “сумую” і “мрію”. У нас немає походів в кіно, пікніків на вихідних і спільних сніданків. У нас немає реплік “побудь зі мною” і “приготуй мені щось”. У нас немає “я щось тобі приніс” і “де ж ти так довго був”. У нас немає ані “до завтра”, ані “цілую”, ані “ти — диво”. У нас немає нічого такого і крапка.
У нас не буде великого дому з двома дитячими кімнатами і гойдалкою під вікном. Зрештою, дітей у нас також не буде, як і собаки, кота чи рибок. У нас не буде зайвих клопотів, бо ніхто не нагадить на коврику і нікому не доведеться міняти памперси. У нас не буде потреби доглядати квіти, бо ми ніколи їх не посадимо. А ще в нас не буде білої сукні, чорного фраку, весілля, новосілля та інших дурниць. У нас не буде такого та й добре.
У нас було дерево, увінчане перемогами. Як так? Отак. Звичайнісіньке дерево, на яке вішали нагороди: мої — за сміливість, твої — за мужність. У нас були переховування від людей і змагання за владу. У нас було розуміння того, що завтра може не настати. Тому треба сьогодні швидко зі всім впоратись. Інколи МИ нагадували мені кількасерійну комедію з недолугими жартами і штучними оплесками. З часом комедія дістала присмак трагізму і нову назву “НЕМАКОХАННЯ”.
У нас є мета. В кожного різна, але кожен із нас якимось чином причетний до того, щоб досяглась мета іншого. У нас є спокій і сила волі. А ще ми вміємо не плакати, коли дуже хочеться. Я, звісно, часто не стримуюсь. Так, тоді, коли ти втомлений кладеш голову мені на груди і я чую запах твого волосся. Руки мене не слухають — тягнуться, щоб погладити. А ще хочеться поцілувати твоє вічно холодне ліве вухо... Тоді так хочеться плакати... Але зупиняюсь і думаю про щось інше, аби не забувати, що між нами нема кохання. Зате у нас є ванна на двох і це на якийсь час може замінити почуття. Чи змінити...
Що у нас буде? Важко сказати, адже ми обоє живемо так, наче завтра не настане. Радіємо з того, що можемо бути справжніми: ти — відкритим і байдужим, я — спокійною і передбачуваною. І хай там що, а між нами нема таємниць. Ми говоримо про життя країни, стосунки між іншими, та тільки не про те, що між нами. І тут не треба нарікати на щось, всьому є пояснення: МІЖНАМИНЕМАКОХАННЯ.
P.S. І не треба шукати сенс.
16.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕМАКОХАННЯ
Єдиному і неповторному присвячую
У нас не було квітів і закоханих поглядів. У нас не було прогулянок під зорями, дискотек з друзями і дзвінків з дурними запитаннями. Вже не знаю, хто з нас вважав надмірну увагу зайвою, але так було добре обом. Не було спільних радостей, а отже не було жодних сварок. Не було слів подяки, бо ж не було жодних прохань про допомогу. У нас не було такого і все просто.
Мені так радісно від того, що це не кохання! Так, між нами нема того почуття, про яке мріють в 15, яким снять у 20, в яке не вірять у 25, з яким живуть до 45 і яке оплакують в 70... У нас немає слів “кохаю”, “сумую” і “мрію”. У нас немає походів в кіно, пікніків на вихідних і спільних сніданків. У нас немає реплік “побудь зі мною” і “приготуй мені щось”. У нас немає “я щось тобі приніс” і “де ж ти так довго був”. У нас немає ані “до завтра”, ані “цілую”, ані “ти — диво”. У нас немає нічого такого і крапка.
У нас не буде великого дому з двома дитячими кімнатами і гойдалкою під вікном. Зрештою, дітей у нас також не буде, як і собаки, кота чи рибок. У нас не буде зайвих клопотів, бо ніхто не нагадить на коврику і нікому не доведеться міняти памперси. У нас не буде потреби доглядати квіти, бо ми ніколи їх не посадимо. А ще в нас не буде білої сукні, чорного фраку, весілля, новосілля та інших дурниць. У нас не буде такого та й добре.
У нас було дерево, увінчане перемогами. Як так? Отак. Звичайнісіньке дерево, на яке вішали нагороди: мої — за сміливість, твої — за мужність. У нас були переховування від людей і змагання за владу. У нас було розуміння того, що завтра може не настати. Тому треба сьогодні швидко зі всім впоратись. Інколи МИ нагадували мені кількасерійну комедію з недолугими жартами і штучними оплесками. З часом комедія дістала присмак трагізму і нову назву “НЕМАКОХАННЯ”.
У нас є мета. В кожного різна, але кожен із нас якимось чином причетний до того, щоб досяглась мета іншого. У нас є спокій і сила волі. А ще ми вміємо не плакати, коли дуже хочеться. Я, звісно, часто не стримуюсь. Так, тоді, коли ти втомлений кладеш голову мені на груди і я чую запах твого волосся. Руки мене не слухають — тягнуться, щоб погладити. А ще хочеться поцілувати твоє вічно холодне ліве вухо... Тоді так хочеться плакати... Але зупиняюсь і думаю про щось інше, аби не забувати, що між нами нема кохання. Зате у нас є ванна на двох і це на якийсь час може замінити почуття. Чи змінити...
Що у нас буде? Важко сказати, адже ми обоє живемо так, наче завтра не настане. Радіємо з того, що можемо бути справжніми: ти — відкритим і байдужим, я — спокійною і передбачуваною. І хай там що, а між нами нема таємниць. Ми говоримо про життя країни, стосунки між іншими, та тільки не про те, що між нами. І тут не треба нарікати на щось, всьому є пояснення: МІЖНАМИНЕМАКОХАННЯ.
P.S. І не треба шукати сенс.
16.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію