ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
2024.04.21
09:04
Гілкою жасмину розцвіло кохання.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
2024.04.21
05:54
Струмок лоскоче босі ноги
І холодить помалу їх, –
Бере приємністю в облогу
Мене води грайливий біг.
Вона все тіло освіжає,
Дзюрчанням душу веселить, –
Якби не мілко – батерфляєм
Услід стрімкій понісся б вмить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холодить помалу їх, –
Бере приємністю в облогу
Мене води грайливий біг.
Вона все тіло освіжає,
Дзюрчанням душу веселить, –
Якби не мілко – батерфляєм
Услід стрімкій понісся б вмить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Фітель (1965) /
Проза
Сторінка, котру не хочеться перегортати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сторінка, котру не хочеться перегортати
Звичайна неділя 17 липня 2011 року. Сонце шкварить, наче замріялось-захопилось, граючи дужими м"язами-променями. Розімлілі люди прагнуть не хліба і видовищ, а пиття і затінку, і хоч найлінивішого вітерцю. Вийшовши з маршрутки, поспішають до води, до наймилішого зараз Брюховицького озера. А частина з них не біжить з усіма, щоб захопити краще місце під сонцем, тобто подалі від нього. Підходять, вітаються і чекають решту товариства. Це "обрані", себто ті, хто обрали собі побачення з мистецтвом найвищого гатунку. Відгукнулися на запрошення Наталі Криничанки і, перекроївши-перепланувавши справи, зібралися на мистецьку зустріч у Музеї модерну і скульптури Михайла Дзиндри.
Усіх, і авторів сайту, і просто небайдужих, у цей день об"єднала любов до Слова, до його втілення у поезії, у музиці, у скульптурі. І ці втілення були якось так магічно поєднані між собою, наче триєдине уособлення Прекрасного. Бо якщо архітектура – це застигла музика, то скульптура Михайла Дзиндри – це застигла поезія.
У цьому мали можливість пересвідчитися усі, сидячи тісним колом серед творінь, котрі наче розступилися, зробивши місце для своїх посестер, пісень і віршів. Натхненно чарувала звуками гітара Наталки, а на зміну мінорним ноткам приходило веселе і жартівливе пародійне слово Івана Гентоша, знаного нашого і незрівнянного Тюльпанного. І навіть улюбленець усіх, чудовий песик Вулфік, підходив, щиро заглядаючи в очі, з пошанівком лизав руку, поки гладили його мудру голову, і рушав до наступного гостя, а потім блаженно розлігля всередині кола і зачаровано слухав, посмикуючи вухами.
Наталя відкрила невтаємниченим, що серед скульптур є одна особлива, проходячи крізь яку, загадуєш бажання, і воно обов"язково збувається. Не було нікого, хто не захотів би скористатися магією Майстра; хто вголос, як Іван, хто пошепки, хто подумки, як Наталя і я, довіряли свою мрію душі митця, частинка котрої, здавалося, в цю мить перебувала серед нас. А довірившись, поверталися до кола, де направду розсипались перли: і серйозні оригінали, і веселі пародії, і чаруючі звуки. А серця розквітали, проживаючи малесеньке життя-казку одного літнього дня.
Закінчилася чергова екскурсія, і гостинна господиня, пані Софія, запросила усіх до столу, на свій неперевершений пиріг з чорницями. А на столі стояла лампа, привезена з далекої Америки, котра здалася мені лампою Алладіна. Непомітно для інших я потерла її рукою, загадавши знову своє заповітне бажання, і тихенько шепнула джинові, котрий, я знаю точно, вийшов з лампи і став збоку, що дуже хочу, аби воно збулося, ну вже коли вдасться, я не наполягаю на невідкладності. А поки усі насолоджувалися чудовим пирогом з духмяним липовим чаєм і неймовірно смачною кавою, намеленою "на щастя" Наталею, пані Софія дарувала присутнім своє слово, читаючи сторінку за сторінкою зі своєї нової книжки. Як мама діткам, згадалося…
А потім настала черга вже нашої екскурсії. Пані Софія підводила нас від роботи до роботи, розповідаючи історію створення, пояснюючи, з якого матеріалу їх виготовлено, називаючи кожну. Понад вісімсот експонатів, і у кожного своя особлива історія, своя аура, своя маленька душа. Так-так, вони живі, от тільки що не рухаються. Їх очі дивляться на нас, зазирають нам, здавалося, до найглибших, найпотаємніших закутків серця, зрушуючи там щось особливе, неповторне, що досі чекало на поштовх. У кожної людини є така струна, котра чекає, коли ж її зачеплять, щоб умить озватися неймовірною мелодією. І чи одна вона, отака струна... Наші струни було зачеплено того дня не раз. Особливо вразила мене "Людина Чорнобиля", робота, створена задовго до страшної катастрофи, у далекому 1972 році. Майстер знав, якимось дивним чуттям відчував, що чекає людство, засліплене жадобою комфорту і вигоди. Мабуть, обрані Талантом таки мають особливий дар передчуття, що б там не казали прагматики і скептики. А пан Михайло Дзиндра до кінця літ залишався романтиком, залюбленим в життя і в Україну. Недарма ж бо його скульптури мають такі романтичні назви. Щоправда, пані Софія наголошувала, що дивлячись на скульптуру, кожен може побачити у ній щось своє, співгармонійне з його особистими фантазіями. Так, мені ще на початку читань одна скульптура видалася добрим демоном, так пильно він вдивлявся в наше коло, а направду то був "Дяк", а "Переляканий солдат", котрого знимкують чи не усі відвідувачі музею, став для мене особисто закоханим Дон-Кіхотом, котрий боїться не встигнути до своєї Дульсинеї.
На прощання пані Софія гостинно дозволила проводити виїзні творчі засідання "Поетичних майстерень" у приміщенні павільйону. І скільки б авторів не прийшло читати свої твори, скільки слухачів би не зібралося, компанію їм радо складуть вісімсот вісім вдячних господарів. А вони вміють не тільки мовчки слухати, вони вміють по-особливому, в тільки їм властивій манері, плескати. І вони запрошували в гості, бо деколи їм стає сумно, особливо, як надворі ллє дощ і його каплі так і норовлять пролізти без квитка через дірки в неполагодженому даху, на котрий у держави ніяк не знайдеться коштів. Тож завітайте в це направду незвичайне місце, сходіть за порцією натхнення, чи й оберіть собі музу, чи муза. Там їх ще багато залишилося, готових надихати вас на найкращі ваші творіння.
22.07.2011
P.S. Щось не змогла визначитися, що котрого типів публікацій віднести цей текст, хотілося б до репортажів, та такого не передбачено. Тож поки що тут.
Усіх, і авторів сайту, і просто небайдужих, у цей день об"єднала любов до Слова, до його втілення у поезії, у музиці, у скульптурі. І ці втілення були якось так магічно поєднані між собою, наче триєдине уособлення Прекрасного. Бо якщо архітектура – це застигла музика, то скульптура Михайла Дзиндри – це застигла поезія.
У цьому мали можливість пересвідчитися усі, сидячи тісним колом серед творінь, котрі наче розступилися, зробивши місце для своїх посестер, пісень і віршів. Натхненно чарувала звуками гітара Наталки, а на зміну мінорним ноткам приходило веселе і жартівливе пародійне слово Івана Гентоша, знаного нашого і незрівнянного Тюльпанного. І навіть улюбленець усіх, чудовий песик Вулфік, підходив, щиро заглядаючи в очі, з пошанівком лизав руку, поки гладили його мудру голову, і рушав до наступного гостя, а потім блаженно розлігля всередині кола і зачаровано слухав, посмикуючи вухами.
Наталя відкрила невтаємниченим, що серед скульптур є одна особлива, проходячи крізь яку, загадуєш бажання, і воно обов"язково збувається. Не було нікого, хто не захотів би скористатися магією Майстра; хто вголос, як Іван, хто пошепки, хто подумки, як Наталя і я, довіряли свою мрію душі митця, частинка котрої, здавалося, в цю мить перебувала серед нас. А довірившись, поверталися до кола, де направду розсипались перли: і серйозні оригінали, і веселі пародії, і чаруючі звуки. А серця розквітали, проживаючи малесеньке життя-казку одного літнього дня.
Закінчилася чергова екскурсія, і гостинна господиня, пані Софія, запросила усіх до столу, на свій неперевершений пиріг з чорницями. А на столі стояла лампа, привезена з далекої Америки, котра здалася мені лампою Алладіна. Непомітно для інших я потерла її рукою, загадавши знову своє заповітне бажання, і тихенько шепнула джинові, котрий, я знаю точно, вийшов з лампи і став збоку, що дуже хочу, аби воно збулося, ну вже коли вдасться, я не наполягаю на невідкладності. А поки усі насолоджувалися чудовим пирогом з духмяним липовим чаєм і неймовірно смачною кавою, намеленою "на щастя" Наталею, пані Софія дарувала присутнім своє слово, читаючи сторінку за сторінкою зі своєї нової книжки. Як мама діткам, згадалося…
А потім настала черга вже нашої екскурсії. Пані Софія підводила нас від роботи до роботи, розповідаючи історію створення, пояснюючи, з якого матеріалу їх виготовлено, називаючи кожну. Понад вісімсот експонатів, і у кожного своя особлива історія, своя аура, своя маленька душа. Так-так, вони живі, от тільки що не рухаються. Їх очі дивляться на нас, зазирають нам, здавалося, до найглибших, найпотаємніших закутків серця, зрушуючи там щось особливе, неповторне, що досі чекало на поштовх. У кожної людини є така струна, котра чекає, коли ж її зачеплять, щоб умить озватися неймовірною мелодією. І чи одна вона, отака струна... Наші струни було зачеплено того дня не раз. Особливо вразила мене "Людина Чорнобиля", робота, створена задовго до страшної катастрофи, у далекому 1972 році. Майстер знав, якимось дивним чуттям відчував, що чекає людство, засліплене жадобою комфорту і вигоди. Мабуть, обрані Талантом таки мають особливий дар передчуття, що б там не казали прагматики і скептики. А пан Михайло Дзиндра до кінця літ залишався романтиком, залюбленим в життя і в Україну. Недарма ж бо його скульптури мають такі романтичні назви. Щоправда, пані Софія наголошувала, що дивлячись на скульптуру, кожен може побачити у ній щось своє, співгармонійне з його особистими фантазіями. Так, мені ще на початку читань одна скульптура видалася добрим демоном, так пильно він вдивлявся в наше коло, а направду то був "Дяк", а "Переляканий солдат", котрого знимкують чи не усі відвідувачі музею, став для мене особисто закоханим Дон-Кіхотом, котрий боїться не встигнути до своєї Дульсинеї.
На прощання пані Софія гостинно дозволила проводити виїзні творчі засідання "Поетичних майстерень" у приміщенні павільйону. І скільки б авторів не прийшло читати свої твори, скільки слухачів би не зібралося, компанію їм радо складуть вісімсот вісім вдячних господарів. А вони вміють не тільки мовчки слухати, вони вміють по-особливому, в тільки їм властивій манері, плескати. І вони запрошували в гості, бо деколи їм стає сумно, особливо, як надворі ллє дощ і його каплі так і норовлять пролізти без квитка через дірки в неполагодженому даху, на котрий у держави ніяк не знайдеться коштів. Тож завітайте в це направду незвичайне місце, сходіть за порцією натхнення, чи й оберіть собі музу, чи муза. Там їх ще багато залишилося, готових надихати вас на найкращі ваші творіння.
22.07.2011
P.S. Щось не змогла визначитися, що котрого типів публікацій віднести цей текст, хотілося б до репортажів, та такого не передбачено. Тож поки що тут.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію