і тобі дякую, сонце! :))

терафим - я вже написала Констянтину - предмет, в якому закладена концентрована психічна енергія, він дуже часто використовувався на сході як магічний предмет, хоча має ширше значення (гарно описаний у Реріхів) - ми самі творимо терафимів з будь-чого, прив'язуючи до подій чи речей свої почуття.

про "подих" подумаю, бо мені здавалося, що тут якраз все дуже прозоро :))) тобто глина у руках Творця жива - це ми самі, і подих у нас теплий. А разок намиста може ховати в собі "теплий подих глини" - бо ми всі на різних етапах творіння - хтось вже намистинка, хтось ще глина :)))

дуже дякую, пані Любо!

уклін, Наталко! :)

що найтяжче в світі - знати чи не знати?
погляд, слово, дотик - чи вони життя?
головне - за кадром - те, що не сказати,
вічне невимовне - далеч і буття... ))))))))))

ох, і сказала.... )))))) останній рядок міг би звучати так:

...хто б мене так мучив, як не я сама... ))

"І ліпить Бог життя, бо доля – пластилін"
справді, співзвучно ))
дякую, Ірино!

дякую, пані Любо, буду робити зноски.
Я ще, правда, не дуже відчуваю, що саме буде сприйматися так, як я хотіла його подати у вірші, а що - ні. Тому мені дуже цікаво читати відгуки. Я все, що пишу, намагаюся собі пояснити логічно, образно уявити, "побачити" ))) і менше працюю над тим, як свою "картинку" представити іншим. Дякую, що підказали.

дякую! )) я дуже радію, коли вдається написати щось таке...

дякую, пані Маріє!

уклін вам, пане Вікторе! це ваші вірші - як музика, тому мені дуже приємно почути від вас схвальні слова. ))

о, дякую, Василю! Добре, що я не довго сумнівалася в цих рядках, бо ці образи буквально "побачила", а написавши, побоялася, що вони якісь надто традиційні )))