Віктор Ох
поезія “Вікове іронічне”

"Житуха струмениться між роками
і залишає зморшки на лиці.
Я й досі часом бавлюся віршами,
хоча не за горами вже й «капцІ».

Народу лікував серця і шлунки,
підсвічував другим під сміх чи рев.
У банках пусто на моїм рахунку,
зате сини є й декілька дерев.

Як мудрі вчать – живу лиш сьогочасним.
І що ще треба було би зробить,
відхід щоб не вважали передчасним?
Можливо, безтілесне щось створить?

З’явивсь рум’янець на старечих щічках,
бо я придумав – втну цього вірша.
Мій струмінь – не фонтан, лише потічок…
Зате он як окрилилась душа!"

Пародія

“Капцí” не за горáми. В’януть вуха.
Нерадісно. Рахую кожну мить.
А що поробиш, як ота “житуха”
І не така, і швидко струменить?

Слід залишити (вчили мудрі) – ясно!
Я в цьому ділі задніх теж не пас –
Лісок росте. Не можу… передчасно…
Найменший із ліска – у перший клас.

“Як космонавт!” (а в банку – повне “зеро”) –
Сміється лікар чи бере “на понт”?
Та цур йому! А медсестричка Вєра
Вже втретє натякає на ремонт…

А як надворі північ – ні шелесне,
Натхнення мучить – ще б зробити щось!
Ні-ні! Я ще не хочу безтілесне,
По-чесному – тілесне би здалóсь.

З’явивсь рум’янець на старечих щічках,
Придумав – втну віршá! І ні шишá!
Сусідка он заглянула… Марічка…
І зразу як окрилилась… душа!

9.09.2011