ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
16:47
Минуле вже не повернути
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Дiдова казка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дiдова казка
Дід Степан давно вже жив один, у своїй старенькій, як і він сам, хатині, на краю села. Діти й онуки повиростали й розлетілися по світу, а дружина багато років тому померла. Та сумувати дідові було нІколи, бо часто й густо біля хвіртки чувся веселий гамір сусідської дітлашні, що прийшла послухати нову дідову казку. А так як років дідові було вже «надцять по надцять» (міг і задрімати посеред казки), то й оповідки виходили незвичні і чудернацькі.
- Діду, а казка буде? – почувся голосок від хвіртки.
- І чого б ото я там стільки стояв? – буркнув дід, - Ходіть вже у двір, та сідайте, та й слухайте чемненько, бо хто ж вам казочку розкаже, як не дід Степан?
Два рази запрошувати не довелося, галаслива зграйка дітлахів впурхнула у двір, і швиденько вмостилася біля діда.
- А про що буде казка? – запитав Василько.
- А от, хоча б про оту грушу, - сказав дід, вказуючи палицею на стару грушу під хатою.
- Про грушу не цікаво! – скривився хлопчик, - От якби про комп’ютери, інопланетян, щоб бабахкало!
- Бабахкати – багато розуму не треба, - спокійно сказав дід, - в комунюторах ваших не розуміюся, та й інопланетян не бачив, а от про трактора розкажу. Бо Трактор, то машина-звір, і в воді не тоне, і у вогні не горить! Але й з ним всяке може трапитися.
- Нічого собі! – зробив круглі очі Василько, а дівчатка-щебетухи аж притихли!
- Так, був колись у мене залізний кінь, не один рік працювали разом. Та якось потрапили під зливу (а день вже до вечора йшов), промокли до нитки! Заводжу – не заводиться! Хрипить, бухикає, і каже мені: «Не можу, Степане, їхати – захворів! Колеса ломить, кабіна розвалюється, мотора заклало! До лікаря мені треба!»
- А хіба трактор розмовляє? – запитала Марійка.
- Це ж казка, в ній все буває! – відказав Василько, - Ну ти, як маленька, не розумієш, чи що?
- Все я розумію! – розсердилася дівчинка.
Поки діти розбиралися, розмовляє чи не розмовляє трактор, дід вже й носом клювати почав, пригрівшись на сонечку.
- Діду, діду! А що далі було? – смикнув старого за рукав Василько.
- Га? Що? – схопився дід
- Вилікували трактора чи як?
- Так-так! Спекла баба колобка…
- До чого тут колобок? – здивувалися діти.
- А до того,- остаточно прокинувшись, продовжив старий, - що ми з Трактором вже й зголодніли, а треба ж якось ще й додому дістатися! А баба колобка спекла зранку, поклала в торбу, на дорогу. Поліз я того колобка витягувати, а він, стриб на землю! Та й покотився! Ще й приспівує, паразит: «Я від баби утік, я від діда утік!». Залишилися ми голодні. Що робити? Сам Трактора не потягну, треба підмогу шукати. Коли це ведмідь чалапає.
- Привіт, клишоногий! – кажу, - А чого сумний такий?
- Колобок, - каже, - втік! Ще й дражнилку якусь виспівував «Я від баби втік, я від діда втік, і від Трактора, і від тебе утечу!»…а мені поїсти чогось би!
- Приєднуйся до нас, дотягнемо додому Тракторець, а там баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
- Добре, - погодився ведмідь.
Впряглися ми з ведмедем. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо!
- Прямо «Ріпка» якась! – хихикнув Василько.
- Не Ріпка, а Трактор! – усміхнувся дід Степан, - Так отож, ослабли ми з ведмедем від голоду, не потягнемо Трактора, треба ще когось на підмогу. Коли це вовк човпе, ледве лапи переставляє, гарчить сердито. Привіталися ми з вовком.
- Що трапилося? - питаю, - Теж з колобком зустрівся?
- Еге ж, - гарчить вовк, - і де він взявся на мою голову? Тільки ще більше їсти схотілося!
- То приєднуйся до нас, - кажу, - допоможеш, а вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився вовк. Вже втрьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це лис йде, голову похнюпив, хвіст стежкою теліпається.
- Від тебе теж колобок утік? – запитую.
- Та ні, сам прогнав, у мене шлунок ніжний, мені б рибки! – відказує лис.
- То приєднуйся, допоможеш. А вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився лис. Вже вчотирьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це згадав я про рукавицю, що за сидінням лежала! Знайшов. Стукаю: «Стук-стук, чи є хтось в рукавичці?».
- Є! – кажуть, - І заєць тут, і жаба тут, і миша тут!
- Ото як гарно, що ви вдома! Допоможіть Тракторця додому дотягнути, там баба пиріжків напекла, рибки насмажила! Бо й ніч вже скоро!
Повистрибували звірята з рукавиці, впряглися поряд і яааак потягнули! Зрушив Трактор з місця! Отак потихеньку і додому втрапили. А там і повечеряли гарненько і смачненько, і Тракторця вилікували швиденько. Бо гуртом, діти, і трактора легко притягнути! Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець!
- Діду, а казка буде? – почувся голосок від хвіртки.
- І чого б ото я там стільки стояв? – буркнув дід, - Ходіть вже у двір, та сідайте, та й слухайте чемненько, бо хто ж вам казочку розкаже, як не дід Степан?
Два рази запрошувати не довелося, галаслива зграйка дітлахів впурхнула у двір, і швиденько вмостилася біля діда.
- А про що буде казка? – запитав Василько.
- А от, хоча б про оту грушу, - сказав дід, вказуючи палицею на стару грушу під хатою.
- Про грушу не цікаво! – скривився хлопчик, - От якби про комп’ютери, інопланетян, щоб бабахкало!
- Бабахкати – багато розуму не треба, - спокійно сказав дід, - в комунюторах ваших не розуміюся, та й інопланетян не бачив, а от про трактора розкажу. Бо Трактор, то машина-звір, і в воді не тоне, і у вогні не горить! Але й з ним всяке може трапитися.
- Нічого собі! – зробив круглі очі Василько, а дівчатка-щебетухи аж притихли!
- Так, був колись у мене залізний кінь, не один рік працювали разом. Та якось потрапили під зливу (а день вже до вечора йшов), промокли до нитки! Заводжу – не заводиться! Хрипить, бухикає, і каже мені: «Не можу, Степане, їхати – захворів! Колеса ломить, кабіна розвалюється, мотора заклало! До лікаря мені треба!»
- А хіба трактор розмовляє? – запитала Марійка.
- Це ж казка, в ній все буває! – відказав Василько, - Ну ти, як маленька, не розумієш, чи що?
- Все я розумію! – розсердилася дівчинка.
Поки діти розбиралися, розмовляє чи не розмовляє трактор, дід вже й носом клювати почав, пригрівшись на сонечку.
- Діду, діду! А що далі було? – смикнув старого за рукав Василько.
- Га? Що? – схопився дід
- Вилікували трактора чи як?
- Так-так! Спекла баба колобка…
- До чого тут колобок? – здивувалися діти.
- А до того,- остаточно прокинувшись, продовжив старий, - що ми з Трактором вже й зголодніли, а треба ж якось ще й додому дістатися! А баба колобка спекла зранку, поклала в торбу, на дорогу. Поліз я того колобка витягувати, а він, стриб на землю! Та й покотився! Ще й приспівує, паразит: «Я від баби утік, я від діда утік!». Залишилися ми голодні. Що робити? Сам Трактора не потягну, треба підмогу шукати. Коли це ведмідь чалапає.
- Привіт, клишоногий! – кажу, - А чого сумний такий?
- Колобок, - каже, - втік! Ще й дражнилку якусь виспівував «Я від баби втік, я від діда втік, і від Трактора, і від тебе утечу!»…а мені поїсти чогось би!
- Приєднуйся до нас, дотягнемо додому Тракторець, а там баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
- Добре, - погодився ведмідь.
Впряглися ми з ведмедем. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо!
- Прямо «Ріпка» якась! – хихикнув Василько.
- Не Ріпка, а Трактор! – усміхнувся дід Степан, - Так отож, ослабли ми з ведмедем від голоду, не потягнемо Трактора, треба ще когось на підмогу. Коли це вовк човпе, ледве лапи переставляє, гарчить сердито. Привіталися ми з вовком.
- Що трапилося? - питаю, - Теж з колобком зустрівся?
- Еге ж, - гарчить вовк, - і де він взявся на мою голову? Тільки ще більше їсти схотілося!
- То приєднуйся до нас, - кажу, - допоможеш, а вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився вовк. Вже втрьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це лис йде, голову похнюпив, хвіст стежкою теліпається.
- Від тебе теж колобок утік? – запитую.
- Та ні, сам прогнав, у мене шлунок ніжний, мені б рибки! – відказує лис.
- То приєднуйся, допоможеш. А вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився лис. Вже вчотирьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це згадав я про рукавицю, що за сидінням лежала! Знайшов. Стукаю: «Стук-стук, чи є хтось в рукавичці?».
- Є! – кажуть, - І заєць тут, і жаба тут, і миша тут!
- Ото як гарно, що ви вдома! Допоможіть Тракторця додому дотягнути, там баба пиріжків напекла, рибки насмажила! Бо й ніч вже скоро!
Повистрибували звірята з рукавиці, впряглися поряд і яааак потягнули! Зрушив Трактор з місця! Отак потихеньку і додому втрапили. А там і повечеряли гарненько і смачненько, і Тракторця вилікували швиденько. Бо гуртом, діти, і трактора легко притягнути! Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію