ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
І щось під серцем жаско млоїть.
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Рицман (1988) / Проза

  Щастя за графіком …
Вона прокидалася після міцного сну. Давно вже так не було добре на душі. Дуже давно. Відколи… Та годі. Сьогодні у неї нове життя і нова доля. Яку обрала собі сама. Сьогодні у неї щастя. За графіком.
Олена склала собі список – відколи Він пішов. 20 пунктів, які хотіла зробити. Чудово. Якщо впорядкувати своє життя зараз, завтра буде таким, яким вона забажає. Вона страждала рівно 2 тижні – а потім мусила надолужити. Повернути себе собі. І стати сенсом життя – для когось Адже їй 23 – саме час створити сім’ю. І що з того, що так не робиться? Хаос, який раніше існував поряд – весь час, скільки вона себе пам’ятала – дуже добре змінити на порядок. Ось так – як віднині й назавжди.
Вона дуже довго мріяла, щоб її кохали. Щоб її цінували. Щоб її берегли. А натомість поринала у стосунки без жодних обіцянок. Тепер все буде інакше. Вона посміхнулася і згадала, як її подруги повторювали цю фразу час від часу. Тоді Олена їх не розуміла. Навіщо змінювати себе? Навіщо починати все робити інакше, якщо ось вона справжня – і не йому не треба нічого іншого! Виявилося, що її час просто ще не наступив. Адже вона обпеклася ще більше, ніж усі вони колись. Бо вони знали, ЯК це буває.
Дівчина провела рукою поряд з собою. Євген уже встав і кудись пішов. Та скоро повернеться. У цьому плюси її нового життя – вона знала, що на нього можна покластися. Що він не підведе і не образить. Не щезне раптово. Тому що виходячи з цих критерій вона його і обрала. А сьогодні закріпить це.
Зараз вона підійметься з ліжка, одягнеться і поспішить до подруги на квартиру – готуватися.
Адже сьогодні в неї щастя – за графіком! І ніхто не зможе змінити цього.

ЇЇ подруга вже заварила чай. Як би Олені зараз не хотілося випити чогось міцнішого – не можна. Сьогодні вона повинна виглядати свіжою і найгарнішою у світі.
- Ти вже знаєш, що говорити? – запитала Ліза.
- Звичайно. Я знала це у той же момент, коли… ну, ти розумієш.
Ліза розуміла як ніхто. Адже саме вона ТІ два тижні підтримувала Олену. Говорила те, що та хотіла почути. Мовчала, коли було необхідно. Купувала горілку в найближчому маркеті – і заливала її горе, як своє. Не запиваючи.
А потім вона сказала, що треба далі жити. Тільки ще сама не розуміла, до чого призведуть ці слова.
Але дівчина підтримала всі божевільні ідеї – заради того, щоб Олена стала собою.

Його звали Женя. Так дивно. Дивно, що зараз у неї є Євген. Але ЙОГО у неї не було. Ніколи. Тепер вона це розуміє.
Він раптово обляпав її з калюжі, вискочив з авто і почав вибачатися, а вона дивилася на його очі – і розуміла, що пропала. Назавжди.
Вона прийняла запрошення зустрітися ввечері.
Вона залишилася у нього вночі.
Вона запросила його жити до своєї квартири.
І була щаслива. Несподівано якось і відверто. Забувши про все. Доки не втратила все своє щастя.

Євген став її спасінням – він мав гарну роботу, гарних друзів, гарну сім’ю. Він чекав три місяці, доки нарешті поцілував її. Спочатку він став її другом, а потім – коханцем. Він називав її сонечком. З ним вона відчувала спокій, ніби знайшла свій дім. Тоді як Женя постійно тримав її у напруженні. Ніби вулкан, що ось-ось вибухне.

Він намалював і присвятив їй картину – «Місячне сяйво» і називав її тільки так.
Він був художником, а вона – його музою. Цілих три місяці. Дивних, шалених, заповнених коханням три місяці! Доки він не пішов.
Олена подумувала про те, що краще б це вона переїхала до нього – тоді б це виявилося не таким раптовим – повернутися додому з планами на вечір. Хоча… Тоді б все виявилося ще принижуючим.
… А його вже не було.
Не було ввечері, вранці, вдень… І вона не вірила, що таке могло статися, дзвонила на мобільний, а той весь час був поза зоною доступу, доки зрештою оператор своїм механічно-привітним голосом не повідомила «Невірно набраний номер». Номер, який вона набирала по сто разів на день раптово став невірним!
Потім вона витерла цей номер із пам’яті свого телефону – на жаль, зі своє пам’яті не змогла.
Цілих два тижні у неї була ілюзія його присутності – у шафі залишилися його сорочки, у ванній кімнаті – зубна щітка. Старий светр лежав за ліжком. І вона обіймала його – щоб згадати твій запах.
Проте не залишилося жодної картини чи наброска. Жодної щіточки чи кольорової плями від фарби на стіні – ніби його ніколи й не було у її житті.
Горілка не лікує жодних ран. Можна втратити орієнтири, знайти сили на сміх та виплакати усі сльози – за чарочкою, з подругою.
Але горілка не могла повернути їй щастя, якого вона не чекала, якого вона не просила, якого вона тепер не відчувала.
Тому Олена склала свій графік.

ЇЇ сукня не була білою – але від цього здавалася ще гарнішою. Чарівні бежеві кружева охоплювали її стан, роблячи легкою, повітряною і якоюсь … неземною. Волосся вільно спускалося на спину – Олена відмовилася від фати. Лише маленька гілочка бузку у волоссі.
Євген так любить бузок! Ну і що з того, що вона ненавидить його?
Вона ж кохає свого нареченого – і зробить йому приємне.

На хвилину перед очима з’явився той, інший, Женя. Але видіння зникло. Скоро вона передасть себе іншому в руки. Міцні, надійні, теплі руки. У ТОГО руки завжди були холодні. І вона брала їх у свої долоні і… досить. Вона любить Євгена.

І досі не знає, чому від неї пішов Женя.

Весільний кортеж весело їхав містом. Машини сигналили, повітряні кульки підіймалися вгору. Олена відкинулася на сидіння, вздихнула з полегшенням. Щаслива. Знову. Нарешті.
Вона подивилася на Лізу. Та виглядала сумною.
- Ти не рада за мене?
- А ти?..

Поруч з НИМ вона не була собою. Він звав її Ле – і це було так природно, ніби у неї в паспорті так і записано. Якось всі друзі поступово перейшли на це ім’я. І дуже важко було перевчити їх повернутися до нормального варіанту – так само, як їй було важко повернутися до нормального життя.

- Ле, послухай…
Вона здригнулася.
- Я мушу це сказати. Ти не ображайся, але Євген – це помилка.
- Не думаю. У мене в житті була одна-єдина помилка. І тепер її вже немає.
- Послухай…
- Ні, це ти послухай! Я і досі не знаю, що тоді сталося. Але й не хочу знати. У мене все гаразд! Я – найщасливіша людина у світі.
- Ти говориш це мені чи собі?
- Шофере, зупиніть авто біля магазину, мені терміново треба… Замовкни, замовкни – і краще сходи купи шампанського. Нічого міцнішого мені сьогодні не можна.
- Ле…
- Не називай мене так! Мене звати Олена!
Вона випила всю плящку сама. І їй одразу полегшало. Стало тепло на душі. Рана загоїлася? Ні, просто подіяв алкоголь.
Вона давно не пила – з того часу, як…

Двері машини відчинив Євген.
Він радісно посміхнувся і вона відчула, яка паскуда. Адже Ліза права. Сто відсотків вона має рацію. Яке весілля, яке щастя, який графік? Вона тікає сама від себе. Може, треба почекати?
Але Олена подає руку нареченому і посміхається у відповідь. Нервово трохи. Але ж усі наречені нервують у день весілля?

Жінка говорить щось про цінність шлюбу і сім’ї. Про відповідальність перед обличчям нації. А потім вона питає її: «Ти згодна?...»

Щастя за графіком… Вона мовчить. Хвилину. А потім відповідає:…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-09-18 22:12:45
Переглядів сторінки твору 953
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.838
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2011.09.18 22:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Малиновська (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 16:56:44 ]
Цікаво. У мене теж про Оленку, тільки її трохи вже більше потріпало)