ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Сливка
2019.12.10 22:27
Вітром гойдається вишня,
В небо вростає гілля.
Вкутана в пам'ять колишню,
Прийшле вітає здаля.
Інеєм сріблені віти -
Стежка в заобрію вись,
Духом аби забриніти
Мріям, що вшиті колись

Іван Потьомкін
2019.12.10 21:14
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої

Олександр Сушко
2019.12.10 18:56
Рече колега: - Ти - мій кат! - і що?
Жувати все підряд, неначе паця,-
У позолоту вгорнуте ніщо,
Ліричного фразерства прілий пляцик?

Пегасе, з цього раю завертай,
У тебе і у мене інші друзі:
Глибінь, поліфонічна широта

Редакція Майстерень
2019.12.10 15:01
УК_РА_Ї_НА" за символьною своєю частиною безпосередньо тягнеться аж до "РА" - що найдавніше із відомих символьних походжень. "УК_РА_Ї_НА" - символьно це значить "Будову (або ж " ВІД") _ РА _ І _ Отримай (На)" - тобто, найвищий дарунок від Ра.

Сергій Губерначук
2019.12.10 13:25
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
я б землю не навідував,
я б землю озирав!
Я б з викопного горщика
з трипільської землиці
зростав із зерня в ідола –
і смерть на смерть скарав!

Н Кап
2019.12.10 12:42
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону... карету...
хоч пів-королівства - будь-ласка,мовчіть!

І навіть якщо вам
підсунуть принцесу

Олександр Сушко
2019.12.10 11:30
Ступаючи поміж кривавих цят
Вплітаю світло в музику мінорну.
А річка - без початку і кінця,
По кризі - блюдця чорних ополонок.

Штовхає боривітер у плече,
Аби у вир шубовснув з головою..
У ближній каламуті - втрати щем,

Ігор Деркач
2019.12.10 09:47
Як хочеться вернутись у світи
дитячої мети на перепутті
тай іншою дорогою іти
у паралельно обране майбутнє.

Але не досягаю висоти,
з якої видно істини забуті,
що нічого заради суєти

Галина Михайлик
2019.12.10 09:37
Все як завжди: початок&кінець.
Інтрига тільки «як?», «коли?», «навіщо?».
…В єдину мить дерева стали нижчі,
а стежка розчинилась навпростець…

Чи, хепіенд? Розв’язка і фінал -
фортіссімо акорд на ноті щастя!
…Сюжетний вузол саморозрубався

Віктор Кучерук
2019.12.10 08:12
Г. С...
Стосунків наших пізню зав’язь
Руйнує ранній холод чвар,
Хоч ми обоє намагались
Незгоди стримати удар.
Стражденним душам на догоду,
Не оберталися назад, –
Раділи будь-якій погоді

Микола Соболь
2019.12.10 05:23
Вона любить зорі ясні,
Дерева од інею срібні,
Сніги до перини подібні,
Короткі, насуплені дні.
Милується нині зима
На те, як веселі синички
Під вікна летять з годівнички,
Бо стужа до серця пройма.

Олександр Сушко
2019.12.10 03:56
Правду говоритиму навмисно,
Істина сьогодні на кону:
Лапу шобтиздохові потисну,
А тобі руки не простягну.

Бо собака ліпша за людину,
Віддана як жінка, їсть усе.
Ти ж мене кладеш під гільйотину

Ярослав Чорногуз
2019.12.10 00:25
Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,

Тамара Шкіндер
2019.12.09 21:50
Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернусь у минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.

Ярослав Чорногуз
2019.12.09 18:07
Тихо алеєю йду,
Змовкла пташина розмова…
Нічка принишкла в саду,
Затишна нічка зимова.

Так, ніби зірку ясну
Місяць торкає за плечі…
Ніченьку враз пригорнув

Ігор Деркач
2019.12.09 17:40
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Рицман (1988) / Проза

  Щастя за графіком …
Вона прокидалася після міцного сну. Давно вже так не було добре на душі. Дуже давно. Відколи… Та годі. Сьогодні у неї нове життя і нова доля. Яку обрала собі сама. Сьогодні у неї щастя. За графіком.
Олена склала собі список – відколи Він пішов. 20 пунктів, які хотіла зробити. Чудово. Якщо впорядкувати своє життя зараз, завтра буде таким, яким вона забажає. Вона страждала рівно 2 тижні – а потім мусила надолужити. Повернути себе собі. І стати сенсом життя – для когось Адже їй 23 – саме час створити сім’ю. І що з того, що так не робиться? Хаос, який раніше існував поряд – весь час, скільки вона себе пам’ятала – дуже добре змінити на порядок. Ось так – як віднині й назавжди.
Вона дуже довго мріяла, щоб її кохали. Щоб її цінували. Щоб її берегли. А натомість поринала у стосунки без жодних обіцянок. Тепер все буде інакше. Вона посміхнулася і згадала, як її подруги повторювали цю фразу час від часу. Тоді Олена їх не розуміла. Навіщо змінювати себе? Навіщо починати все робити інакше, якщо ось вона справжня – і не йому не треба нічого іншого! Виявилося, що її час просто ще не наступив. Адже вона обпеклася ще більше, ніж усі вони колись. Бо вони знали, ЯК це буває.
Дівчина провела рукою поряд з собою. Євген уже встав і кудись пішов. Та скоро повернеться. У цьому плюси її нового життя – вона знала, що на нього можна покластися. Що він не підведе і не образить. Не щезне раптово. Тому що виходячи з цих критерій вона його і обрала. А сьогодні закріпить це.
Зараз вона підійметься з ліжка, одягнеться і поспішить до подруги на квартиру – готуватися.
Адже сьогодні в неї щастя – за графіком! І ніхто не зможе змінити цього.

ЇЇ подруга вже заварила чай. Як би Олені зараз не хотілося випити чогось міцнішого – не можна. Сьогодні вона повинна виглядати свіжою і найгарнішою у світі.
- Ти вже знаєш, що говорити? – запитала Ліза.
- Звичайно. Я знала це у той же момент, коли… ну, ти розумієш.
Ліза розуміла як ніхто. Адже саме вона ТІ два тижні підтримувала Олену. Говорила те, що та хотіла почути. Мовчала, коли було необхідно. Купувала горілку в найближчому маркеті – і заливала її горе, як своє. Не запиваючи.
А потім вона сказала, що треба далі жити. Тільки ще сама не розуміла, до чого призведуть ці слова.
Але дівчина підтримала всі божевільні ідеї – заради того, щоб Олена стала собою.

Його звали Женя. Так дивно. Дивно, що зараз у неї є Євген. Але ЙОГО у неї не було. Ніколи. Тепер вона це розуміє.
Він раптово обляпав її з калюжі, вискочив з авто і почав вибачатися, а вона дивилася на його очі – і розуміла, що пропала. Назавжди.
Вона прийняла запрошення зустрітися ввечері.
Вона залишилася у нього вночі.
Вона запросила його жити до своєї квартири.
І була щаслива. Несподівано якось і відверто. Забувши про все. Доки не втратила все своє щастя.

Євген став її спасінням – він мав гарну роботу, гарних друзів, гарну сім’ю. Він чекав три місяці, доки нарешті поцілував її. Спочатку він став її другом, а потім – коханцем. Він називав її сонечком. З ним вона відчувала спокій, ніби знайшла свій дім. Тоді як Женя постійно тримав її у напруженні. Ніби вулкан, що ось-ось вибухне.

Він намалював і присвятив їй картину – «Місячне сяйво» і називав її тільки так.
Він був художником, а вона – його музою. Цілих три місяці. Дивних, шалених, заповнених коханням три місяці! Доки він не пішов.
Олена подумувала про те, що краще б це вона переїхала до нього – тоді б це виявилося не таким раптовим – повернутися додому з планами на вечір. Хоча… Тоді б все виявилося ще принижуючим.
… А його вже не було.
Не було ввечері, вранці, вдень… І вона не вірила, що таке могло статися, дзвонила на мобільний, а той весь час був поза зоною доступу, доки зрештою оператор своїм механічно-привітним голосом не повідомила «Невірно набраний номер». Номер, який вона набирала по сто разів на день раптово став невірним!
Потім вона витерла цей номер із пам’яті свого телефону – на жаль, зі своє пам’яті не змогла.
Цілих два тижні у неї була ілюзія його присутності – у шафі залишилися його сорочки, у ванній кімнаті – зубна щітка. Старий светр лежав за ліжком. І вона обіймала його – щоб згадати твій запах.
Проте не залишилося жодної картини чи наброска. Жодної щіточки чи кольорової плями від фарби на стіні – ніби його ніколи й не було у її житті.
Горілка не лікує жодних ран. Можна втратити орієнтири, знайти сили на сміх та виплакати усі сльози – за чарочкою, з подругою.
Але горілка не могла повернути їй щастя, якого вона не чекала, якого вона не просила, якого вона тепер не відчувала.
Тому Олена склала свій графік.

ЇЇ сукня не була білою – але від цього здавалася ще гарнішою. Чарівні бежеві кружева охоплювали її стан, роблячи легкою, повітряною і якоюсь … неземною. Волосся вільно спускалося на спину – Олена відмовилася від фати. Лише маленька гілочка бузку у волоссі.
Євген так любить бузок! Ну і що з того, що вона ненавидить його?
Вона ж кохає свого нареченого – і зробить йому приємне.

На хвилину перед очима з’явився той, інший, Женя. Але видіння зникло. Скоро вона передасть себе іншому в руки. Міцні, надійні, теплі руки. У ТОГО руки завжди були холодні. І вона брала їх у свої долоні і… досить. Вона любить Євгена.

І досі не знає, чому від неї пішов Женя.

Весільний кортеж весело їхав містом. Машини сигналили, повітряні кульки підіймалися вгору. Олена відкинулася на сидіння, вздихнула з полегшенням. Щаслива. Знову. Нарешті.
Вона подивилася на Лізу. Та виглядала сумною.
- Ти не рада за мене?
- А ти?..

Поруч з НИМ вона не була собою. Він звав її Ле – і це було так природно, ніби у неї в паспорті так і записано. Якось всі друзі поступово перейшли на це ім’я. І дуже важко було перевчити їх повернутися до нормального варіанту – так само, як їй було важко повернутися до нормального життя.

- Ле, послухай…
Вона здригнулася.
- Я мушу це сказати. Ти не ображайся, але Євген – це помилка.
- Не думаю. У мене в житті була одна-єдина помилка. І тепер її вже немає.
- Послухай…
- Ні, це ти послухай! Я і досі не знаю, що тоді сталося. Але й не хочу знати. У мене все гаразд! Я – найщасливіша людина у світі.
- Ти говориш це мені чи собі?
- Шофере, зупиніть авто біля магазину, мені терміново треба… Замовкни, замовкни – і краще сходи купи шампанського. Нічого міцнішого мені сьогодні не можна.
- Ле…
- Не називай мене так! Мене звати Олена!
Вона випила всю плящку сама. І їй одразу полегшало. Стало тепло на душі. Рана загоїлася? Ні, просто подіяв алкоголь.
Вона давно не пила – з того часу, як…

Двері машини відчинив Євген.
Він радісно посміхнувся і вона відчула, яка паскуда. Адже Ліза права. Сто відсотків вона має рацію. Яке весілля, яке щастя, який графік? Вона тікає сама від себе. Може, треба почекати?
Але Олена подає руку нареченому і посміхається у відповідь. Нервово трохи. Але ж усі наречені нервують у день весілля?

Жінка говорить щось про цінність шлюбу і сім’ї. Про відповідальність перед обличчям нації. А потім вона питає її: «Ти згодна?...»

Щастя за графіком… Вона мовчить. Хвилину. А потім відповідає:…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-09-18 22:12:45
Переглядів сторінки твору 991
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.838
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2011.09.18 22:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Малиновська (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 16:56:44 ]
Цікаво. У мене теж про Оленку, тільки її трохи вже більше потріпало)