ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
КОРОВА І СЕКС (майже непридумана історія)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОРОВА І СЕКС (майже непридумана історія)
Корова Мілка вже другий тиждень літиться. Не знаєте, що то таке? Кажуть в народі: хоче бика! Але вона вже немолода і телят наплодила з добрий десяток. Саме тепер у стайні підростає файна телиця, а їй, старій, пора на бойню, тому запліднювати її не збирались. Вона ніби відчуваючи це, літиться „по чорному“ : варто якісь корові з′явитися на горизонті, Мілка біжить до неї і скаче, наче бик. Буває що й на людину може заскочити. От недавно... добре, що я встиг крикнути : тікай, Іване! Була б заскочила і на сусіда. На той час вже всі довкола знали про сексуальну стурбованість нашої кормилиці і сторонились її, мов прокаженої.
Як в народі кажуть: любов то велика штука, і страждають з цієї причини не тільки корови. От і син того сусіда Івана ―Андрій зачарований Марійкою, дочкою Степана , ще одного сусіда ─ так і ввивається довкола неї.Якщо любовний шал Андрійка інколи доходив до рівня коров′ячого,то Марійчин був поки що, можна сказати, на нулю ─ обняти-притулитися, а далі, ну, ніяк ... Андрій─ вайлуватий, міцний, середнього зросту хлопець після армії, Марійка ― уже цілком сформоване дівчисько після школи: звабливі жіночі форми так і випирали звідусюди. Стосунків своїх молодята не приховували ─ все йшло до одного: всі уже сподівалися на весілля.
Ото паслась собі на лузі, перебуваючи в „любовній тривозі“, цілий день припнятою Мілка… А під вечір вирвала припона, та й полетіла кудись. Андрійко саме тоді мав здибанку в занедбаному колгоспному садку з Марійкою…Ох, вже цього разу вдастся... ─ крутилось в його голові. І дівчина була якоюсь смирнішою, як зазвичай. Обняв, притулився, зашепотів на вушко, мовляв, яка ж то вона красива і смілива ― нічого в світі не боїться. Марійка приглушено зреготнула, зрозумівши натяки кавалера, і дозволила себе поцілувати. Тоді Андрійко розійшовся „на повну катушку“: поліз рукою під спідницю ─ все начебто добре йде : от зараз … ─ кров бухнула йому в голову, і вінпритиснувдівчину, що є сили… Але чи то перестарався, чи Марійці ще „кров в голову не бухнула“, ─ нараз вона шаленно запручалась, а потім так штовхнула кавалера, що той аж відлетів на кілька кроків : що ти робиш, бицюро!?
Тим часом, поки Андрій приходив до тями і думав, як би знову підступитись до Марійки, промовляючи подумки: я вже буду, ну, такий ніжний, до них, як то кажуть „ на всіх парах“, наближалась „ стурбована“ Мілка… Але на корову розпалений хлопець не звертав ніякої уваги. Зробив крок до дівчини: Марійцю, я більше так не буду! ─ спробував знову обняти дівчину, але „любов закінчилася“─ знову відлетів на кілька кроків. Від збудження хлопець зовсім втратив голову: дурненька, то так буде файно! ─ спробував ще ― той же результат… Аж тут на нього наскочила шалена корова. Він ледве встиг налякано відступитись ─ корова за ним, він тікати, та ― навздогін… А сердита Марійка, поправляючи спідничку, ошелешено спостерігала за дійством. Здогадавшись, чого хоче корова Мілка... як зарегоче на весь голос: ага, бицюро! Так тобі і треба! Думав собі, що я дурненька теличка, ─ то маєш тепер цілу корову, ─ „то так файно буде“― чо тікаєш? ─ Ха! Ха! Ха!
Мілку цього разу мені не довелося шукати, її привела усміхнена Марійка. А поганяв сусідський Андрійко. Корова весь час на нього оглядалась, і він був якийсь наляканий. Марійка раз по раз шарпала корову за мотузок, загадково примовляючи: Ге! Ну, йди додому! Нащо він тобі здався, ─ і аж душилася зо сміху.
Любовні пригоди Марійки та Андрійка на цьому не закінчилися. Провівши дівчину до воріт її дому, вгамований хлопець у темноті знайшов руку коханої і нарешті тихо сказав теплі-щирі слова любові, а вона натомість сама , що є сили, притулиласядонього і припалавустами*. Він зрозумів: ось тепер...
* Обгрунтування подібних стиснень тексту див.Записки неграмотного (публіцистика).
2010
Як в народі кажуть: любов то велика штука, і страждають з цієї причини не тільки корови. От і син того сусіда Івана ―Андрій зачарований Марійкою, дочкою Степана , ще одного сусіда ─ так і ввивається довкола неї.Якщо любовний шал Андрійка інколи доходив до рівня коров′ячого,то Марійчин був поки що, можна сказати, на нулю ─ обняти-притулитися, а далі, ну, ніяк ... Андрій─ вайлуватий, міцний, середнього зросту хлопець після армії, Марійка ― уже цілком сформоване дівчисько після школи: звабливі жіночі форми так і випирали звідусюди. Стосунків своїх молодята не приховували ─ все йшло до одного: всі уже сподівалися на весілля.
Ото паслась собі на лузі, перебуваючи в „любовній тривозі“, цілий день припнятою Мілка… А під вечір вирвала припона, та й полетіла кудись. Андрійко саме тоді мав здибанку в занедбаному колгоспному садку з Марійкою…Ох, вже цього разу вдастся... ─ крутилось в його голові. І дівчина була якоюсь смирнішою, як зазвичай. Обняв, притулився, зашепотів на вушко, мовляв, яка ж то вона красива і смілива ― нічого в світі не боїться. Марійка приглушено зреготнула, зрозумівши натяки кавалера, і дозволила себе поцілувати. Тоді Андрійко розійшовся „на повну катушку“: поліз рукою під спідницю ─ все начебто добре йде : от зараз … ─ кров бухнула йому в голову, і вінпритиснувдівчину, що є сили… Але чи то перестарався, чи Марійці ще „кров в голову не бухнула“, ─ нараз вона шаленно запручалась, а потім так штовхнула кавалера, що той аж відлетів на кілька кроків : що ти робиш, бицюро!?
Тим часом, поки Андрій приходив до тями і думав, як би знову підступитись до Марійки, промовляючи подумки: я вже буду, ну, такий ніжний, до них, як то кажуть „ на всіх парах“, наближалась „ стурбована“ Мілка… Але на корову розпалений хлопець не звертав ніякої уваги. Зробив крок до дівчини: Марійцю, я більше так не буду! ─ спробував знову обняти дівчину, але „любов закінчилася“─ знову відлетів на кілька кроків. Від збудження хлопець зовсім втратив голову: дурненька, то так буде файно! ─ спробував ще ― той же результат… Аж тут на нього наскочила шалена корова. Він ледве встиг налякано відступитись ─ корова за ним, він тікати, та ― навздогін… А сердита Марійка, поправляючи спідничку, ошелешено спостерігала за дійством. Здогадавшись, чого хоче корова Мілка... як зарегоче на весь голос: ага, бицюро! Так тобі і треба! Думав собі, що я дурненька теличка, ─ то маєш тепер цілу корову, ─ „то так файно буде“― чо тікаєш? ─ Ха! Ха! Ха!
Мілку цього разу мені не довелося шукати, її привела усміхнена Марійка. А поганяв сусідський Андрійко. Корова весь час на нього оглядалась, і він був якийсь наляканий. Марійка раз по раз шарпала корову за мотузок, загадково примовляючи: Ге! Ну, йди додому! Нащо він тобі здався, ─ і аж душилася зо сміху.
Любовні пригоди Марійки та Андрійка на цьому не закінчилися. Провівши дівчину до воріт її дому, вгамований хлопець у темноті знайшов руку коханої і нарешті тихо сказав теплі-щирі слова любові, а вона натомість сама , що є сили, притулиласядонього і припалавустами*. Він зрозумів: ось тепер...
* Обгрунтування подібних стиснень тексту див.Записки неграмотного (публіцистика).
2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію