ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
– Ігоре, нещодавно в Американському престижному видавництві вийшла твоя книга віршів, через кілька місяців ти потрапив у світове енциклопедичне видання «Письменники Європи», де Україну репрезентують два автори: Андрій Курков та Ігор Павлюк. Із Курковим начебто зрозуміло: він давній учасник європейських тусовок зі своєю російськомовною прозою. А чому саме тебе з українських поетів вибрали, як ти гадаєш?
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
Цей матеріал надрукований у ч.2 мистецького часопису Львівщини "Нова неділя" (жовтень 2011 р.), який нещодавно почав виходити у світ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію