ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Ворон
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ворон
Якщо змішати червону троянду каркаде, з зеленим із жасмином, з чорним турецьким та додати трішечки індійського, заварити його в звичайній алюмінієвій кружці і пити великими ковтками по черзі то вийде найсмачніший в світі чай. Саме такий я колись пила в центрі реабілітації наркоманів та алкоголіків. Їх лікували за новітньою методикою «одинадцять кроків», яка допомагала за одинадцять етапів – кроків подолати залежність та прийти до здорового життя. Вступити у стадію тривалої ремісії, якщо говорити медичними термінами.
Це було захоплююче – пити той чай. Насолоджуватись тією компанією. «Насолоджуватися компанією наркоманів та алкоголіків?» - обуряться ханжі, але мені байдуже. Я – не ханжа. Повірите чи ні, але самогонку пила з консервної бляшки. А що? Не суди, і тебе не осудять.
Ось наприклад ця пропаща людина – широко відомий у вузьких колах музикант, звичайна історія – він опинився тут, шукаючи натхнення для творчості.
Ця симпатична дівчина, Катюша, – студентка третьокурсниця – її підсадили на юрфаці – батьки непогано заробляли. Вона ж сама була наївна й довірлива, безпосередньо весела. Така й залишилася – регоче повсякчас хтозна з чого. Кажуть, винт виїдає мозок і після року зловживання доросла людина ледь може сягнути інтелектом восьмирічної дитинки. Катюша ж вживала первентин близько двох років. І як до третього курсу дотягнула?!
А ось Кость. Скажу вам по секрету – він приречений. Напівбог Воронов нашепотів мені на вушко. Звичайно, він, як порядний лікар, людина, повинен був змовчати. Але це сталося випадково – я думала то мій аналіз лежить в нього на столі. І, намагаючись зрозуміти ті літери, що втікали одна від одної, розпливалися на очах, спитала у Воронова: «А що означає «реакція позитивна»? «Це означає, дурепо, що в Кості СНІД. А ти схопила не той папірець» - різко відповів він.
Мене трусило, коли наступного дня, зайшовши до Кості в кімнату, побачила над його ліжком кілька ікон, на які молодий чоловік задумливо дивився. «Невже Ворон йому вже сказав… Так же неможна – без психологічної підготовки…» - ледь встигла подумати я, та роздуми перервав несподівано голосний розкотистий Костин сміх: «Ха-ха-ха… Божа матір. Прикинь, курва, гульнула де-інде добряче, залетіла, а чоловікові своєму підрозказала, ніби дитинка від Святого духа… Капець, не можу. Прикинь, яка цинічна історія і всі – ввесь світ повірив. Вчись, мала!» Я не змогла більше те слухати – швиденько розвернулася й пішла геть – післязавтра й Кость повірить в ту історію, над якою зараз регоче. У нього просто немає вибору.
А ось власник концертної агенції Віктор, уявіть-но, він і Фільці Кіркорову руку тис! Дивлячись на нього, ви ніколи б не подумали, що цей красунчик, бабій, обаяшка - банальний кокаїновий наркоман. Учора йому виповнилося тридцять. А вживає з дев’ятнадцяти. «Трава – не наркотик.» «Раз – не підарас.» Це все про нього. Спочатку з пересиченості – занадто все добре складалося в його молодому житті – красива дружина, кар’єра, гроші… Ті гроші текли безперервним потоком, стрімкою багатоводою рікою, і цей потік треба було кудись витрачати. Дівчата, алкоголь, вечірки, навіть подорожі – все це швиденько набридло. А кокс відкрив нові горизонти, розширив межі свідомості. Його донечці три рочки, тут і Татка – дружина його лікувалася, тиждень тому виписали, бо донечці потрібна матуся, бо вона ніби подолала бар’єр. Бо попереду – одинадцятий, останній крок, який треба пройти самостійно. Вітька з Таткою розлучені, але щось недоказане лишилося в їхніх стосунках…
А ось і вона – про вовка промовка. «Бач, костюмчик який на ній – п’ятсот вісімдесят баксів на барахолці коштував. Та й за ту ціну ледь вхопив – шикарна вона в ньому…» - шепоче мені на вушко Вітя. «Так…» - погоджуюся, «Будь-яка в такому була б шикарна», - думаю собі. «І ланцюжок вдягла, курва, той самий, що я їй подарував, - чи дражнить мене чи що?» - злість і образа на колишню дружину роблять його дихання переривистим. Він відходить від мене, крокуючи до колишньої. Вони про щось говорять, ніби спокійно… Ні-ні, вони сваряться, ось я бачу: вона говорить йому неприємні речі, відраза та огида, а разом з ними і біль віддзеркалюються на Вікторовому лиці. Він не витиримує… Я бачу, що зараз щось станеться. Так, я не помиляюся: він наважується вдарити жінку, мати своєї дитини. А що йому? Він же кінчений. Нарик. Вона посміхається і у відповідь кидає йому до рук якийсь пакет: «Здохнеш, собака, від передозу!». Йде через вертушку на прохідній за колючку.
А надвечір у центрі – НП – надзвичайна подія. Ворон вишикував усіх в коридорі: «Сьогодні троє з вас підуть. Я не знаю, хто приніс отруту з собою. Хтось із вас, чи з ваших відвідувачів – розбиратися не буду. У нас існують суворі правила: всі ви тут добровільно. Хочете жити – крокуєте зі мною. Хочете кайфу – геть!» Гнітюче мовчання повисло в повітрі… «Геть!» - проговорив він твердо, але голосніше. Ніхто не поворухнувся, але погляди шукали винуватців. Хто піде? Хто приніс? «Геть!» - прокричав Воронов і це були вже не жарти. Вітя, Костя й Катерина розвернулися і пішли збирати речі – їм більше немає що тут робити. Вони не дійшли до фінішу. Вони - лузери.
«Дійти до одинадцятого кроку - казав мені Воронов – важко, але можна. Можна подолати залежність, можна відчути радість тверезості і почати жити звичайним життям. Найважчий, найдовший і найширший крок – одинадцятий. Він триває усе життя, бо алкоголік, наркоман ніколи не бувають колишніми – завжди існує спокуса… Чи пройшов його? Чи подолав? Чи одужав? Відповідь можна отримати лишень на смертному одрі.» - я ловила кожне його слово, заглядаючи у втомлені очі, ніби тільки в цих очах і була правда світу. «А взагалі-то у нас затишно… Чай смачний. Чи не так?» - питає. «Так!» – погоджуюся я. «Жінки спиваються швидко, місяць-два зловживання за моєю методикою і ти опинишся в мене у центрі в якості пацієнта…» - посміхається, але я розумію, що бачу його востаннє. Він мене жене. «Ні! Краще ви до нас… У звичайне життя»…
Прямую впевненими кроками до вертушки на прохідній. Ворон правий – мені нема чого тут робити.
Це було захоплююче – пити той чай. Насолоджуватись тією компанією. «Насолоджуватися компанією наркоманів та алкоголіків?» - обуряться ханжі, але мені байдуже. Я – не ханжа. Повірите чи ні, але самогонку пила з консервної бляшки. А що? Не суди, і тебе не осудять.
Ось наприклад ця пропаща людина – широко відомий у вузьких колах музикант, звичайна історія – він опинився тут, шукаючи натхнення для творчості.
Ця симпатична дівчина, Катюша, – студентка третьокурсниця – її підсадили на юрфаці – батьки непогано заробляли. Вона ж сама була наївна й довірлива, безпосередньо весела. Така й залишилася – регоче повсякчас хтозна з чого. Кажуть, винт виїдає мозок і після року зловживання доросла людина ледь може сягнути інтелектом восьмирічної дитинки. Катюша ж вживала первентин близько двох років. І як до третього курсу дотягнула?!
А ось Кость. Скажу вам по секрету – він приречений. Напівбог Воронов нашепотів мені на вушко. Звичайно, він, як порядний лікар, людина, повинен був змовчати. Але це сталося випадково – я думала то мій аналіз лежить в нього на столі. І, намагаючись зрозуміти ті літери, що втікали одна від одної, розпливалися на очах, спитала у Воронова: «А що означає «реакція позитивна»? «Це означає, дурепо, що в Кості СНІД. А ти схопила не той папірець» - різко відповів він.
Мене трусило, коли наступного дня, зайшовши до Кості в кімнату, побачила над його ліжком кілька ікон, на які молодий чоловік задумливо дивився. «Невже Ворон йому вже сказав… Так же неможна – без психологічної підготовки…» - ледь встигла подумати я, та роздуми перервав несподівано голосний розкотистий Костин сміх: «Ха-ха-ха… Божа матір. Прикинь, курва, гульнула де-інде добряче, залетіла, а чоловікові своєму підрозказала, ніби дитинка від Святого духа… Капець, не можу. Прикинь, яка цинічна історія і всі – ввесь світ повірив. Вчись, мала!» Я не змогла більше те слухати – швиденько розвернулася й пішла геть – післязавтра й Кость повірить в ту історію, над якою зараз регоче. У нього просто немає вибору.
А ось власник концертної агенції Віктор, уявіть-но, він і Фільці Кіркорову руку тис! Дивлячись на нього, ви ніколи б не подумали, що цей красунчик, бабій, обаяшка - банальний кокаїновий наркоман. Учора йому виповнилося тридцять. А вживає з дев’ятнадцяти. «Трава – не наркотик.» «Раз – не підарас.» Це все про нього. Спочатку з пересиченості – занадто все добре складалося в його молодому житті – красива дружина, кар’єра, гроші… Ті гроші текли безперервним потоком, стрімкою багатоводою рікою, і цей потік треба було кудись витрачати. Дівчата, алкоголь, вечірки, навіть подорожі – все це швиденько набридло. А кокс відкрив нові горизонти, розширив межі свідомості. Його донечці три рочки, тут і Татка – дружина його лікувалася, тиждень тому виписали, бо донечці потрібна матуся, бо вона ніби подолала бар’єр. Бо попереду – одинадцятий, останній крок, який треба пройти самостійно. Вітька з Таткою розлучені, але щось недоказане лишилося в їхніх стосунках…
А ось і вона – про вовка промовка. «Бач, костюмчик який на ній – п’ятсот вісімдесят баксів на барахолці коштував. Та й за ту ціну ледь вхопив – шикарна вона в ньому…» - шепоче мені на вушко Вітя. «Так…» - погоджуюся, «Будь-яка в такому була б шикарна», - думаю собі. «І ланцюжок вдягла, курва, той самий, що я їй подарував, - чи дражнить мене чи що?» - злість і образа на колишню дружину роблять його дихання переривистим. Він відходить від мене, крокуючи до колишньої. Вони про щось говорять, ніби спокійно… Ні-ні, вони сваряться, ось я бачу: вона говорить йому неприємні речі, відраза та огида, а разом з ними і біль віддзеркалюються на Вікторовому лиці. Він не витиримує… Я бачу, що зараз щось станеться. Так, я не помиляюся: він наважується вдарити жінку, мати своєї дитини. А що йому? Він же кінчений. Нарик. Вона посміхається і у відповідь кидає йому до рук якийсь пакет: «Здохнеш, собака, від передозу!». Йде через вертушку на прохідній за колючку.
А надвечір у центрі – НП – надзвичайна подія. Ворон вишикував усіх в коридорі: «Сьогодні троє з вас підуть. Я не знаю, хто приніс отруту з собою. Хтось із вас, чи з ваших відвідувачів – розбиратися не буду. У нас існують суворі правила: всі ви тут добровільно. Хочете жити – крокуєте зі мною. Хочете кайфу – геть!» Гнітюче мовчання повисло в повітрі… «Геть!» - проговорив він твердо, але голосніше. Ніхто не поворухнувся, але погляди шукали винуватців. Хто піде? Хто приніс? «Геть!» - прокричав Воронов і це були вже не жарти. Вітя, Костя й Катерина розвернулися і пішли збирати речі – їм більше немає що тут робити. Вони не дійшли до фінішу. Вони - лузери.
«Дійти до одинадцятого кроку - казав мені Воронов – важко, але можна. Можна подолати залежність, можна відчути радість тверезості і почати жити звичайним життям. Найважчий, найдовший і найширший крок – одинадцятий. Він триває усе життя, бо алкоголік, наркоман ніколи не бувають колишніми – завжди існує спокуса… Чи пройшов його? Чи подолав? Чи одужав? Відповідь можна отримати лишень на смертному одрі.» - я ловила кожне його слово, заглядаючи у втомлені очі, ніби тільки в цих очах і була правда світу. «А взагалі-то у нас затишно… Чай смачний. Чи не так?» - питає. «Так!» – погоджуюся я. «Жінки спиваються швидко, місяць-два зловживання за моєю методикою і ти опинишся в мене у центрі в якості пацієнта…» - посміхається, але я розумію, що бачу його востаннє. Він мене жене. «Ні! Краще ви до нас… У звичайне життя»…
Прямую впевненими кроками до вертушки на прохідній. Ворон правий – мені нема чого тут робити.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію