ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.04.17 21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам

Ігор Деркач
2024.04.17 14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.

***
А нами управляють не каліки,

Микола Дудар
2024.04.17 09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…

Світлана Пирогова
2024.04.17 08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить

Леся Горова
2024.04.17 07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.

Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари

Артур Курдіновський
2024.04.17 06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?

Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,

Микола Соболь
2024.04.17 06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.

Віктор Кучерук
2024.04.17 05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.

Гриць Янківська
2024.04.17 00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.

Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги

Іван Потьомкін
2024.04.16 23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.

Юрко Бужанин
2024.04.16 22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.

Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л

Володимир Каразуб
2024.04.16 20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік

Ніна Виноградська
2024.04.16 20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.

Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -

Ольга Олеандра
2024.04.16 09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.

16.04.24

Микола Соболь
2024.04.16 05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.

Віктор Кучерук
2024.04.16 05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степан Коломиєць
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ліна Костенко (1930) / Вірші / Крізь роки і печалі

 Незнятий кадр незіграної ролі
                                   Іванові Миколайчуку

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Тетяна Мельник 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Сергій Татчин 5 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-02-04 21:18:48
Переглядів сторінки твору 19920
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.141 / 5.67  (5.082 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 5.357 / 6  (5.199 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.20 12:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-04 23:21:13 ]
Написати про генія просто як про людину, невже не геніально?.. Читаючи цей вірш, я чомусь вірю, що він, Іван Миколайчук, ще тут, ще з нами - може десь забарився... може і дійсно косить ту траву, забува про все на світі.
А взагалі то мабуть про кожного з нас написано - "Два виміри, і третій в глибину" - може то він і є - "незнятий кадр незіграної ролі"?
А може саме "так" написати про нього змогла тільки жінка, стуляючи докупи всі геніальності і всі сущності. Просто, "неголосно", назавжди...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-06 19:26:43 ]
Тетянко, гадаю "геній" і "людина" - то сіноніми. Видається, що тільки геній може залишитися людиною, чи пак дитиною з цікавими великими очима в цьому брутальному середовищі звірів джунглів повсякдення.
Знаєте, я приймаю Ваше захоплення твором, втім чомусь особисто мені зовсім не сподобалося.
Розумієте, Таня, я не написав би цього, якби пані Костенко не була дійсно геніальним митцем. Я читав сусідні роботи і реально куйовдився в клубок від тих слів. А тут... Хтозна, може Іван Микорлайчук - то надто важливий архетип особисто для мене, що будь-яка вербалізація його образу видаватиметься мені невдалою. Можливо так. Адже зверніть увагу на мій профайл, Таня. Я поважаю Вонга Кар Вая та Кім Кі Дука, Мікеланджело Антоніоні та Ларса Фон Трієра, втім там зазначена зовсім інша людина. Людина=геній.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 10:18:44 ]
Так, Андрію. Я з вами в цілому погоджуюсь. Людина і геній - то синоніми. Але.. не кожна ж людина може бути генієм (та і не потрібно цього, щоб кожна). Та бог із ним.
Хочу сказати вам інше - оці сусідні поезії Ліни Костенко... Я просто в ауті - власне не маю слів, наскільки низько поціновані деякі з них. І, звичайно, не вами. Може це у мене почалися проблеми з головою, що мені, ці твори, так божевільно подобаються... Але ж цими творами живу не тільки я. Щось таке у природі відбувається - катаклізми. Інакшого пояснення не маю.
Сумно. А може навіть більше.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:49:55 ]
Абсолютно так, Таня.
Ви вже якось пробачте мені цей свавільний плагіат, адже, будучи чимось наближеним до постмодерну, я позиціонуватиму цей вербальний перфоманс немов гіперлінк на коментар, що був Вами залишений трохи раніше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:59:30 ]
Ще трохи рефлексії стосовно саме цього твору, якщо можна.
Знаєте, Таня, в математиці є така процедура як скорочення. Тож, в архітектурі саме цього твору дуже багато очевидного як на мене. Мій варіант міг би бути таким:

Іван косив аж ген
десь по корчі.
Хрести, лелеки,
мальви і жоржини
були його.

Звичайно, я смішуся і граюся, втім цим прикладом хтів би більш зрозуміло передати особисту позицію. Просто занадто зайвого в творі. Видається, саме тут доречно було б пані Костенко викорстати повітряні фортеці тиші. Немає наголосу на просторі! Я не відчуваю, що навколо Івана, що косить траву, цілий косомос, він завалений непотрібними словами, зрештою як і мій коментар.