ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Фітель (1965) /
Проза
Пригоди дівчинки і Горбоконика (казочка для діток і дорослих)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пригоди дівчинки і Горбоконика (казочка для діток і дорослих)
Жила-була дівчинка. Хороша дівчинка, хоч за віком до неї зверталися черед "пані". І вона усім людям теж казала "пані", "пане". Бо любила світ, любила людей, і гадала, що світ чистий, а люди добрі. Наївна дівчинка. І все було б не так страшно, якби не написала дівчинка пару віршів. Потім зо два десятки. Потім зо дві сотні. І знову все було б не так страшно, якби не сказали дівчинці добрі люди (іноді вони таки добрі), що існує таке добре королівство, де люди показують одне одному свої вірші, свою прозу, все те гарне і світле, що вони вміють. Люди втішаються здобутками одне одного, можуть вказати на слабкі місця чи невеличкі недоліки, твору, звісно ж, щоб світ ставав ще кращим, а вірші цікавішими. Та у тому королівстві, крім доброго короля, з"явилася чогось претендентка на королеву. Почала вона вимагати корону, скіпетр, славу, владу. І знову все було б не так страшно, подумаєш, десь там король, десь там королева. Всі решта внизу, їм добре. Та претендентці мало було того, що вона була нагорі, вона почала вимагати, щоб інші раз по раз піднімали голови догори і вигукували "Слава королеві!" І збудувала "королева" високу вежу, і сіла там на троні, і сказала "Хто доскаче до мого віконця на своєму Пегасі, назву того поетом, якщо захочу". І людям захотілося почути добре слово з уст королеви, і стали стрибати бажаючі. Та мало кому вдавалося дострибнути, ще рідше після вдалого стрибка хотілося королеві назвати щасливців поетами.
А в дівчинки не було хорошого породистого Пегаса. У неї був такий собі Горбоконик. Як у всіх добрих і наївних. І їм було добре разом, вона купала його в лугових росах, розчісувала куценьку шерсть і читала свої вірші. Та одного разу сказав Горбоконик: "І що ти тут сидиш. А сплесни-но тричі в долоні". Дівчинка здивувалася, але послухалася друга. Зрештою, це таки цікаво, про таке навіть у казках писали. І став Горбоконик таким Пегасом, що ні в казці сказати, ні на Олімпі знайти. І запитав: "А ти хочеш стрибати до королевиного віконця?" Дівчинка не хотіла, бо яка їй різниця, назве її королева поетом, чи ні. Головне, що вона пише, людям деяким подобається. А слава – вона зрадлива. Але Горбоконик переконав її поїхати, хоч подивитися, що ж то за вежа така. Під"їхали вони, а там народу… ні, не багато, навпаки. Одиниці, сидять собі на траві, вірші одне одному читають, на королеву не зважають. Поки вона працює. Горбоконик запримітив високе дерево, що росло неподалік вежі і своїми вітами закривало один з її куполів, злегка розбігся і перестрибнув те дерево. І поїхали вони до річки, де дівчинка знову тричі сплеснула в долоні, і знову став Пегас простим Горбокоником. Дарма, що нема на ньому розкішних плюмажів, що на спині не попони з шовків єдвабних, адамашки пурпурової, блаватів і камки. Звичайною бакгазією витирає йому гриву дівчинка, і обоє вони щасливі від того. Бо їм добре у товаристві простих людей. А королева хай собі працює.
А в дівчинки не було хорошого породистого Пегаса. У неї був такий собі Горбоконик. Як у всіх добрих і наївних. І їм було добре разом, вона купала його в лугових росах, розчісувала куценьку шерсть і читала свої вірші. Та одного разу сказав Горбоконик: "І що ти тут сидиш. А сплесни-но тричі в долоні". Дівчинка здивувалася, але послухалася друга. Зрештою, це таки цікаво, про таке навіть у казках писали. І став Горбоконик таким Пегасом, що ні в казці сказати, ні на Олімпі знайти. І запитав: "А ти хочеш стрибати до королевиного віконця?" Дівчинка не хотіла, бо яка їй різниця, назве її королева поетом, чи ні. Головне, що вона пише, людям деяким подобається. А слава – вона зрадлива. Але Горбоконик переконав її поїхати, хоч подивитися, що ж то за вежа така. Під"їхали вони, а там народу… ні, не багато, навпаки. Одиниці, сидять собі на траві, вірші одне одному читають, на королеву не зважають. Поки вона працює. Горбоконик запримітив високе дерево, що росло неподалік вежі і своїми вітами закривало один з її куполів, злегка розбігся і перестрибнув те дерево. І поїхали вони до річки, де дівчинка знову тричі сплеснула в долоні, і знову став Пегас простим Горбокоником. Дарма, що нема на ньому розкішних плюмажів, що на спині не попони з шовків єдвабних, адамашки пурпурової, блаватів і камки. Звичайною бакгазією витирає йому гриву дівчинка, і обоє вони щасливі від того. Бо їм добре у товаристві простих людей. А королева хай собі працює.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію