ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Посиденьки в хаті скраю
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Посиденьки в хаті скраю
Єх, куме, умієте ж ви крівцю зеленого змія виготовляти! Вам би велику ґуральню, так би мовити, у особисту власність. Люди мали б можливість якісний продукт споживати. Прозорий, що та краплина на краєчку бурульки. А пахне… Ну, от як повинен національний продукт такого виду пахтіти, так і віддає… Не те, шо оте магазинне казна-що: скільки грошей не віддай, а воно спирт у воді розбовтаний. І шо особливо впоперек горла стає, то ото шо така дурня, а й та від сусідів завезена. Наче тут на воду дефіцит, цукрових буряків немає чи дріжджі тра з Австралії везти. Після тієї магазинної, не повірите, навіть не чорти, рідні, чорненькі, з ріжками, а якісь дурнуваті білки ввижаються… Ну то за вашу домашню гуральню, куме…
До чого оце я веду… Ми з вами того так добре сидимо, бо баба моя до правнуків поїхала. А до правнуків без гостинців їхати остання справа, самі розумієте… Ну ото були ми учора з бабою на базарі. Думав, помру. Ви ж знаєте мою бабу: вона кожну етикетку прочитає, перш ніж щось купить. А воно ж від базару половина тіко залишилась. Микола, шо на іграшках, раніше трьох продавчинь тримав, а зараз сам стоїть. І товару: від того, шо було – нічого цікавого залишилось. У Семенихи на тряпках дві доньки сиділо, а зять своїм мікроавтобусом за товаром їздив, а теперки вона знову сама сидить, а зять десь на заробітки подався. А у місті, кажуть, молокозавод закрився. Все, не буде цього літа дітлахам дешевого місцевого морозива. Моя як здуріла: бігає по тому базару, те, чого немає вишукує. І одіж їй не така, і обувка їй не підходить, іграшки не з того зроблені… Телевізора ж надивилась, де ото про якість розказують, а шо не з нашими грошима на імпортну якість губу розкатувати, не розуміє... То ж по телевізору ми все краще й краще живемо. Уже так добре, шо й лікарні нам не потрібні, то їх від нас у місто забирають. Тепер, як захворієш, до кладовища і зручніше, і дешевше добиратись. Наливайте, куме, бо змерз я учора так, що й сьогодні ще дещо не розмерзлось.
Так нічого моя бабця і не купила, печінку мені виїла, склала гроші у торбу, каже: « У місті багато великих магазинів, там шось виберу». А шо вона там вибере, коли за законами нашого житія, кожного разу, коли нам до пенсії гривню додавали, ціни не менше, як на три, виростали… Дивуюсь я, куме. Я думав, шоб гроші у країни були, треба побільше усіляких заводів, фабрик там, шоб товар був, і уже ним з сусідами торгувати. А по телевізору кажуть, шо товар треба закуповувати, а заводи і фабрики продавати. А ще край треба, аби хтось нам у борг дав. Куме, скільки років живу, завжди думав, шо жити у борг – сором. А вони готові за той борг на власних краватках завіситись. Якшо і в інших країнах таке коїться, то не дивно, звідки та світова криза узялася. Наливайте, куме, бо краще вже гірке пити, аніж гірке думати.
Мене, куме, не за себе образа бере. Я сподівався, шо хоч онуки краще житимуть. А з такими справами і їм, схоже, не світить. Я оце нещодавно сидів і думав. Звичайно дитина, коли вчиться розмовляти, спочатку говорить «дай», а вже потім ми вчимо її говорити «на». Тільки не кожна дитина здатна те «на» засвоїти. Є такі, шо школу закінчують, а «на» вміють говорити, тільки коли когось під дих б’ють. А якшо послухати тих, хто у нас при владі, то вони при кардій змозі кажуть «дай», вміють казати «дам», особливо перед виборами, а от «на», та «візьміть», якщо це не передвиборна кампанія, я від них жодного разу не чув. А їхні діти навіть те «дай» казати не хочуть, а просто беруть, шо заманеться, та й по тому.
То виходить, куме, неправильно ми дітей виховуємо. Не треба їх тому «на» вчити, аби у всіх рівні умови були. Або треба, шоб як дитя школу закінчить, кожне сказане і дією підтверджене «на» документувалось, а потім у парламент та у президенти обирати з тих, у кого тих «на» найбільше набереться. То шо ви на це думаєте, куме?
До чого оце я веду… Ми з вами того так добре сидимо, бо баба моя до правнуків поїхала. А до правнуків без гостинців їхати остання справа, самі розумієте… Ну ото були ми учора з бабою на базарі. Думав, помру. Ви ж знаєте мою бабу: вона кожну етикетку прочитає, перш ніж щось купить. А воно ж від базару половина тіко залишилась. Микола, шо на іграшках, раніше трьох продавчинь тримав, а зараз сам стоїть. І товару: від того, шо було – нічого цікавого залишилось. У Семенихи на тряпках дві доньки сиділо, а зять своїм мікроавтобусом за товаром їздив, а теперки вона знову сама сидить, а зять десь на заробітки подався. А у місті, кажуть, молокозавод закрився. Все, не буде цього літа дітлахам дешевого місцевого морозива. Моя як здуріла: бігає по тому базару, те, чого немає вишукує. І одіж їй не така, і обувка їй не підходить, іграшки не з того зроблені… Телевізора ж надивилась, де ото про якість розказують, а шо не з нашими грошима на імпортну якість губу розкатувати, не розуміє... То ж по телевізору ми все краще й краще живемо. Уже так добре, шо й лікарні нам не потрібні, то їх від нас у місто забирають. Тепер, як захворієш, до кладовища і зручніше, і дешевше добиратись. Наливайте, куме, бо змерз я учора так, що й сьогодні ще дещо не розмерзлось.
Так нічого моя бабця і не купила, печінку мені виїла, склала гроші у торбу, каже: « У місті багато великих магазинів, там шось виберу». А шо вона там вибере, коли за законами нашого житія, кожного разу, коли нам до пенсії гривню додавали, ціни не менше, як на три, виростали… Дивуюсь я, куме. Я думав, шоб гроші у країни були, треба побільше усіляких заводів, фабрик там, шоб товар був, і уже ним з сусідами торгувати. А по телевізору кажуть, шо товар треба закуповувати, а заводи і фабрики продавати. А ще край треба, аби хтось нам у борг дав. Куме, скільки років живу, завжди думав, шо жити у борг – сором. А вони готові за той борг на власних краватках завіситись. Якшо і в інших країнах таке коїться, то не дивно, звідки та світова криза узялася. Наливайте, куме, бо краще вже гірке пити, аніж гірке думати.
Мене, куме, не за себе образа бере. Я сподівався, шо хоч онуки краще житимуть. А з такими справами і їм, схоже, не світить. Я оце нещодавно сидів і думав. Звичайно дитина, коли вчиться розмовляти, спочатку говорить «дай», а вже потім ми вчимо її говорити «на». Тільки не кожна дитина здатна те «на» засвоїти. Є такі, шо школу закінчують, а «на» вміють говорити, тільки коли когось під дих б’ють. А якшо послухати тих, хто у нас при владі, то вони при кардій змозі кажуть «дай», вміють казати «дам», особливо перед виборами, а от «на», та «візьміть», якщо це не передвиборна кампанія, я від них жодного разу не чув. А їхні діти навіть те «дай» казати не хочуть, а просто беруть, шо заманеться, та й по тому.
То виходить, куме, неправильно ми дітей виховуємо. Не треба їх тому «на» вчити, аби у всіх рівні умови були. Або треба, шоб як дитя школу закінчить, кожне сказане і дією підтверджене «на» документувалось, а потім у парламент та у президенти обирати з тих, у кого тих «на» найбільше набереться. То шо ви на це думаєте, куме?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію