ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Проза
Травнева інтерлюдія
1
Лідочка прокидається рівно о шостій. Супружник Василь іще додивляється прозаїчні безбарвні сни. Квартира о цій порі видається Лідочці особливо затишною, а бузкові шпалери з пухкими янголятками з честю виконують своє декоративне призначення: опочивальня нагадує гніздечко.
Лідочка підходить до вікна... Травень. Білопінно цвітуть вишні. Ще вчора вони сором`язливо розкривали пелюстки, а сьогодні вибухнули терпкуватим цвітом.
На лавці курить звичайнісіньку «Приму» шатен Едик з першого поверху...
Лідочка стусає коротенькою ніжкою в сливового обарвлення пантофлі бульдога Кроноса, який знову простяг старанно вимиті нею лапи за межі строкатого килимка-ложа, й похапцем одягається.
– Тільки б устигнути! Цигарка горить близько п`яти хвилин...
Лідочка швиденько фарбує пухкенькі губки придбаною вчора в елітному салоні косметики помадою помаранчевого кольору і якомога тихіше зачиняє бронедвері.
Кронос ліниво повзе сходами...
– Швидше, вайло! – шепоче-сичить Лідочка, підштовхуючи пса.
Нарешті сходи першого поверху, за мить – вихід, а там – Едик!
Кронос, чи то відреагувавши на какофонію вулиці, чи то помітивши свого знайомця кота Голубчика, шалено шарпає повідець, і розпашіла Лідочка, наледве встигнувши кинути Едику «Привіт!», мчить за очманілим псом...
Вишні, розкидисті вишні, якими щільно обсаджено старий будинок, не встигають відсахнутися гнучким духмяним віттям, і новенька помаранчевого кольору помада офарблює пелюстки.
Нарешті пес зупиняється й жалібно заглядає в Лідоччині фіалкові очі. Голубчик сидить на розчахненій вербі. Усім трьом видно, як вродливець Едик заходить до обшарпаного під`їзду, грюкнувши половинкою дверей.
О шостій тридцять п`ять збентежена Лідочка починає варити борщ. Золотистий бульйон із курячого стегна вона завбачливо приготувала звечора.
2
«Знову цей триклятущий «Запорожець»... Позбутися б його, та кому ж він потрібен...» – дзумкотить комар у кучерявій чуприні Едика, віщуючи безрадісне пробудження.
Дружина Віра працює на кондитерській фабриці в нічну зміну, син Сашко прийшов з дискотеки далеко за північ. Цибатий танцюрист уві сні подеколи снує ногами...
– Ох, молодь! – зітхає Едик і чвалає на кухню. Ставить на плиту засмальцьований чайник, намацує на підвіконні пачку «Прими» з чотирма цигарками й виходить із квартири. В будинку існує усталений порядок – курити тільки на вулиці, аби не захаращувати недопалками обпавутинений під`їзд «сталінки».
Вохристий чотириповерховий будинок доживає свої останні десятиліття.
«І що б оце заробити яким робом купу грошей та й придбати... ну хоча б... червоні «Жигулі»! – пускаючи сизі кільця диму, які сьогодні нагадують йому спущені колеса зужитого «горбаня», думає Едик. – До нудоти набридло копирсатися в череві вимираючого ящера епохи соцреалізму! Були б гроші»...
Кільця-колеса тануть у настояному на вишневому цвіті повітрі, а з ними – і надія на чималі заробітки.
З липких тенет задуми нещасного власника «Запорожця» виводить з`ява балухатого бульдога Кроноса і його рудоволосої власниці Лідочки.
– Ну й біжи, дурепо... – значущо проголошує Едик. – Навіщо, питається, тримати отаке одоробло в оселі?! Це ж самого м`яса достобіса треба! Ич, із жиру бісяться... – чвиркає крізь булатні зуби Едик і йде пити каву.
Чайник настійливо нагадує про киплячий стан свого вмісту – чорним австрійським свистком...
Кава видається Едикові занадто гіркою, навіть із трьома ложечками лохвицького цукру і двома цукерками «Каракум». А випари з коричневої пузатої чашки з логотипом «Удачного дня!» виписують на тлі виплетених Вірою небесних фіранок:
по... ра... вга... раж...
по... ра... вга... раж...
3
Долоня Пробудження холодить чутливе Василеве чоло близько сьомої ранку. На цей непізній час теплі лагідні руки дружини уже встигають приготувати низькокалорійний сніданок. Нині з кухні – анішелесь. Певно, вже восьма.
– Вставай, лежню! – солодко потягується чолов`яга.
Василь виріс на березі Іржавця. Сільську звичайку прокидатися рано-вранці ще не вивітрили злі шквали мегаполіса.
В акваріумі метушаться голодні мечоносці, бульдог Кронос швендяє по квартирі, тицяючись мордою то в канапу, то в сірі Василеві капці.
– Неси вже... Годі гратися! – вдавано бурчить господар, узуває ліву пантофлю (зрадивши своїй примсі братися за ручку дверей тільки правицею, заходити до кабінету начальника тільки з правої ноги), відбирає у пса праву, чвалає до ванної кімнати...
– Тю... – з люстра в його заспані карі очі глипає повновиде ластате обличчя з рудою щетиною.
Поголившись і насипавши в зеленкувату воду акваріума дафній, Василь виходить на крихітний балкончик «сталінки».
Вишні цвітуть... Це ж, мабуть, і в Перепелівці, де доживають віку батьки... Скільки ґлею переїли ми з хлопцями в нашому садку! Сусідська гонорова Лідочка щипала порічки через дірку в огорожі... А що як податися в рідне село прямо зараз, без попередження? Лише сто двадцять кілометрів! Ось тільки Лідочки немає вдома. Перукарня, салон краси, подруги-балакухи... Куди ж подіти Кроноса? Занудьгує пес.
Василь у задумі стоїть біля кухонного вікна, попиваючи вже прохолодну каву. Відсуває мережану фіранку. Сусідський Сашко йде з хлібного магазину з батоном під пахвою.
Василь знехотя колошматить виделкою баклажанне соте, наспівуючи « Я рисую, я тебя рисую…», общипує гроно тепличних помідорів чері, хутенько складає необхідні речі до коричневої «студентської» валізи, намацує на поличці шафи рожевого пакетика з грошима, відкладеними Лідочкою на покуп італійської ковдри, кладе кілька купюр до кишені картатого, дещо затісного піджака...
– Здається, все... Тільки б устигнути! Автобус – за годину.
Присівши «на доріжку» й живосилом випхавши Кроноса за двері, збуджено-розмріяний Василь нервово натискає на чорного ґудзика дзвінка Едикової оселі.
– Не хвилюйтеся, дядю Васю! Кронос мене добре знає... – щебече Сашко. – Татко? Уже в гаражі. Лікує «Запорожця» – той знову чхає-кашляє. Ми ще й до нього в гараж сходимо! Правда, песику?
Кронос мружить аспідні очі.
...Імпозантний мужчина Василь Обруч прибігає на платформу автовокзалу за сім хвилин до відправлення автобуса й устигає придбати блакитного квитка, за яким до Перепелівки їдуть: він – у зручному смугастому кріслі й зібгана записка з написаним нашвидкуруч текстом «Не хвилюйся, люба! Буду завтра пополудні. Ніжно цілую. Твій Вася» – у шкарубкій кишені піджака. Близьке сусідство зі смаженим гарбузовим насінням і тими, котрі «не пахнуть», їй, бідолашній, явно не до вподоби.
2002-2012
Полтава
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Травнева інтерлюдія
1
Лідочка прокидається рівно о шостій. Супружник Василь іще додивляється прозаїчні безбарвні сни. Квартира о цій порі видається Лідочці особливо затишною, а бузкові шпалери з пухкими янголятками з честю виконують своє декоративне призначення: опочивальня нагадує гніздечко.
Лідочка підходить до вікна... Травень. Білопінно цвітуть вишні. Ще вчора вони сором`язливо розкривали пелюстки, а сьогодні вибухнули терпкуватим цвітом.
На лавці курить звичайнісіньку «Приму» шатен Едик з першого поверху...
Лідочка стусає коротенькою ніжкою в сливового обарвлення пантофлі бульдога Кроноса, який знову простяг старанно вимиті нею лапи за межі строкатого килимка-ложа, й похапцем одягається.
– Тільки б устигнути! Цигарка горить близько п`яти хвилин...
Лідочка швиденько фарбує пухкенькі губки придбаною вчора в елітному салоні косметики помадою помаранчевого кольору і якомога тихіше зачиняє бронедвері.
Кронос ліниво повзе сходами...
– Швидше, вайло! – шепоче-сичить Лідочка, підштовхуючи пса.
Нарешті сходи першого поверху, за мить – вихід, а там – Едик!
Кронос, чи то відреагувавши на какофонію вулиці, чи то помітивши свого знайомця кота Голубчика, шалено шарпає повідець, і розпашіла Лідочка, наледве встигнувши кинути Едику «Привіт!», мчить за очманілим псом...
Вишні, розкидисті вишні, якими щільно обсаджено старий будинок, не встигають відсахнутися гнучким духмяним віттям, і новенька помаранчевого кольору помада офарблює пелюстки.
Нарешті пес зупиняється й жалібно заглядає в Лідоччині фіалкові очі. Голубчик сидить на розчахненій вербі. Усім трьом видно, як вродливець Едик заходить до обшарпаного під`їзду, грюкнувши половинкою дверей.
О шостій тридцять п`ять збентежена Лідочка починає варити борщ. Золотистий бульйон із курячого стегна вона завбачливо приготувала звечора.
2
«Знову цей триклятущий «Запорожець»... Позбутися б його, та кому ж він потрібен...» – дзумкотить комар у кучерявій чуприні Едика, віщуючи безрадісне пробудження.
Дружина Віра працює на кондитерській фабриці в нічну зміну, син Сашко прийшов з дискотеки далеко за північ. Цибатий танцюрист уві сні подеколи снує ногами...
– Ох, молодь! – зітхає Едик і чвалає на кухню. Ставить на плиту засмальцьований чайник, намацує на підвіконні пачку «Прими» з чотирма цигарками й виходить із квартири. В будинку існує усталений порядок – курити тільки на вулиці, аби не захаращувати недопалками обпавутинений під`їзд «сталінки».
Вохристий чотириповерховий будинок доживає свої останні десятиліття.
«І що б оце заробити яким робом купу грошей та й придбати... ну хоча б... червоні «Жигулі»! – пускаючи сизі кільця диму, які сьогодні нагадують йому спущені колеса зужитого «горбаня», думає Едик. – До нудоти набридло копирсатися в череві вимираючого ящера епохи соцреалізму! Були б гроші»...
Кільця-колеса тануть у настояному на вишневому цвіті повітрі, а з ними – і надія на чималі заробітки.
З липких тенет задуми нещасного власника «Запорожця» виводить з`ява балухатого бульдога Кроноса і його рудоволосої власниці Лідочки.
– Ну й біжи, дурепо... – значущо проголошує Едик. – Навіщо, питається, тримати отаке одоробло в оселі?! Це ж самого м`яса достобіса треба! Ич, із жиру бісяться... – чвиркає крізь булатні зуби Едик і йде пити каву.
Чайник настійливо нагадує про киплячий стан свого вмісту – чорним австрійським свистком...
Кава видається Едикові занадто гіркою, навіть із трьома ложечками лохвицького цукру і двома цукерками «Каракум». А випари з коричневої пузатої чашки з логотипом «Удачного дня!» виписують на тлі виплетених Вірою небесних фіранок:
по... ра... вга... раж...
по... ра... вга... раж...
3
Долоня Пробудження холодить чутливе Василеве чоло близько сьомої ранку. На цей непізній час теплі лагідні руки дружини уже встигають приготувати низькокалорійний сніданок. Нині з кухні – анішелесь. Певно, вже восьма.
– Вставай, лежню! – солодко потягується чолов`яга.
Василь виріс на березі Іржавця. Сільську звичайку прокидатися рано-вранці ще не вивітрили злі шквали мегаполіса.
В акваріумі метушаться голодні мечоносці, бульдог Кронос швендяє по квартирі, тицяючись мордою то в канапу, то в сірі Василеві капці.
– Неси вже... Годі гратися! – вдавано бурчить господар, узуває ліву пантофлю (зрадивши своїй примсі братися за ручку дверей тільки правицею, заходити до кабінету начальника тільки з правої ноги), відбирає у пса праву, чвалає до ванної кімнати...
– Тю... – з люстра в його заспані карі очі глипає повновиде ластате обличчя з рудою щетиною.
Поголившись і насипавши в зеленкувату воду акваріума дафній, Василь виходить на крихітний балкончик «сталінки».
Вишні цвітуть... Це ж, мабуть, і в Перепелівці, де доживають віку батьки... Скільки ґлею переїли ми з хлопцями в нашому садку! Сусідська гонорова Лідочка щипала порічки через дірку в огорожі... А що як податися в рідне село прямо зараз, без попередження? Лише сто двадцять кілометрів! Ось тільки Лідочки немає вдома. Перукарня, салон краси, подруги-балакухи... Куди ж подіти Кроноса? Занудьгує пес.
Василь у задумі стоїть біля кухонного вікна, попиваючи вже прохолодну каву. Відсуває мережану фіранку. Сусідський Сашко йде з хлібного магазину з батоном під пахвою.
Василь знехотя колошматить виделкою баклажанне соте, наспівуючи « Я рисую, я тебя рисую…», общипує гроно тепличних помідорів чері, хутенько складає необхідні речі до коричневої «студентської» валізи, намацує на поличці шафи рожевого пакетика з грошима, відкладеними Лідочкою на покуп італійської ковдри, кладе кілька купюр до кишені картатого, дещо затісного піджака...
– Здається, все... Тільки б устигнути! Автобус – за годину.
Присівши «на доріжку» й живосилом випхавши Кроноса за двері, збуджено-розмріяний Василь нервово натискає на чорного ґудзика дзвінка Едикової оселі.
– Не хвилюйтеся, дядю Васю! Кронос мене добре знає... – щебече Сашко. – Татко? Уже в гаражі. Лікує «Запорожця» – той знову чхає-кашляє. Ми ще й до нього в гараж сходимо! Правда, песику?
Кронос мружить аспідні очі.
...Імпозантний мужчина Василь Обруч прибігає на платформу автовокзалу за сім хвилин до відправлення автобуса й устигає придбати блакитного квитка, за яким до Перепелівки їдуть: він – у зручному смугастому кріслі й зібгана записка з написаним нашвидкуруч текстом «Не хвилюйся, люба! Буду завтра пополудні. Ніжно цілую. Твій Вася» – у шкарубкій кишені піджака. Близьке сусідство зі смаженим гарбузовим насінням і тими, котрі «не пахнуть», їй, бідолашній, явно не до вподоби.
2002-2012
Полтава
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію