ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Чернишенко (1986) /
Проза
СОНЕЧКО І СОНЯХ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОНЕЧКО І СОНЯХ
Жив собі Соняшник. І була у нього Сонечко.
Ні, не так: жила собі Сонечко і був у неї Сонях.
Знову щось не те виходить... Одним словом, жили собі Сонечко і Сонях і вони одне в одного були.
Сонях ріс на соняшниковому полі, а Сонечко жила в небі, тому їм випадало зустрічатися не так часто, як би цього обом хотілося. Сонях часто бідкався, що не вміє повертати голову за сонцем: „То лише люди понавигадували, що соняхи тільки те й роблять, що крутяться. Насправді ж соняхи не такі.” І Сонечко співчутливо кивала йому головою, лагідно посміхалася і вони прощались, бо Сонечку вже треба було йти далі небосхилом. „Все на захід і на захід...” – жалілася вона Соняхові.
Сонечко була дуже працьовитою. „Розумієш, – казала вона Соняхові – добре тим людям, у яких вікна виходять на схід, вони прокидаються, а я вже зазираю у віконце, а як же тим, в кого вікна на півдні? А на заході, на півночі – подумати страшно!”
Так казала Сонечко і поспішала у своїх таких важливих справах, а Сонях лишався на своєму соняшниковому полі і сумно дивився на схід – як же довго іще чекати на його милу, кохану Сонечко!
Але сонях не сидів без діла, він постійно працював: дбайливо ростив корінці, щоб вони проникали якнайглибше в землю, до найчистішої води, ловив листям теплий вітерець і по дрібці збирав золоту олію. „Ось назбираю досить олії, стану поважним соняхом і попрошу Сонечко стати моєю дружиною.” – мріяв Сонях.
Іноді Соняхові було важко. Особливо у пасмурні дні, коли Сонечко не приходила до Соняха. Боляче було дивитися, як він стоїть сам один, похнюпивши голову і поопускавши листячко. Але кожного разу, тамуючи сум, Сонях з потроєною енергією брався за роботу. „І де у нього тільки сили беруться?” – дивувалися інші соняхи.
А потім, коли Сонечко з’являлася, годі було відшукати щасливішу рослину на всьому соняшниковому полі.
Минав серпень, наближалася осінь. Сонях з жахом і заздрістю дивився на своїх друзів, які назбирали вже так багато олії, тоді як у нього самого її було ой як мало! А Сонечко ставала все заклопотанішою і заклопотанішою, дні коротшали, а треба ж було все встигнути!
І ось, коли вже зграйки птахів почали збиратися у вирій, а ночі холоднішали з кожним днем Сонях нарешті зважився. „Сонечко! Я дуже-дуже тебе люблю! Будеш моєю дружиною?” – тремтячим від хвилювання голосом запитав Сонях. „Буду” – тихенько відповіла Сонечко і зашарілась.
Сонях простягнув до неї своє листячко і обережно обійняв ним Сонечко. А Сонечко огорнула Соняха своїм промінням і так вони застигли обійнявшись і тішачись своїм щастям.
Можливо, був ще десь колись інший сонях, окрім того, про якого я вам розповів. Та й інше сонечко. Але щасливіших за моїх вам не знайти, де б не шукали. Це вже напевне!
Ні, не так: жила собі Сонечко і був у неї Сонях.
Знову щось не те виходить... Одним словом, жили собі Сонечко і Сонях і вони одне в одного були.
Сонях ріс на соняшниковому полі, а Сонечко жила в небі, тому їм випадало зустрічатися не так часто, як би цього обом хотілося. Сонях часто бідкався, що не вміє повертати голову за сонцем: „То лише люди понавигадували, що соняхи тільки те й роблять, що крутяться. Насправді ж соняхи не такі.” І Сонечко співчутливо кивала йому головою, лагідно посміхалася і вони прощались, бо Сонечку вже треба було йти далі небосхилом. „Все на захід і на захід...” – жалілася вона Соняхові.
Сонечко була дуже працьовитою. „Розумієш, – казала вона Соняхові – добре тим людям, у яких вікна виходять на схід, вони прокидаються, а я вже зазираю у віконце, а як же тим, в кого вікна на півдні? А на заході, на півночі – подумати страшно!”
Так казала Сонечко і поспішала у своїх таких важливих справах, а Сонях лишався на своєму соняшниковому полі і сумно дивився на схід – як же довго іще чекати на його милу, кохану Сонечко!
Але сонях не сидів без діла, він постійно працював: дбайливо ростив корінці, щоб вони проникали якнайглибше в землю, до найчистішої води, ловив листям теплий вітерець і по дрібці збирав золоту олію. „Ось назбираю досить олії, стану поважним соняхом і попрошу Сонечко стати моєю дружиною.” – мріяв Сонях.
Іноді Соняхові було важко. Особливо у пасмурні дні, коли Сонечко не приходила до Соняха. Боляче було дивитися, як він стоїть сам один, похнюпивши голову і поопускавши листячко. Але кожного разу, тамуючи сум, Сонях з потроєною енергією брався за роботу. „І де у нього тільки сили беруться?” – дивувалися інші соняхи.
А потім, коли Сонечко з’являлася, годі було відшукати щасливішу рослину на всьому соняшниковому полі.
Минав серпень, наближалася осінь. Сонях з жахом і заздрістю дивився на своїх друзів, які назбирали вже так багато олії, тоді як у нього самого її було ой як мало! А Сонечко ставала все заклопотанішою і заклопотанішою, дні коротшали, а треба ж було все встигнути!
І ось, коли вже зграйки птахів почали збиратися у вирій, а ночі холоднішали з кожним днем Сонях нарешті зважився. „Сонечко! Я дуже-дуже тебе люблю! Будеш моєю дружиною?” – тремтячим від хвилювання голосом запитав Сонях. „Буду” – тихенько відповіла Сонечко і зашарілась.
Сонях простягнув до неї своє листячко і обережно обійняв ним Сонечко. А Сонечко огорнула Соняха своїм промінням і так вони застигли обійнявшись і тішачись своїм щастям.
Можливо, був ще десь колись інший сонях, окрім того, про якого я вам розповів. Та й інше сонечко. Але щасливіших за моїх вам не знайти, де б не шукали. Це вже напевне!
Найвища оцінка | Оксана Яблонська | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Тарас Кремінь | 4.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію