ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Жолудь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жолудь
Не скарживсь дуб у жартах з велетами
на долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
на долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
*Домовище - діал. домовина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію