ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Вірші
флейтистка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
флейтистка
Якось так історично склалося,
що у тих загумінках, звідки я родом, що в тій родині, звідки я кров'ю,
не було ні потреб, ні можливостей зупинитись – і слухати музику.
Тому ніколи й не бачила, як грають на флейті.
Подивилась колись в гуглі, так, для загального розвитку, як вона виглядає
(дудка як дудка, справді, нічого такого екстра) –
та і забула.
А коли вчора, у Києві, подруга запросила в органний зал –
«Це ж Бах, Анько, клавесин–орган-флейта, поревемо від душі» – зраділа, щиро кажучи.
Ще б пак! – цілком цивільний спосіб виплакатися, себто, катарсис –
Гріх таке пропускати...
Бачила
спину жінки за клавесином
Втомлену і сутулу.
Їх подавали в наборі, дуетом, удвох,
Жінка & клавесин:
Оксамитова сукня зі срібним шитвом вельми личила інкрустації інструмента.
Бачила,
як ангели сідали на старечі руки цієї жінки,
Смішно морщили небесні носи, принюхуючись –
пучки довгих, заморених пальців гостро смерділи «Асом»:
вчора вона довго відбілювала вельон своєї любові, втраченої піввіку тому.
Чула,
як орган гудів ізсередини,
Горні, горішні звуки схлипували разом із моєю Оленкою,
А я почувалася, мов на човнику вутлому, поміж двох берегів геть чужих,
бо над головою помирали світи та цивілізації,
а під ногами двигтів потяг метро, фарширований людом, ніби святкова гуска.
Бачила,
Як останньою вийшла вона.
Була мулаткою.
Срібну рисочку флейти приклала до пишних вуст,
Як пасторальна пастушка з тарілочки у музеї –
Отак-от набік, голову трішечки опустивши...
Коли грала, обличчя кривилося, ніби в дитини ображеної.
Густе чорне волосся перехоплене дешевою червоною гумкою із підземки.
Чорна вечірня сукня без жодних оздоб обнімала тіло – на колір – латте з ваніллю.
Чула
Спершу музику – срібну ниточку – аж навзрид.
Потім – хвилю оплесків,
Потім – змило.
Не бачила,
Як ховала сріблясту флейту в картонну коробку, а потім у сумку,
Як одягала коротку червону курточку, рукавички,
Під землю (палац «Україна») спускалась разом із Орфеєм,
Читала в підземці обличчя, пливла переходом,
Випірнула на Лівому березі,
В тоді – із двома пересадками –
У гетто Троєщини –
«Водітєль, на остановкє, пажалуста...»
що у тих загумінках, звідки я родом, що в тій родині, звідки я кров'ю,
не було ні потреб, ні можливостей зупинитись – і слухати музику.
Тому ніколи й не бачила, як грають на флейті.
Подивилась колись в гуглі, так, для загального розвитку, як вона виглядає
(дудка як дудка, справді, нічого такого екстра) –
та і забула.
А коли вчора, у Києві, подруга запросила в органний зал –
«Це ж Бах, Анько, клавесин–орган-флейта, поревемо від душі» – зраділа, щиро кажучи.
Ще б пак! – цілком цивільний спосіб виплакатися, себто, катарсис –
Гріх таке пропускати...
Бачила
спину жінки за клавесином
Втомлену і сутулу.
Їх подавали в наборі, дуетом, удвох,
Жінка & клавесин:
Оксамитова сукня зі срібним шитвом вельми личила інкрустації інструмента.
Бачила,
як ангели сідали на старечі руки цієї жінки,
Смішно морщили небесні носи, принюхуючись –
пучки довгих, заморених пальців гостро смерділи «Асом»:
вчора вона довго відбілювала вельон своєї любові, втраченої піввіку тому.
Чула,
як орган гудів ізсередини,
Горні, горішні звуки схлипували разом із моєю Оленкою,
А я почувалася, мов на човнику вутлому, поміж двох берегів геть чужих,
бо над головою помирали світи та цивілізації,
а під ногами двигтів потяг метро, фарширований людом, ніби святкова гуска.
Бачила,
Як останньою вийшла вона.
Була мулаткою.
Срібну рисочку флейти приклала до пишних вуст,
Як пасторальна пастушка з тарілочки у музеї –
Отак-от набік, голову трішечки опустивши...
Коли грала, обличчя кривилося, ніби в дитини ображеної.
Густе чорне волосся перехоплене дешевою червоною гумкою із підземки.
Чорна вечірня сукня без жодних оздоб обнімала тіло – на колір – латте з ваніллю.
Чула
Спершу музику – срібну ниточку – аж навзрид.
Потім – хвилю оплесків,
Потім – змило.
Не бачила,
Як ховала сріблясту флейту в картонну коробку, а потім у сумку,
Як одягала коротку червону курточку, рукавички,
Під землю (палац «Україна») спускалась разом із Орфеєм,
Читала в підземці обличчя, пливла переходом,
Випірнула на Лівому березі,
В тоді – із двома пересадками –
У гетто Троєщини –
«Водітєль, на остановкє, пажалуста...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію