ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Торон
2018.10.16 10:02
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – беспорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принци

Любов Бенедишин
2018.10.16 09:19
Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

Олександр Сушко
2018.10.16 06:21
А на майдані знову балаган,
Укупі провокатори й кликуші.
Вже думав - починається юга...
Обцас застряг в недогризку від груші.

Пляшки довкола, рвані папірці,
І запахи, неначе із геєнни...
Нема кого узяти на приціл -

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой

Світлана Майя Залізняк
2018.10.14 12:19
Збиваються горобчики у стаю.
Шукала в липні феніксів, орлів.
По...кру...же...ля...ла...
Жовтень... відлітаю...
Сховала пазли-словеса у Пслі.

Махрова риба плине... Махаони -
на чорнобривцях. Дайджести між каст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Поеми

 Дорога в Ерец-Ісраель (за оповіданням Ш.-Й. Агнона)


1
Старий був немічний, заходивсь кашлем аж до крові.
«Тільки молоко козине спроможне врятувать од смерті»,-
Одностайна рада лікарів.
Куплено козу, поставлено в загін.
На ранок кинулись, а рятувальниці – нема.
Туди-сюди. Наче крізь землю провалилась.
Та ось по кількох днях прийшла сама.
Вим’я мaло не торкається землі.
Хворий скуштував і враз начебто помолодів.
«Смак меду з райського саду!- п’є-не нахвалиться.-
Відкіль це молоко, цікаво б знати?»
«Здається, я знаю,- син йому по хвилі.-
До хвоста кози прив’язать вірьовку та й піти за нею».
2
І ось уже парубок простує за козою.
В печеру довгу-предовгу входять.
Бозна, скільки потемки йшли.
Та ось нарешті заясніло. Замекала коза.
Вийшли з печери й опинились серед гір.
На пагорбах – небачені доти дерева.
Довкола пахощі медові, аж забиває дух.
Наїлась коза плодів дерева рожкового,
Припала до джерельної води...
Розглянувсь парубок і бачить перехожих.
Всі в білому вбранні, в руках – цитрусове віття...
«Скажіте, люди добрі, де я ?»- пита прибулець.
«В Ерец-Ісраель. Побіля Цфата».
Звів очі хлопець в небо, здійняв обидві руки:
«Благословенна будь, Ерец-Ісраель!
Хвала Всевишньому, що бачу вимріяну землю!»
Нараз почувся голос, що скликав у синагогу.
«Не встигну додому до настання шабату,-
Подумав молодик.- Напишу листа батькам».
Відломив патичок з чорнильного горішка
І розповів на папері про все, що бачив.
Згорнув його учетверо і всунув у козине вухо:
«Йди, люба, та приведи з собою тата й маму!»-
Сказав і відпустив вірьовку, а сам попростував у синагогу.
3
А вдома батько й мати зрання до вечора стоять
І виглядають сина. Бачать козу нарешті...
Може, невдовзі з’явиться і їх любий єдинчик?..
Видивили очі, а його нема й нема...
«Мабуть, звірюка хижий розтерзав»,-
Не сказали, тільки подумали і залились сльозами.
І не подоєна коза їм стала ненависна.
Різника батько покликав. Знімають шкуру...
Раптом з-під вуха... скотилась папірчина.
Читає батько і пада з одчайдушним криком:
«Ой, що ж я наробив? Не бачить тепер ні сина,
Ні дороги в Ерец-Ісраель!..»
Р.S.
Як часто поспіх у важливій справі
Зводить її в помилку непоправну.
--------------
Ерец-Ісраель - Країна Ізраїлю (Палестина).
Шмуель-Йосеф Агнон (Чачкес) – 1888-1970. Народився в Східній Галіції. Лауреат Нобелівської премії.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-04 17:40:01
Переглядів сторінки твору 830
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.947 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.028 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.10.16 08:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2012-04-04 22:22:58 ]
До речі, Агнон народився в м. Бучачі, у якому я буваю щодня)
Дуже файна оповідь!