ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Тиша така, як до краю наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим, опинившись непроханим гостем
сонних дерев, що у воду зайшли по коліна.
Вогкі й тремкі, древні творива п

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тамара Шкіндер
2019.11.17 09:28
Коли самотністю прилине ніч
Під злато-блиском темної вуалі,
Далекий спомин доторкнеться пліч
І перлами розсипле на скрижалі

Ось ті хвилини-зерна збіглих літ.
Не сіються - густе занадто сито.
Хвилює душу ще медовий цвіт

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарія словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:

Серго Сокольник
2019.11.16 21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання*** Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни... Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото... Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д

Олександр Сушко
2019.11.16 19:25
Дорогі друзі!
Запрошую Вас на мій спільний з поетом Олександром Обрієм творчий вечір у Національному музеї літератури в м. Києві. Захід відбудеться 30 листопада. Початок о 16-00. Ведуча - Нобелівський лауреат у галузі літератури за 2018 рік Ольга Токарч

Галина Михайлик
2019.11.16 18:44
Відома біблійна притча про таланти і про прямий обов'язок наділених ними їх розвивати, спонукає мене поділитись власним досвідом пошуку щастя і віднайдення його у моїй творчій діяльності. Музика, поезія, прикладне мистецтво – ось три складові мого коду,

Олег Вишень
2019.11.16 17:37
Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
Світ розуму надповнений хімер.

Тиран, що так боїться смерті,
Палач, що смерті той жада,-
Мій розум, що не хоче вмерти,
І звільнення бажаюча душа.

Микола Дудар
2019.11.16 17:32
Зголошуютесь на пізнє визнання
У партитурі вільних місць доволі...
І досить продиратись навмання
Учора ви дожерли свій
Пуд солі…

І випрямтесь… Полиште той тягар
Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній

Володимир Бойко
2019.11.16 16:47
Алкоголіки в селищі Димері
Опинилися в іншому вимірі.
Напросилася п'янь
До інопланетян
І скінчилось пияцтво у Димері.

Землевласники під Кобеляками
Подорожніх цькували собаками.

Сергій Губерначук
2019.11.16 16:28
Бог боронив од напасті зграю.
Біля латаття збирав.
Люди ніколи не бачили раю.
Хмиз догорав.
Вони розбігались за здобиччю знову
й тягнули в загальний котел
кішку, собаку, вівцю, корову.
На скелі сидів орел.

Іван Потьомкін
2019.11.16 13:22
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Загублене відлуння" (2004)

 УКРАЇНСЬКА ТРАГЕДІЯ

Уже старий і сивий, жорстоко «умудрений» життям, дивуюся: та як же вдалося моєму роду-народу вижити, зберегти свій дух і мову в отій сатанинській веремії, що зветься історією?! Опісля «боголюбщини» та «ординщини» наші пращури перейшли ще й через «переяславську зраду», через «паліївщину» і «коліївщину», не кажучи вже про вогненно-криваві погроми козацької Січі та гетьманського Батурина, смертовбивство під Крутами та Базаром... Революційно-заколотницьке двадцяте століття стало найгромовішим акордом української трагедії: три війни – імперіалістична, громадянська та сталінсько-гітлерівська і три голодомори, сплановані більшовицькою Москвою, – двадцять другого, тридцять третього і сорок сьомого років! І – висновок: ми єдиний європейський народ, який не лишень не мав приросту населення, але й катастрофічно втрачав його, поступаючись своїм меншим (більшим?), молодшим («старшим»?) сусідам-братам...
Моя дорога бабуся упокоїлася на Луганщині, на цвинтарі села Штормового. Я зрідка приїжджаю сюди, подумки бесідую з нею, згадую давнє, призабуте. Корінна селянка з Сумщини, Уляна Олексіївна Великород, переїхала в придінцево-приайдарський край уже в досить похилому віці й померла від глибокої старості. А на її (і на моїй) батьківщині, неподалік від Сум, догнивають у землі кісточки її чоловіка Гната і п’ятьох малолітніх синочків... Вони померли у тридцять третьому, від голоду, хоч комуністи й не визнають цього. Там же, на Сумщині, й загублені могили мого дядька Івана, останнього бабусиного сина-кавалериста, та моєї мами Насті, єдиної дочки бабусиної... Їх забрала війна, як і мого батька-комуніста Данила. За переказами, моє рідне село Марківка, разом із численними колись хуторами, втратило в голодоморах і війнах вісімдесят відсотків населення. Моє коріння геть вирвано з рідної прадідівської землі! Отож Луганщина, де лежить моя бабуся-мама, де я прожив аж сорок років свого сирітського життя, виявляється, стала й справді моєю другою батьківщиною. Я і сам тут помру, і поховають мене, може, поруч із бабусею. У гіркій і трагічній чорноземлі придінцево-приайдарського краю, де свого часу також лютували голодомори й більшовицькі репресії. Де й зараз нам, правічним українцям, не дуже затишно живеться, не дуже сито їсться та п’ється. Мені, наприклад, «дружньо» пропонують забиратися на мою «бандерівсько-ющенківську» Сумщину місцеві (і не дуже місцеві, бо прийшли сюди звідусюд) «регіонщики». І серед них – мої ще недавні почарківці: «великий руський поет» Вовчик із Богом і людьми забутого шахтарського селища, і «бізнесмен-п’яничка» Валєрік, що походить із найглибшої сибірської глибинки. Зась їм, нікуди я не поїду з Луганська, хоч тут «ніколи не було голодомору», хоч тут «не било, нєт і нє будєт українского язика»!
Сорок сьомий рік я добре пам’ятаю. Він став піком повоєнного голодування. А взагалі ж ми голодували й до нього, і після нього. Слабші, в основному діти, помирали від недоїдання, сильніші тікали «на Донбас, на шахти», аби якось вижити й порятувати рідню. Хтось із них гинув і в Донбасі – від непосильної роботи, від шахтних обвалів... Інші – виживали й у рідне село вже не поверталися – не було до кого. Як і мені оце – рідня вимерла, могили знищені... «Не було голоду, – кричали й кричать комуністи й вітренківські прогресивні соціалісти. – Слідів же ніяких, доказів – катма...»
Але пам’ять, хоча й замулюється з часом, досі не зникла: старші люди розказують, як вимирали розкуркулені хутори та села на моїй Білопільщині, на вже моїх Новоайдарщині, Біловодщині, Сватівщині... Уже правнуки та праправнуки заморених голодом марківців і білокуракинців, троїчан і міловчан записують трагічні свідчення тих, що дивом вижили в тому пеклі...
За останні роки в Києві та багатьох обласних центрах, де офіційно визнано всі голодомори й репресії, організовані радянською владою, побачили світ десятки ґрунтовних документальних видань, так званих «чорних книг України». Разом вони складають досі не бачену у світі книгу, назва якої – «Українська трагедія». І що є, поряд з нею, знаменитий драйзерівський роман «Американська трагедія», і чого варта, у порівнянні з нею, політична книга-агітка «Югославська трагедія» – апогей ворожнечі радянської системи з балканським «вождизмом» Йосипа Броз-Тіто?!
У сорок сьомому я, п’ятирічний круглий сирота, опікуваний однією лише бабусею Уляною, бо радянська влада свідомо прирекла мене на загибель, харчувався травою і листям, деревною корою і половою, хом’ячками та їжачками. Не раз отруювався, та – вижив. Усім смертям на зло. Аби сьогодні свідчити: голодомор в Україні був! Штучний, спланований у сталінській Москві. Спрямований проти українського народу, оскільки цей народ, мій народ як для царів-імператорів, так і для Леніна-Сталіна-Хрущова та іже з ними був «мазепинським», «махновсько-петлюрівським», «бандерівським» поріддям, «підлим ворогом» Москви й «старшого брата». Ату їх, недорізаних Сірків, Богунів, Наливайків, Зелених, Коновальців і Мельників! І нехай славляться вовіки кати наші меншикови-текелії-муравйови-антонови!
І в тому ж таки сорок сьомому році мої ровесники із села Штормового, де спочила в землі моя бабуся, сироти й напівсироти Коробки, Їжаки, Ручкіни і Масловські паслися в пасльоні, їли жолуді та кислички, аби вижити, вирости, посивіти і – засвідчити: голод у Штормовому був! Був голод у всіх сільськогосподарських районах Луганщини й на прилеглих до неї українських етнічних територіях! Так великий Сталін мстився «хахлам» за їхню непокірність, за «куркульський сепаратизм». За нашу, ще давньоруську, «тризубість» і за вже сьогоднішню «помаранчевість». За те, що ми й досі всі як один не переписалися на Калашникових, Стрельникових, Старунових, а якщо й переписалися (або нас переписали без нашого відома та добровільної згоди), то не стали «перевертнями» і «яничарами», зберігши під «радянською» одежею свою козацько-куркульську сутність, свою святу українську душу.
Кати нашого роду-племені перемерли, ми їх засудили і прокляли. Та живуть ще й благоденствують на трагічній українській землі правнуки катів і «яблучка від яблуньки» вірних прислужників-приспішників тих людоморів і душогубів. Вони й нині творять свою чорну справу – виморюють залишки свідомого українства на Донбасі всіма доступними їм засобами. Це й недоїдання через бідність, це й хронічні хвороби через неспроможність лікуватися, це, зрештою, і тотальна «регіоналізація» краю, позбавлення його рідної справік мови, козацького волевиявлення (любо – не любо!), перспектив соціальних, духовних, політичних.
Без їжі – нема живої істоти. Без мови – нема народу. Без народу – немає держави. А без народної держави-колиски й цілий світ не має права на повноцінне існування!
Повторення ж «Української трагедії» – гріх супроти Господа-Бога, і... кінець світу, «Армагеддон»... Це кажу я – дитя війни й голодомору, син куркульської доньки Насті й комуніста Данила. Рівноправний (хоч і безправний) громадянин «помаранчевої» Марківки на Сумщині й синьо-білого Луганська, український поет Іван Низовий, «заштурханий» в окремо взятому «регіоні» «великим расєйським поетом» Вовчиком і дрімучим сибіряком Валєріком.


2004


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-06-07 18:52:53
Переглядів сторінки твору 1545
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Голодомор
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній