ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими  з вітром навзрид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
а тепла не знаходжу - свічу,  молитву панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
прига

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
коли нема оказій обігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Загублене відлуння" (2004)

 Українська трагедія
Вже старий і сивий, жорстоко "умудрений" життям, дивуюся: та як же вдалося моєму роду-народу вижити, зберегти свій дух і мову в отій сатанинській веремії, що зветься історією?! Опісля "боголюбщини" та "ординщини" наші пращури перейшли ще й через "переяславську зраду", через "паліївщину" і "коліївщину", не кажучи вже про криваво-огненні погроми козацької Січі та гетьманського Батурина, смертовбивство під Крутами і Базаром... Революційно-заколотницьке двадцяте століття стало найгромовішим акордом української трагедії: три війни – імперіалістична, громадянська та сталінсько-гітлерівська, і три голодомори, сплановані більшовицькою Москвою, – двадцять другого, тридцять третього і сорок сьомого років! І – висновок: ми єдиний європейський народ, який не лишень не мав приросту населення, але й катастрофічно втрачав його, поступаючись своїм меншим (більшим!), молодшим ("старшим"?) сусідам-братам...
Моя дорога бабуся упокоїлась на Луганщині, на цвинтарі села Штормового. Я зрідка приїжджаю сюди, подумки бесідую з нею, згадую давнє, призабуте. Корінна селянка з Сумщини, Уляна Олексіївна Великород, переїхала в придінцево-приайдарський край вже в досить похилому віці й померла від глибокої старості. А на її (і на моїй) батьківщині, неподалік від Сум догнивають у землі кісточки її чоловіка Гната і п'ятьох малолітніх синочків... Вони померли у тридцять третьому, від голоду, хоч комуністи й не визнають цього. Там же, на Сумщині – й загублені могили мого дядька Івана, останнього бабусиного сина-кавалериста, та моєї мами Насті, єдиної дочки бабусиної... їх забрала війна, як і мого батька-комуніста Данила. За переказами, моє рідне село Марківка, разом з численними колись хуторами, втратила у голодоморах і війнах вісімдесят відсотків населення. Моє коріння геть вирвано з рідної прадідівської землі! Отож Луганщина, де лежить моя бабуся-мама, де я прожив аж сорок років свого сирітського життя, виявляється, стала й справді моєю другою батьківщиною. Я і сам тут помру, і поховають мене, може поряд з бабусею. В гіркій і трагічній чорноземі придінцево-приайдарського краю, де свого часу також лютували голодомором і більшовицькі репресії. Де і зараз нам, правічним українцям, не дуже затишно живеться, не дуже сито їсться та п'ється. Мені, наприклад, "дружньо" пропонують забиратися на мою "бандерівсько-ющенківську" Сумщину місцеві (і не дуже місцеві, бо прийшли сюди звідусюд) "регіонщики". І серед них – мої ще недавні почарківці: "великий руський поет" Вовчик із Богом і людьми забутого шахтарського селища, і "бізнесмен-п'яничка" Валєрік, що походить із найглибшої сибірської глибинки. Зась їм, нікуди я не поїду з Луганська, хоч тут "ніколи не було голодомору", хоч тут "не било, нєт і нє будєт українского язика"!
Сорок сьомий рік я добре пам'ятаю. Він став піком повоєнної голодівки. А взагалі ж ми голодували і до нього, і після нього. Слабші, в основному діти, помирали від недоїдання, сильніші тікали "на Донбас, на шахти", аби якось вижити і порятувати рідню. Хтось із них гинув і в Донбасі – від непосильної роботи, від шахтних обвалів... Інші – виживали, і в рідне село вже не поверталися – не було до кого. Як і мені оце – рідня вимерла, могили знищені... "Не було голоду, – кричали і кричать комуністи й вітренківські прогресивні соціалісти. – Слідів ж ніяких, доказів – катма..."
Але пам'ять, хоча й замулюється з часом, досі не зникла: старші люди розказують, як вимирали розкуркулені хутори і села на моїй Білопільщині, на вже моїх Новоайдарщині, Біловодщині, Сватівщині... Вже правнуки і праправнуки заморених голодом марківчан і білокуракинців, троїчан і міловчан записують трагічні свідчення тих, що дивом вижили в тому пеклі...
За останні роки у Києві та багатьох обласних центрах, де офіційно визнано всі голодомори і репресії, організовані радянською владою, побачили світ десятки ґрунтовних документальних видань, так званих "чорних книг України". Разом вони складають досі не бачену в світі книгу, назва якої – "Українська трагедія". І що є, поряд з нею, знаменитий драйзерівський роман "Американська трагедія", і чого варта, порівняно з нею, політична книга-агітка "Югославська трагедія" – апогей ворожнечі радянської системи з балканським "вождизмом" Йосипа Броз-Тіто?!
В сорок сьомому я, п'ятирічний круглий сирота, опікуваний однією лише бабусею Уляною, бо радянська влада свідомо прирекла мене на загибель, харчувався травою і листям, деревною корою і половою, хом'ячками та їжачками. Не раз отруювався, та – вижив. Усім смертям на зло. Аби сьогодні свідчити: голодомор в Україні був! Штучний, спланований у сталінській Москві. Спрямований проти українського народу, оскільки цей народ, мій народ, як для царів-імператорів, так і для Леніна-Сталіна-Хрущова та іже з ними, був "мазепинським", "махновсько-петлюрівським", "бандерівським" поріддям, "підлим ворогом" Москви і "старшого брата". Ату їх, недорізаних Сірків, Богунів, Наливайків, зелених коновальців і мельників! І нехай славляться вовіки кати наші меншикови-текелії-муравйови-антонови!
І в тому ж таки сорок сьомому році мої ровесники із села Штормового, де спочила в землі моя бабуся, сироти і напівсироти Коробки, Їжаки, Ручкіни і
Масловські паслися в пасльоні, їли жолуді та кислички, аби вижити, вирости, посивіти і – засвідчити: голод у Штормовому був! Був голод у всіх сільськогосподарських районах Луганщини й прилеглих до неї українських етнічних територій! Так великий Сталін мстився "хахлам" за їхню непокірність, за "куркульський сепаратизм". За нашу, ще давньоруську, "тризубість" і за вже сьогоднішню "помаранчевість". За те, що ми й досі, всі, як один, не переписалися на Калашникових, Стрельникових, Старунових, а якщо й переписалися (або нас переписали без нашого відома та добровільної згоди), то не стали "перевертнями" і "яничарами", зберігши під "радянською" одежею свою козацько-куркульську сутність, свою святу, українську душу.
Кати нашого роду-племені перемерли, ми їх засудили і прокляли. Та живуть ще і благоденствують на трагічній українській землі правнуки катів і "яблучка від яблуньки" вірних прислужників-приспішників тих людоморів і душогубів. Вони й нині творять свою чорну справу – виморюють залишки свідомого українства на Донбасі всіма доступними їм засобами. Це і недоїдання через бідність, це і хронічні хвороби через неспроможність лікуватися, це, зрештою, і тотальна "регіоналізація" краю, позбавлення його рідної справік мови, козацького волевиявлення (любо – не любо!), перспектив соціальних, духовних, політичних.
Без їжі – нема живої істоти. Без мови – нема народу. Без народу – немає держави. А без народної держави-колиски і цілий світ не має права на повноцінне існування!
Повторення ж "Української трагедії" – гріх супроти Господа-Бога, і... кінець світу, "Армагеддон"... Це кажу я – дитя війни і голодомору, син куркульської доньки Насті і комуніста Данила. Рівноправний (хоч і безправний) громадянин "помаранчевої" Марківки на Сумщині й синьо-білого Луганська, Український поет Іван Низовий, "заштурханий" в окремо взятому "регіоні" "великим расєйським поетом" Вовчиком і дрімучим сибіряком Валєріком.

м. Луганськ
Бахмутський шлях №1/2 2006


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-06-07 18:52:53
Переглядів сторінки твору 1523
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Голодомор
Автор востаннє на сайті 2019.05.12 21:19
Автор у цю хвилину відсутній