ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Мілей 9
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Мілей 9
* * *
Збуджусь – й від дум сумних в світанку млі
Зажура на весь день: не рада й літу;
Читати стану – й так проймуть жалі,
Що за слізьми не видно вже і світу.
Сильніше туги хмара грозова,
Ніж мливо смутку виднокіл затьмарить;
Вона із рози пурпур вимива,
Мертвить бутон і лист зелений старить.
Глибокий став – й хоч біля берегів
Прозорий, сонця зблисками сміється;
Все ж далі, там, де глибше, спохмурнів:
Згорьоване чиєсь там серце б’ється.
Вночі ж до смутку ще й відчай в додачу:
Заплакавши, проснусь; проснувшись – плачу.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Sorrowful dreams remembered after waking
Shadow with dolour all the candid day;
Even as I read, the silly tears out-breaking
Splash on my hands and shut the page away . . .
Grief at the root, a dark and secret dolour,
Harder to bear than wind-and-weather grief,
Clutching the rose, draining its cheek of colour,
Drying the bud, curling the opened leaf.
Deep is the pond — although the edge be shallow,
Frank in the sun, revealing fish and stone,
Climbing ashore to turtle-head and mallow —
Black at the centre beats a heart unknown.
Desolate dreams pursue me out of sleep;
Weeping I wake; waking, I weep, I weep.
* * *
Коли я бачу, як вітри невгавні
Зими шаленства бурю їм навстріч
Здіймуть у грудях в нас, кажу: “Принаймні
Це ж та пора, коли найдовша ніч.
Хай квітів не знайдеш у сніговиці
Й повітря співом птахів не бринить, –
Та сонце сходить пізно так у дні ці:
Не зайва ж для любові навіть мить.”
Шкода: уже світає; бовваніють
Засніжені дерева у саду.
О, розставання біль! Уста німіють.
Як розімкну обійми, як піду?...
Химерна ноче, що як мить лишень,
Прощай! Надворі вже найдовший день.
Edna St. Vincent Millay
* * *
I said, seeing how the winter gale increased,
Even as waxed within us and grew strong
The ancient tempest of desire, "At least,
It is the season when the nights are long.
Well flown, well shattered from the summer hedge
The early sparrow and the opening flowers! —
Late climbs the sun above the southerly edge
These days, and sweet to love those added hours."
Alas, already does the dark recede,
And visible are the trees against the snow.
Oh, monstrous parting, oh, perfidious deed,
How shall I leave your side, how shall I go? . . .
Unnatural night, the shortest of the year,
Farewell! 'Tis dawn. The longest day is here.
Збуджусь – й від дум сумних в світанку млі
Зажура на весь день: не рада й літу;
Читати стану – й так проймуть жалі,
Що за слізьми не видно вже і світу.
Сильніше туги хмара грозова,
Ніж мливо смутку виднокіл затьмарить;
Вона із рози пурпур вимива,
Мертвить бутон і лист зелений старить.
Глибокий став – й хоч біля берегів
Прозорий, сонця зблисками сміється;
Все ж далі, там, де глибше, спохмурнів:
Згорьоване чиєсь там серце б’ється.
Вночі ж до смутку ще й відчай в додачу:
Заплакавши, проснусь; проснувшись – плачу.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Sorrowful dreams remembered after waking
Shadow with dolour all the candid day;
Even as I read, the silly tears out-breaking
Splash on my hands and shut the page away . . .
Grief at the root, a dark and secret dolour,
Harder to bear than wind-and-weather grief,
Clutching the rose, draining its cheek of colour,
Drying the bud, curling the opened leaf.
Deep is the pond — although the edge be shallow,
Frank in the sun, revealing fish and stone,
Climbing ashore to turtle-head and mallow —
Black at the centre beats a heart unknown.
Desolate dreams pursue me out of sleep;
Weeping I wake; waking, I weep, I weep.
* * *
Коли я бачу, як вітри невгавні
Зими шаленства бурю їм навстріч
Здіймуть у грудях в нас, кажу: “Принаймні
Це ж та пора, коли найдовша ніч.
Хай квітів не знайдеш у сніговиці
Й повітря співом птахів не бринить, –
Та сонце сходить пізно так у дні ці:
Не зайва ж для любові навіть мить.”
Шкода: уже світає; бовваніють
Засніжені дерева у саду.
О, розставання біль! Уста німіють.
Як розімкну обійми, як піду?...
Химерна ноче, що як мить лишень,
Прощай! Надворі вже найдовший день.
Edna St. Vincent Millay
* * *
I said, seeing how the winter gale increased,
Even as waxed within us and grew strong
The ancient tempest of desire, "At least,
It is the season when the nights are long.
Well flown, well shattered from the summer hedge
The early sparrow and the opening flowers! —
Late climbs the sun above the southerly edge
These days, and sweet to love those added hours."
Alas, already does the dark recede,
And visible are the trees against the snow.
Oh, monstrous parting, oh, perfidious deed,
How shall I leave your side, how shall I go? . . .
Unnatural night, the shortest of the year,
Farewell! 'Tis dawn. The longest day is here.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію