Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПЛАЦЕБО. Інтерпретація А.Канзепаров "Ты заживешь..."
І світлові мазки
В кулак зліпивши, вивчиш димні кухні.
Чекатиме за прірвою слізке,
Коли твоя надія вже протухне.
Жагою й копійками дзвенячи,
На куражі від випивки і чтива,
Свій романтизм змінивши в такий чин
На юнок веселеньких і красивих,
Загоїшся ...
Пропалені літа
Стомившись шматувати на відрізки
Хмільні, утямиш: ти себе продав,
Але цим поділитись буде ні з ким.
І з юних пір у грудях біль - від куль?
І з юних пір ні вічності, ні Бога...
Зімкнеться все в одну безглузду путь,
Та і її - як розкоші в убогих.
Загоїшся ...
Наслідуєш пусте
І на додачу яснозоре небо.
Життя твоє забавне і просте -
Просмажене уздовж і вшир плацебо.
19.07.2012
Алексей Канзепаров
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351135
Ты заживешь...
И мир зажав в кулак,
Изучишь все прокуренные кухни.
И будет ждать за пропастью просак,
Пока твоя надежда не протухнет.
Но, храбростью и мелочью звеня,
На кураже от выпивки и книжек,
Свой романтизм умело променяв
На девочек веселеньких и рыжих,
Ты заживешь...
Прожженные года
Устав кромсать на пьяные отрезки,
Поймешь, что ты давно себя продал,
Но этим поделиться будет не с кем.
И с юных лет простреленная грудь,
И с юных лет ни вечности, ни Бога...
Сомкнется все в один нелепый путь,
Которого останется немного.
Ты заживешь..
С тобою пустота
И звездами засеянное небо.
Вся жизнь твоя забавна и проста -
Прожаренное до смерти плацебо.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)