ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анонім Я Саландяк
2017.11.22 15:32
Апріорність-антиципація-передбачення досвіду... ... згідно Канта*: “Ми справді спроможні перенестись у простори синтетичної свідомості апріорно - випереджаючи знання, подібно цим-таким розсудковим основоположенням, які там, для цього, передбачають (ant

Марія Дем'янюк
2017.11.22 15:03
Зорі до неба підв'язує нічка...
Сині,багряні,рожеві,зелені.
Ними милується вигнута річка:
Дотики хвильок такі одкровенні.

Тішаться також смереки високі -
Прагнуть дістати і вплести у віти,
Щоб дивували вогні одинокі

Олександр Сушко
2017.11.22 11:55
У мняки-підобцасника біда:
Давно не розгиналися коліна.
Лежить на грудях гарпії п'ята -
Захомутала козака дружина.

Нектар кохання вивітрився, згірк,
Рука до скроні притуля пістолю.
Хіба так можна? Ти - самець, мужик!

Вікторія Торон
2017.11.22 10:04
«Сподіваюсь, у вас є страховка?», --сказав він, виходячи з машини. «Звичайно», --відповіла я, намагаючись не дивитись на свіжеобідраний (мною!) бік його машини, біля якої я спробувала запаркуватись . Навіть я, яка зовсім не розуміється на марках машин і н

Олександр Сушко
2017.11.22 07:28
Гіпотетично – я тебе люблю.
Але насправді – з часником пампушку.
Ось-ось усуну шию у петлю,
Давно чортяка шавкотить на вушко.

Вгодовуєш, неначе кабана,
Усе смачне, гаряче, соковите.
Ще трохи і мені капець, хана,

Олександр Сушко
2017.11.22 07:27
Задрати б сукню і згадати юність…
Стогнали в ніч розпалені дівки…
Для молодих – кохання – це не грубість.
Та інші у підтоптаних смаки.

А на руках вовтузиться онука.
Сміється тихо, поринає в сон.
Жона ж на кухні розтинає курку –

Микола Соболь
2017.11.22 05:16
Ти де, козаче? Знає тільки степ.
Бо рясно-рясно всіяний кістками.
Омитий кров’ю. Довгими віками
Оплакуємо ми твій братський склеп.

Не має ні могил, ані хрестів.
Така ціна є вольності народу.
Тяжка оплата за свою свободу.

Ніка Новікова
2017.11.22 01:46
Іди, молодша сестро, принеси води.
В саду розквітнув місяць, видно де нести.
Дивися попід ноги, не ступай в сліди,
бо хто би цим шляхом до тебе не ходив,
у грудях йому тихо.

Іди, молодша сестро, хустку надягни.
Хай сніг тобі залишить пасмо сивини.

Ніка Новікова
2017.11.22 01:45
На споді кожного сну живе Кам'яна ріка,
Смарагдові води, розкраяні береги.
Вода її живодайна, але гірка,
Серце її неторкане ще ніким.
Ти говорила: "Якщо я колись пірну
Та загублюся в льодах Кам'яної ріки,
Не ходи за мною, не закликай весну,
І ко

Ніка Новікова
2017.11.22 01:45
Пливи, мій човне золотий, палай, пливи.
Від ніг, крізь тіло до самої голови.
Пливи і дихай. Від зими і до весни.
Мене додому, дім у мене поверни.

Послухай, човне, я до тебе говорю.
Знайди у всесвіті одну мою зорю.

Маркіяна Рай
2017.11.22 00:32
Гавкаєш, друже? Може, - то тяга дужа
З місячних кратерів кличе тебе на чай?
Я - неприручена, а неприрученим, знай,
Не розквітала ще жодна тамтешня ружа.

Що ж, ти мене покинеш в повню, як темінь повну.
Ти, що єдиний вірний, що двері мої стеріг.
Там

Микола Дудар
2017.11.21 23:56
Півшклянки сонця натщесерце…
Огулом вийдете на друм
Вечистий він - і ще не стерся
Серед пісенности і дум…
Хай кожен з Вас по сантиметру
Здолає їх ще за життя
- Куди Ви, друже?..
- В Царство Мертвих…

Ярослав Чорногуз
2017.11.21 23:53
Біля каміна відпочинь душею,
Де дрова тріскотять так мило у вогні…
Ти ніби за реальності межею…
І вже приходять видива сяйні.

Душа пашить, немов полум`яніє,
І спокій золотий з`являється в очах,
І лижуть язики поліна, ніби змії,

Сергій Гупало
2017.11.21 18:55
Нещодавно у відомому столичному видавництві «Український пріоритет» вийшла книга поезій Сергія Гупала «Моя несподівана радість», у якій – вірші різнопланового звучання, з неповторним відчуттям, осмисленням нашої епохи. Автор не цурається і вічних питань –

Олександр Сушко
2017.11.21 17:25
Засмерділа знову "руська водка",
На кордоні зламують замки:
Пруть кокошник і косоворотка,
Плачуть вишиванки та вінки.

Ненаситні плямкають ротяки,
Підла гусінь лізе у сади.
Це - сусіди. Упирі, чортяки,

Іван Потьомкін
2017.11.21 17:12
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Поеми

 Нічний вістун
Образ твору Львівська поема

1

Нічному Львову – пошепки:
"Віват!"
Статутне все в казармі полишаю.
Хоча й вістун, але не поспішаю
Щоб аж занадто –
Я вже не солдат,
Вже не "москаль..."
Правдивіше – поет.
І йду проспектом імені Поета,
І мимоволі гасне сигарета –
Інтимнішим стає мій тет-а-тет
Зі Львовом...
...Це ж, подумати, було
Давно-давно!
Вже тридцять п’ять по тому
Минуло літ.
Життя відчувши втому,
Запрагнув я до Львова,
Під крило
Нічного неба львівського...
"Віват!" –
Мій спогаде,
Зустрінемось у Львові,
Якщо, дасть Бог, ми будемо здорові
Опісля всіх
Таких болючих
Втрат.
Живуть у Львові син мій та онук –
То ж гавань і причал!
Колись причалю,
Спонуканий пресвітлою печаллю –
Найкращою з усіх земних спонук.

2

Статутне все в казармі полишаю,
І - за ворота...
А за ворітьми
Така весна
Високими грудьми
Дівочими
І вабить, і втішає!
На Погулянку!
З вистрибом
Трамвай
Під гору котить.
Вискочу з трамваю
І зовсім по-цивільному гуляю,
Отож, патруль, пантруй – не приставай.
Кохатися б із кимось,
Та, на жаль,
Не можу я знайти собі кобіту
Ві Львові,
Бо для галицького світу
Я не жених –
Задрипаний москаль.
Нехай і так...
Я службу відслужу
І поступлю до університету,
І – не секрет –
Ще вклоняться поету
Дівчата,
Я себе ще покажу!
А покищо гуляю впорожні,
Сам по собі:
Морозиво і пиво,
І диво-Львів –
Архітектурне сниво,
Й Високий
Замок мріє вдалині...

3

Хоча й вістун, але не поспішаю
Скликати командирів на "алярм" –
Ходжу,
Відпочиваю від казарм
Душею:
І в служивого душа є
Чутлива й ніжна.
Пахощами мальв
І матіол
Її я напуваю,
А про своє вістунство я згадаю
Аж при сполохах світанкових сальв.
Який служака з мене?
Так собі –
Ані значка відмінника,
Ні лички,
І в голові одні лишень дурнички:
Весна, любов, світанки голубі...
А ще хлюпоче в спогаді Сула,
А ще верба – листочком не шелесне –
Над річкою,
Й таке христовоскресне
Пробудження зі сну
Мого села...
А ще пустир в колючих будяках,
Де вже я не знайду
Могилу мами
Незнаної –
На тлі цієї драми
Одразу блідне драма будь-яка.
Дзвенить бруківка.
Місяць запада
За ратушу...
Збуджу я капітана –
Хай служить із самісінького рана,
В трудах майорську зірку
Вигляда.

4

Щоб аж занадто –
Я вже не солдат
Із новобранців.
Музи я обранець
І віршами наповнений мій ранець
По зав’язку.
Комбат мені не брат!
З газет мені надходить гонорар.
У боржниках у мене – офіцери,
І старшина суворий – до холери! –
Благоволить мені сам генерал.
Я міг творити справжні чудеса
Воістину гвардійсько-комсомольські:
З маестро знаним А. Кос-
Анатольським
Я навіть марш бригади написав!
І мав за те відпустку –
Сорок діб
Свободи й незалежності.
Недарма
Всі сорок діб проплакала казарма
За мною,
Жуючи солдатський хліб, –
Я одружився...
Як воно було,
Вже й не згадаю:
Взяв і одружився...
Мій старшина лиш хмикнув:
"Що, нажився?",
А капітан спромігся на:
"Фуфло!"
Нехай собі злорадствують.
А я
Ще поживу, помрію, почекаю
Щасливого продовження.
Я знаю:
Я – вже не Я.
У мене є Сім’я!

5
Вже не "москаль"...
Правдивіше – поет,
І вже,
Як личить справжньому поету,
Я поступив до університету,
Досягши однії з високих мет.
Життя у гриву штурхає
І в хвіст –
Завідую
Будинком піонерів
І шкрябаю щовечір на папері
Репортажі,
Оскільки – журналіст.
Вже й батьком став –
Синочка Ігорка
Мені принесла в пелені Людмила,
Та... втрутилась
Якась недобра
Сила –
Невдовзі знову я в холостяках
І квартирантах.
Потай випивав
На самоті –
Життя не задалося,
Отож пилося,
Марилось,
Верзлося,
Губилися в буденщині слова
Ліричні...
Дочекавшись вихідних,
Втікав я до омріяного лісу,
Ховався за його густу завісу
Від чарки і других житейських лих.
Ніхто не бачив сліз моїх –
Вони
Змішалися з росою в нетрях моху
І падолисту...
Я мужнів потроху,
Звикав потроху до самотини.

6

І йду проспектом імені Поета
У центрі Львова.
Юрмиться народ,
Ховається в кав’ярнях від негод
І спекоти.
Душа ж моя, комета,
Притулку не знаходить...
Мож, піти
В "Поезію",
До Віри до Петрівни,
Франкової онуки?
Та зустріне
Привітно,
В ореолі простоти
І щирості –
Новинки розкладе,
Видання щонайкращі поетичні...
Її поради й справді бо незвичні –
Таких мені
Не дасть ніхто
Й ніде:
"Антонича візьміть.
А це – бридня.
Шмигельського ж нічого не читайте,
Бо там нема думок – одні цитати.
А цей поет... комуну здоганя
На паровозі..."
...Мабуть, вже нема
Цієї жінки дивної на світі.
Уже й моє життя не на орбіті
Весінній –
Підкрадається зима,
І туга в’яже туго,
Й самота
З усіх сторін тісніше облягає,
І десь, можливо, коней запрягає
Вже костомаха –
Згоди не пита...

7

І мимоволі гасне сигарета...
Були у мене друзі – розгубив.
Таких дурниць – оглянусь – наробив,
Що ойойой!
На власного портрета
Дивитися не хочу.
Розлучивсь
Із першою дружиною
І сина
Не виростив...
Тяжка моя провина.
Та слава Богу –
Каятись навчивсь.
На синовім весіллі не пилось,
Не їлось і, звичайно ж, не співалось –
Батьківське слово
В горлі задихалось,
Все найщиріше –
В серці запеклось.
Не склалась доля синова –
І він
В самотині живе...
Яка ж то мука –
Онука мати
І свого онука
Не пригортати ніжно до колін!
Живу в Луганську.
Злагода в сім’ї:
Дружина й донька –
Вся моя держава
І Всесвіт мій!
І слава, і неслава
Тяжкі труди означили мої.
Виходять книги.
Пишуться нові.
Знаходить серце втіху
В мудрім слові.
Лиш час від часу сниться:
Я – у Львові,
І всі,
Кого любив,
Іще живі...

8

Інтимнішим стає мій тет-а-тет
З минулим.
Пам’ять зовсім не неволю
Згадати Толю Тарана –
До болю
Мені близький
Чудовий цей поет!
Ми ж земляки,
Й служили в час один
У Львові,
Зустрічались на дозвіллі,
І говорили:
Я – про Білопілля,
А він – про свій казковий Лебедин;
Читали вірші...
(Толя не помер –
Його убили!
Плачу в тиші нишком
І бережу його первінку-книжку,
Зухвалу на той час –
"Я – мільярдер!").
...Не стало вже і Гриця Чубая
В моєму
Штучно вилюдненім Львові,
І вже не передам Івасюкові
Володі
Свій привіт сердечний Я;
У гості не зайду до Лучука,
Оксаниних закусок не скуштую...
Прегірко так за друзями баную –
Душа до порожнечі не звика!

9

Зі Львовом – це ж подумати! –
Було
У мене співчуття – співрозуміння:
Його
Холодне з вигляду
Каміння
Мені передавало все тепло
Своїх сторіч.
Моя вістунська ніч
Була у всі чотири пори року
І не холодна,
Й затишна, нівроку,
Під сяєвом зірок і білих свіч
Каштанових.
На Янівськім колись,
Вночі,
Пославши геть нечисту силу,
Я відшукав Антонича могилу
В каштанах,
Що гіллям переплелись.
На Личаковім часто я блукав
Сновидою,
Одначе ж не без цілі:
Каштанові суцвіття сніжнобілі
Клав до узніж
Шашкевича й Франка.
Завжди музеєм був для мене Львів:
Своїм правічним криком
І мовчанням,
Камінням і каштановим
Клечанням
Мені він так багато розповів!

10

Давно-давно! –
Вже тридцять п’ять по тому
Спливло років,
І тридцять п’ять підків
Згубилось у траві –
Гостинний Львів
Мені відкрився,
Зайшлому, чужому,
Мов рідному.
Про це я написав
На іспиті вступному
Білим віршем –
Віддячити ж не міг я чимось більшим
За львівські неповторні чудеса...
А що повторне?
Вже не повторю
Того,
Що відлетіло за вітрами.
Далеко від твоєї, Львове, брами
Свою інтимну драму я творю.
Боюся, що уже й не доживу
До зустрічі жаданої
З тобою,
Хилюсь на стіл важкою головою,
Пишу, і перекреслюю, і рву
Написане...
Порвав я стільки струн
І не одну вже поміняв домівку,
Та все частіше згадую
Бруківку,
У снах іду по ній –
Нічний вістун...

11

...минуло літ.
Життя відчувши втому,
Спішу
Свої довершити
Труди
І відшукать загублені сліди,
Й до Львова повернутись,
Як додому.
Чи це можливо?
Хто мене там жде?
Хто пам’ята колишнього солдата,
Чия душа розлукою розп’ята
Між Львовом і Луганськом,
І – ніде?..
Всі аліменти я сплатив сповна
І всі борги усім вернув стократно.
Ніхто не зна,
Що мав я,
Що я втратив,
І що здобрів –
Ніхто того не зна.
Діждусь весни,
Зберусь в далеку путь,
Не маючи конкретної адреси, –
Свої до Львова маю інтереси,
То ж не біда,
Якщо мене й не ждуть.
Провідаю Миколу Красюка,
Романа Качурівського...
До сина постукаю –
Моя вина-провина,
Можливо, й не досмертна вже
Така?

12

Запрагнув я до Львова,
Під крило
Юнацьких мрій:
По зоряному Львову
Носити естафету вістунову
Всім капітанам,
Скільки б не було
Тих капітанів!
Завше рядовий,
Не мав ніколи гонору служаки,
Сержантів не любив –
Мов ті вужаки,
Вони звивались...
Ваня Низовий
Ні перед ким звиватись не хотів!
Я з генералом ручкався, бувало,
І це всіх офіцерів дивувало
Й бісило,
А сержантів – поготів.
Я був нормальний хлопець і солдат,
Носив звання армійського поета,
Подобалась вістунська естафета –
Не поступався нею напрокат
Нікому!
Я ж любив свої нічні
Алярмово-умовні мандрування
По Львову –
Всі зірки передсвітання
Самі охоче сипались мені
Сузір’ям на погони.
Я себе
Над маршалами числив,
Над вождями.
А хто – повище?
Небо,
До нестями
Високе,
Недосяжне,
Голубе...

13

Нічного неба львівського!
"Віват!" –
Кричу я небу львівському
З Донбасу. –
Ти непідвладне збуреному часу,
З роками поблакитніло стократ.
Замайоріло вільності стягами,
Державності
Потугою
Звелось
Над жовтизною сонячних колось,
Освячене правічними богами
І славою повите..."
Я молюсь
На всі каплиці галицькі
Й собори –
Соборність нашу вже не переборе
Псевдосоюз "Расєя – Беларусь"!
Мазепинці, петлюрівці ми знову,
Бандерівці ми –
Нас не перебить,
Ніяким "визволителям"
Ходить
Ніколи не дозволимо по Львову!
Хоча Донбас на іншому кінці
Держави Української,
Я знаю,
Що хата і моя тепер не скраю,
Отож і сплю впівока,
Назирці,
Готовий боронити кожну мить
Свої кордони,
Рубежі та межі...
Донбас,
Неначеб море в безбережжі,
В передчутті
Погожості
Штормить.

14

Мій спогаде,
Зустрінемось у Львові
(Про це я говорив уже не раз)...
Магнетизує Захід
Наш Донбас,
Не острівні шляхи –
Материкові,
Мов рушники,
Гостинно простеля:
Прямуй в усі усюди безупинно,
Вростай в нову епоху так глибинно,
Щоб якорилась до корінь земля!
Мій спогаде, в наявності постань,
В яву перетворись обов’язково,
Улийся в очі,
Перевтілься в слово,
В основу всіх високих поривань
І почувань!
Мені Галичина
Така ж близька.
Як і сумська, первинна
Земля батьків,
Де вогняна калина
Мій родовід рослинний зачина.
Мені Галичина – блаженний край:
Живопис міст
У верхньому Побужжі,
Пастелі сіл,
В яких і мальви, й ружі,
І маків цвіт –
Живи й не помирай...
Мій спомине про здійснення бажань
Юнацьких,
У вчорашній день загляньмо:
За Стрептовом одразу –
Деревляни,
А там близенько вже й
До Побужан...

15

Якщо дасть Бог, ми будемо здорові
І повні сил, і щирої снаги,
Повернемося знов на береги
Своїх надії, віри і любові.
Жаданий Львове,
Буську запашний
В оздобі парку
І лугів розлогих,
До вас ведуть усі мої дороги
З найдальшої долини-далини.
Зійду колись на станції Красне
Перед світанком
З поїзда нічного –
Не може ж буть,
Щоб не було нікого
В Красному,
Хто любив колись мене!
Піду до Буська пішки.
Тут мій дім.
Колишній дім...
Вклонюся лиш замкові
Й гайну до Львова –
Всі мої у Львові...
І цей ось дім уже не є моїм.
І цей город за Бугом теж не мій –
Повужчав ніби
Й не такий родючий –
Колись, було, він так мене замучив:
Труїв жуків я –
І себе труїв...
Та це – між іншим.
Знову поспішу
На станцію Красне, до електрички,
Що йде на Львів, –
Пригоди невеличкі
І незначні
Я потім опишу.

16

Опісля всіх
Таких болючих
Втрат
Оговтатись нелегко і з роками:
Хапаюся руками і думками
За промінці
Моїх примарних
Свят.
Стрімка вода крізь пальці протіка.
Пісок тече з-під ніг – немає тверді
Для опертя.
А лестощі відверті:
Пусті слова з гнучкого язика...
Не постарів, говорите?
Овва!
Пом’якшав серцем, кажете?
Дурнички!
Я просто поміняв колишні звички
На більш консервативні –
Це бува...
Візитом ощасливив?
Не кажіть...
Я поховав любов
Несамовиту,
Мета ж мого "щасливого" візиту
Доволі прозаїчна:
Мимохідь
Заглянув...
Озирнуся і пощезну,
А ви – живіть,
Не рвіть задарма струн:
Ви – капітан колишній,
Я – вістун
Давно не ваш
І вашим не воскресну
Підлеглим
Із минулого.
Піду...
Мене чекають клопоти незвичні:
Знайти свої початки поетичні
По так давно загубленім сліду.

17

Живуть у Львові син мій та онук.
На Городоцьку заверну спочатку.
Постукаю.
Послухаю мовчанку
У відповідь на свій тривожний стук.
На службі, мабуть,
Ігор...
Чи гайнув
До матері –
Вона живе окремо,
Заміжня вкотре...
Я слизьку цю тему
Замовчував, та, бач, не обминув,
Роз’ятрив біль невигоєних ран...
Побачити б онука!
Я ж ніколи
Його не бачив...
Ходить вже до школи
На мене схожий
Низовий Богдан.
Ні, спершу забіжу
До Красюків
Чи, мо,
До Качурівських –
Треба з кимся
Провідати невістку:
Я ж звалився,
Мов камінь з неба!
Хто б мене завів
До Лесі та Богданчика?!
Душа
Болить
І розривається,
Й палає:
Ніхто мене давно не пам’ятає,
Ніхто мені назустріч не руша
Вже стільки літ!
Нікого не виню,
А лиш себе самого я караю:
Бач, запалив колись
І сам згораю
Від власного шаленого вогню!

18

То ж гавань і причал!
Колись причалю?
Коли – причалю?
Хто я там такий?
Який то вітер –
Добрий ачи злий –
Мене заніс?
Не знаю:
Опечалю
Чи ощасливлю радістю?
Роки,
Зістаривши,
Сміливість відібрали,
Мої стежки всі геть переорали,
Через річки спалили всі містки.
Сім’я у мене інша.
Інше – все:
Домівка, друзі, задуми, умови...
Змінити все?
Не може бути й мови!
А що засумував, так - натщесе...
По-своєму щасливий,
Я прожив
Життя немарно,
Хоч і не безхмарно,
Писав своє,
І вельми не бездарно,
Осмислено я жив –
Не ворожив,
Не підроблявся під чужу методу,
Всім віддавав усе, що завинив,
Зі злом боровся – слабих боронив
І на чужі млини
Не лив я
Воду.

19

Спонуканий пресвітлою печаллю,
Сповідуюсь відверто і винюсь:
Я все ж до тебе, Львове, повернусь,
Бодай ти був хоч за якою даллю!
Нічний вістун –
Довіку буду ним,
Але нестиму радість,
Не тривогу:
Вечеряйте,
Молітесь ревно Богу,
Спокійно спіть під небом золотим,
Мої львівяни –
Друзі і знайомі,
І найрідніші в світі!
Уночі
Пральвівські зорі в мене на плечі
Щебечуть.
У моїм луганськім домі
Натхненна тиша.
Пишуться рядки
Так легко,
Так невимушено ллються
Із-під руки,
Й слова у них сміються
І плачуть одночасно залюбки.
Світатиме вже скоро у вікні.
Сторінку за сторінкою гортаю,
З минулого
В сьогодні
Повертаю
Все найлюбіше й дороге мені.

20

Найкращою з усіх земних спонук,
Я знаю,
Є оця моя спонука:
Із сином замиритися
Й онука
Обняти –
Він єдиний мій онук!
Я знаю:
Міста кращого нема
За місто Лева,
Знаю,
Що недарма
Мені така судьба чи, може, карма
Судилася:
Мій Львів мене трима
Так міцно й невідчепно!
Друже Львів,
Мій поклику одвічний і досмертний,
Лише з тобою я такий відвертий,
Лише тобі про все я розповів.
Люблю тебе,
Як в юності любив,
Звіряю всі чуття по цій любові
І по-юнацьки вірю,
Що у Львові
Знайду все те,
Що мав і загубив.
Зима – минеться.
Лихо промине.
І променево
Травень
Засміється,
І в серці знов
Дзвіночок обізветься,
Який колись...
Вночі...
Будив мене...


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Світлана Костюк 7 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ярослав Чорногуз 6 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-23 06:21:26
Переглядів сторінки твору 2188
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.859 / 6.5  (6.070 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 5.295 / 6  (5.248 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2017.06.18 17:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2012-07-23 17:04:21 ]
Чудовий славень місту Лева, прочитав із щемною насолодою!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2012-11-25 13:48:34 ]
о, так! Дякую, п. Ярославе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-07-02 19:25:56 ]
Достойна і майстерно написана поема про Львів_ чудове місто...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-07-05 23:05:11 ]
Я сама обожнюю цю поему, Світланко!)
Радію, що ти її прочитала!!!
Спасибі за високе поцінування.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-07-02 20:25:15 ]
Дякуючи Світлані, заглянула...а тут - стільки спогадів, роздумів, і стільки мистецьких знайомих картин львівщини!!!

і такі зворушливі до болю слова:

Осмислено я жив –
Не ворожив,
Не підроблявся під чужу методу,
Всім віддавав усе, що завинив,
Зі злом боровся – слабих боронив
І на чужі млини
Не лив я
Воду.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-07-05 23:06:28 ]
І Оксанку заманили!!!)))
Спасибі тобі, люба!!!