ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Занедбана скарбниця нації
Навіть у назві своєї неперевершено захоплюючої книги авторка прагне передати глибокий драматизм, біль та проблеми з якими стикається щодня вразлива, чуйна 14-річна дівчинка Катя, яка довірливо і просто оповідає про своє не легке життя читачеві, певне, сподіваючись на його розуміння та підтримку у гнітючому вирі її життєвих колізій. Долаючи безпросвітні злидні, важку роботу та майже цілковиту відсутність освіти, у класі сільської школи лише 8 учнів, а одна вчителька читає літературу, математику і фізику!, люди намагаються протистояти тотальному занепадові та аморальності, що їх оточує.
Письменниця з притаманною для її творів реалістичною витонченістю художнього слова змальовує трагедію деградації особистості в селі. Вдумливого читача зачарує і вразить проста та легка для сприйняття мова написання цього цікавого роману, а правдивий сюжет спонукатиме співпереживати з героями до останньої сторінки.
Саме постійне пиятство, осуд, брутальний наклеп та пустощі двох юнаків – підлітків призвели до того, що в селі виник навмисний підпал і не залишилося жодної вцілілої хати, а молода головна героїня була змушена терпіти поневіряння та шукати кращої долі у місті. Ще однією важливою проблемою, яку так просто і не нав’язливо ставить Люко Дашвар перед свідомістю допитливого читача є наявність культурної та цивілізаційної «прірви» між мешканцями села та великого міста, яка виникає внаслідок не розуміння та втрати єдності. Сповнений болю меседж про зазначену проблему, авторка завбачливо вкладає в уста представника інтелігенції – кандидата історичних наук, який приїжджає до Шанівки, щоб вести археологічні розкопки давнього кургану: « – Ми їдемо з села перелякані, здивовані… Наче у джунглях Амазонки побували. Ні, якби там, то все було б зрозуміло. Але ми до свого коріння притулилися – і… біжимо. Біжимо геть, як від чуми! Ні – як від НЛО! Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й ферми покинуті, паркани повалені… Роздуми і вчинки – чужі! Ми вже не розуміємо їх. Оце страшно!»
На моє переконання, письменниця силою свого таланту, письменниця прагне змінити в уяві багатьох людей стереотип про «непотрібність і відсталість села», який побутує в теперішньому інформаційному глобалізованому суспільстві, адже село це – невичерпне джерело самобутніх традицій, пісень, творчих та духовних надбань українського народу. І лише пам’ятаючи про коріння свого роду, цінуючи його неоціненну культурну спадщину, можна вберегти від занепаду міста, а в них – найцінніший витвір Всевишнього – високоморальну людину. То ж плекаймо занедбану зараз скарбницю нації, щоб зберегти її для прийдешніх поколінь!.
29.07.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Занедбана скарбниця нації
Відгук на дебютний роман «Село не люди» відомої сучасної української письменниці Люко Дашвар
Непересічним явищем сучасного літературного процесу є твори відомої письменниці Люко Дашвар. Романи написані цією талановитою жінкою, яка так тонко відчуває найпотаємніші пориви дущі людини – завжди сплеск бурхливих справжніх та відчайдушних емоцій… Не є винятком і дебютна проба її, вже тепер, «Золотого» пера – роман «Село не люди», що вийшов у світ ще 2008 року у харківському видавництві «Книжковий клуб сімейного дозвілля», але ні на йоту не втратив своєї актуальності та новизни можливих інтерпретацій у серцях та свідомості численних читачів.
Навіть у назві своєї неперевершено захоплюючої книги авторка прагне передати глибокий драматизм, біль та проблеми з якими стикається щодня вразлива, чуйна 14-річна дівчинка Катя, яка довірливо і просто оповідає про своє не легке життя читачеві, певне, сподіваючись на його розуміння та підтримку у гнітючому вирі її життєвих колізій. Долаючи безпросвітні злидні, важку роботу та майже цілковиту відсутність освіти, у класі сільської школи лише 8 учнів, а одна вчителька читає літературу, математику і фізику!, люди намагаються протистояти тотальному занепадові та аморальності, що їх оточує.
Письменниця з притаманною для її творів реалістичною витонченістю художнього слова змальовує трагедію деградації особистості в селі. Вдумливого читача зачарує і вразить проста та легка для сприйняття мова написання цього цікавого роману, а правдивий сюжет спонукатиме співпереживати з героями до останньої сторінки.
Саме постійне пиятство, осуд, брутальний наклеп та пустощі двох юнаків – підлітків призвели до того, що в селі виник навмисний підпал і не залишилося жодної вцілілої хати, а молода головна героїня була змушена терпіти поневіряння та шукати кращої долі у місті. Ще однією важливою проблемою, яку так просто і не нав’язливо ставить Люко Дашвар перед свідомістю допитливого читача є наявність культурної та цивілізаційної «прірви» між мешканцями села та великого міста, яка виникає внаслідок не розуміння та втрати єдності. Сповнений болю меседж про зазначену проблему, авторка завбачливо вкладає в уста представника інтелігенції – кандидата історичних наук, який приїжджає до Шанівки, щоб вести археологічні розкопки давнього кургану: « – Ми їдемо з села перелякані, здивовані… Наче у джунглях Амазонки побували. Ні, якби там, то все було б зрозуміло. Але ми до свого коріння притулилися – і… біжимо. Біжимо геть, як від чуми! Ні – як від НЛО! Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й ферми покинуті, паркани повалені… Роздуми і вчинки – чужі! Ми вже не розуміємо їх. Оце страшно!»
На моє переконання, письменниця силою свого таланту, письменниця прагне змінити в уяві багатьох людей стереотип про «непотрібність і відсталість села», який побутує в теперішньому інформаційному глобалізованому суспільстві, адже село це – невичерпне джерело самобутніх традицій, пісень, творчих та духовних надбань українського народу. І лише пам’ятаючи про коріння свого роду, цінуючи його неоціненну культурну спадщину, можна вберегти від занепаду міста, а в них – найцінніший витвір Всевишнього – високоморальну людину. То ж плекаймо занедбану зараз скарбницю нації, щоб зберегти її для прийдешніх поколінь!.
29.07.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Таємне послання Леонардо да Вінчі"
• Перейти на сторінку •
"Американська формула успіху в українських реаліях"
• Перейти на сторінку •
"Американська формула успіху в українських реаліях"
Про публікацію