ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Софія(ч.VІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія(ч.VІ)
З Романом Софію познайомив Марусин чоловік Василь. Привів собі якось гостя, з котрим разом на залізничній колії працювали. А Софія тої днини у Марусі чогось була...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію