ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Кухонні одкровення маленького бюрократа (або ностальгія за честю).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кухонні одкровення маленького бюрократа (або ностальгія за честю).
- Знаєте, чому у нашій країні суцільний безлад? От я вважаю, що все це через інстинкт самозбереження… Він є і у окремої людини, і у нації чи країни. Інколи вони вступають у протиріччя. І є ще одне поняття – честь. Саме наявність чи відсутність честі веде до того, яким саме інстинктом самозбереження буде керуватись людина, власним чи суспільним. Колись честь вважалась важливішою за особисте життя. Не будемо торкатися чоловічої чи жіночої честі, поговоримо про честь «мундира». Колись, зробивши вчинок, що призводив до безчестя, людина при владі закінчувала життя самогубством або йшла у відставку. Не скажу, що це будо дуже розповсюдженим явищем, але траплялось. Не будемо кровожерливими, у наш час відставки було б достатньо. Але як важко навести приклад, здається, навіть можна говорити про неможливість такого прикладу на наших теренах. Принаймні я такого не пам’ятаю. Зараз не змивають плями відставкою, їх приховують. «Захист» честі мундира полягає у тому, щоб не показати «брудну білизну» суспільству: судді не визнають перед суспільством непрофесійних чи незаконних дій один одного, лікарі, військові , та куди не сунься – те ж саме. Принцип «ворон ворону око не виклює» базується на особистому інстинкті самозбереження: «Я не висовуюсь, бо заклюють», "Я хочу, аби, у разі чого, мій зад прикрили, значить повинен прикривати інших». Одна моя знайома сказала, що зараз честі немає, замість неї зараз «понти», коли суб'єкт переймається не тим, як воно є насправді, а як виглядає для стороннього ока. Погоджуюсь з нею на всі сто. Як наслідок, маємо кругову поруку на всіх рівнях суспільства. Нащо працювати над рівнем власного професіоналізму, коли достатньо робити розумний вигляд, перекладати власні обов’язки і відповідальність на підлеглих, турбуватись не про користь справи, а про те, щоб у папірцях «комар носа не підточив»? У результаті роботу вчителя перевіряють люди, котрі часто-густо взагалі не здатні працювати з дітьми і показати вчителю приклад високопрофесійних дій, перевіряючі лікарняний заклад копирсаються у папірцях, але не поцікавляться у хворих, як і чим їх лікують чи як до них ставляться лікарі, комісія у ЖКХ теж далі папірців носа сунути не стане, і так далі у тому ж дусі. Та й для чого? «Поляни» накривати народ у нас вміє, розуміє, на якій козі до начальства під’їхати, аби проблем менше було. А чому? Тому що інстинкт самозбереження плюс «понти». І у тих, кого перевіряють, і у тих, хто перевіряє. «Понти» вимагають виглядати «круто», а «крутизна» вимагає грошей. І законних доходів на «понти» не вистачає, отже, можна порушити норми моралі і закону, головне не попастись – і яка там честь, місце цьому пережитку на звалищі історії...
А зараз спроектуємо це все на процес, котрий мав би бути виборами, але насправді є чимось іншим. Чим – шукайте слово самі. «Розпонтовані» політики не переймаються чесністю боротьби. Інстинкт самозбереження вимагає від них перемоги у будь-який засіб. При чому вони турбуються не тільки про власний добробут, а й про добробут своїх дітей. Виходить, маємо справу з інстинктом самозбереження роду, бо, набивши кармани за рахунок країни, це поріддя процвітатиме у будь-яких умовах і у будь-якій країні. І доведіть, що вони не патріоти. Патріоти, тільки власної кишені. Зараз взагалі розповсюдилась категорія, котра називає себе «людьми світу» і вважає поняття «країна» за непотріб, бо їхній патріотизм на собі закінчується, сарана - одне місце вижерли, забруднили, подались в інше. Але поки такі при владі, поговорити про країну люблять, бо ми з вами стільки грошей не маємо, аби бути «людьми світу», отже нам не все одно, що відбувається у місці, де ми живемо. От політики і грають на публіку. Маючи «понти» замість честі, до честі країни вони підходять з цієї ж позиції: не важливо, як насправді, головне зробити вигляд. І під красиві голосні заяви «під килимком» ведуть зовсім інші ігри. Приїжджає у місто «потрібний» депутат – і підприємства та організації отримують наказ делегувати у робочий час певну кількість працівників на зустріч. І цей наказ буде виконано, бо інстинкт самозбереження є, а з честю і чесністю проблеми. А приїде представник «неправильної» партії – і організації та установи отримають наказ провести у той час, коли має відбутись зустріч з виборцями, якісь наради чи інші заходи, а то й пряме попередження, що той, хто «засвітиться» на тій зустрічі, буде звільнений. Інстинкт самозбереження накаже більшості виконати і цей наказ. І ніяка преса не докопається, що такий наказ був. Чому? А тому що у преси теж є інстинкт самозбереження. Бо завжди можна знайти підстави для закриття газети чи програми: законних та підзаконних актів та інструкцій, що дозволяють тлумачення, як то буде потрібно, цілком достатньо, так що проблем не буде. Та й особисто журналісти є частиною суспільства, тож проблеми з честю у них такі ж. Кожен з нас такий: хоче, аби продавець, вчитель, лікар, начальник, сусід, бюрократи різні, політики були чесними, якісно робили свою справу, а собі вибачає і різні порушення, і недостатній рівень фаховості. А кому за це перед самим собою соромно? Попастись на гарячому боїмось, але не з-за сорому, ні: просто у цей момент хтось за наш рахунок в рай в’їде, аби, втоптавши того, хто попався, у бруд, самому піднятись і відволікти увагу від пушку на власному рильці. І я отут з вами з пустого в порожнє переливаю, а нададуть мені наказ вплинути на підлеглих, щоб правильно проголосували, і, що б я не думав, а наказ в виконувати буду, бо інстинкт самозбереження: без честі якось проживу, а дітей на ноги ніхто за мене не поставить, отже, здоров’я треба, гроші треба, посада моя треба, а до влади хто не прийде, а добра не буде, бо всі вони «люди світу». Але ж не всі такі, як я, а що, як набереться достатньо велика кількість народу, котрій накази та промивання мізків по барабану? Хоча на що я сподіваюсь… Знаєте, як отой єврей з анекдоту, коли вони домовились по пляшці горілки принести, в один казан злити, о потім пустити його по колу. Пробують, а в тім казані чистісінька вода. От і я так зі своїми сподіваннями. Мабуть, цей анекдот не про євреїв, а про нас: менталітет той же, бо, аби була честь, воду в казан лити під час виборів совість би не дозволила…
А зараз спроектуємо це все на процес, котрий мав би бути виборами, але насправді є чимось іншим. Чим – шукайте слово самі. «Розпонтовані» політики не переймаються чесністю боротьби. Інстинкт самозбереження вимагає від них перемоги у будь-який засіб. При чому вони турбуються не тільки про власний добробут, а й про добробут своїх дітей. Виходить, маємо справу з інстинктом самозбереження роду, бо, набивши кармани за рахунок країни, це поріддя процвітатиме у будь-яких умовах і у будь-якій країні. І доведіть, що вони не патріоти. Патріоти, тільки власної кишені. Зараз взагалі розповсюдилась категорія, котра називає себе «людьми світу» і вважає поняття «країна» за непотріб, бо їхній патріотизм на собі закінчується, сарана - одне місце вижерли, забруднили, подались в інше. Але поки такі при владі, поговорити про країну люблять, бо ми з вами стільки грошей не маємо, аби бути «людьми світу», отже нам не все одно, що відбувається у місці, де ми живемо. От політики і грають на публіку. Маючи «понти» замість честі, до честі країни вони підходять з цієї ж позиції: не важливо, як насправді, головне зробити вигляд. І під красиві голосні заяви «під килимком» ведуть зовсім інші ігри. Приїжджає у місто «потрібний» депутат – і підприємства та організації отримують наказ делегувати у робочий час певну кількість працівників на зустріч. І цей наказ буде виконано, бо інстинкт самозбереження є, а з честю і чесністю проблеми. А приїде представник «неправильної» партії – і організації та установи отримають наказ провести у той час, коли має відбутись зустріч з виборцями, якісь наради чи інші заходи, а то й пряме попередження, що той, хто «засвітиться» на тій зустрічі, буде звільнений. Інстинкт самозбереження накаже більшості виконати і цей наказ. І ніяка преса не докопається, що такий наказ був. Чому? А тому що у преси теж є інстинкт самозбереження. Бо завжди можна знайти підстави для закриття газети чи програми: законних та підзаконних актів та інструкцій, що дозволяють тлумачення, як то буде потрібно, цілком достатньо, так що проблем не буде. Та й особисто журналісти є частиною суспільства, тож проблеми з честю у них такі ж. Кожен з нас такий: хоче, аби продавець, вчитель, лікар, начальник, сусід, бюрократи різні, політики були чесними, якісно робили свою справу, а собі вибачає і різні порушення, і недостатній рівень фаховості. А кому за це перед самим собою соромно? Попастись на гарячому боїмось, але не з-за сорому, ні: просто у цей момент хтось за наш рахунок в рай в’їде, аби, втоптавши того, хто попався, у бруд, самому піднятись і відволікти увагу від пушку на власному рильці. І я отут з вами з пустого в порожнє переливаю, а нададуть мені наказ вплинути на підлеглих, щоб правильно проголосували, і, що б я не думав, а наказ в виконувати буду, бо інстинкт самозбереження: без честі якось проживу, а дітей на ноги ніхто за мене не поставить, отже, здоров’я треба, гроші треба, посада моя треба, а до влади хто не прийде, а добра не буде, бо всі вони «люди світу». Але ж не всі такі, як я, а що, як набереться достатньо велика кількість народу, котрій накази та промивання мізків по барабану? Хоча на що я сподіваюсь… Знаєте, як отой єврей з анекдоту, коли вони домовились по пляшці горілки принести, в один казан злити, о потім пустити його по колу. Пробують, а в тім казані чистісінька вода. От і я так зі своїми сподіваннями. Мабуть, цей анекдот не про євреїв, а про нас: менталітет той же, бо, аби була честь, воду в казан лити під час виборів совість би не дозволила…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію