ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Вірші
Мірза-Алекбер Сабір
Не жди похвал – не одописець! Догоди й лестощів не знаю.
Мій вірш сатирою проллється, бо іншого шляху немає.
Хай світ почує голос правди: мені найвища істина є.
***
Не розпізнав
О серце, як би зір чужий твоїх таїн не розпізнав!
В кучерях пері заховайсь, щоб гребінець не розпізнав!
Ти хочеш родимки зерно, дурненька пташечко, добуть, –
Ох, якнайшвидше відлети, щоб пагінець не розпізнав!
Хай ніжки, милая, твої, – за них життя віддам ураз! –
Тихіше ходять, щоб сусід – спаси Отець! – не розпізнав!
Щоб ревність не звела мене, своєї вроди не являй –
Лице од свічки затули, щоб літавець не розпізнав!
Щасливий, серце, я на мить з коханою на самоті:
Притихни, аби ворог мій – хай йому грець! – не розпізнав!
Холодний вітре, не торкайсь її кучерів, щоби я
Стражденним серцем, який ти жорстокий швець, не розпізнав!
Каабу капищем назвав ваїз – любов мою хулить.
Та як дізнавсь про неї він, Сабір-мудрець не розпізнав!
***
Боже, слава тобі!
За твоїх безсердечних дворян, Боже, слава тобі!
За людців, що напхали гаман, Боже, слава тобі!
І за тих, що без дрожу глядять на твій нарід в біді,
Що одержали честь вони й сан, Боже, слава тобі!
І за спокій на бійнях живих – тих, що знають одне:
Аби був найжирніший баран, Боже, слава тобі!
За катів, що втопили в крові стільки власних братів,
За твоїх і вірмен, й мусульман, Боже, слава тобі!
О, за кров, що по волі твоїй затопила Баку,
За страждань і за сліз океан, Боже, слава тобі!
За гарчливих твоїх дикунів, за твоїх кровопивць –
В їх очах лиш кривавий туман, Боже, слава тобі!
За міщанських шакалів твоїх – гнати б їх до пустель! –
І за сповнений звірів майдан, Боже, слава тобі!
За порядних людей, що сприяють всерйоз брехунам
На обмані зробити обман, Боже, слава тобі!
І за тих, хто у лазні краде всю білизну жінок –
За безчинних ісламських вірян, Боже, слава тобі!
І за тих, хто спокійно дививсь на такії діла, –
Їхню совість не мучив шайтан, Боже, слава тобі!
Я питаю, Всевишній, тебе: Землю ти не спалив?!
В голові моїй щастя дурман: Боже, слава тобі!
Я цю загадку на розв*яжу, що лежить у грудях:
Тут є тільки початок життя – весь попереду шлях.
***
Стану я
Коли кохана піде геть, з нудьгою в зорі стану я,
В душі бажання збережу, а жить в позорі стану я!
Оточений ізвідусіль безліком осоружних сил,
В грозу скалою давнини в відкритім морі стану я!
Докори хвилями ідуть, а човен став, – як і раніш, –
Моєї впертості: завжди при злім докорі стану я!
Яких ударів не завдасть грудям Бістуна молоток –
Бістун не зрушить! В кожнім так смертельнім спорі стану я!
О люба, як життя ціну складає тільки твій наказ,
То з радістю життя віддам: на договорі стану я!
Чи в тім біда, що час колись мене зведе у небуття,
Бо мрією в очах людей, в ворожім горі стану я!
Як в слові «éтена» обіч еліфи стражами стоять,
Сабіром так, у світі зла, в земнім просторі стану я!
***
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам моллами вже закриті очі,
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
***
Святенник
Не бреши нам, дружок, і дурню не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч, ліпше зір свій надійно зціли!
***
Як я зрадів і звеселів – немов волає небо.
Убивчих без числа дарів мені зсилає небо.
Про все я в розпачі забув, та ось надію знов здобув.
Який же дар зіслать мені тепер жадає небо?
Хіба грім долі загримить, як я щасливий буду мить?
Навіщо ж лишеньком новим тоді жахає небо?
Зі мною ти не грайся знов, моя безумная любов!
Я граю сам, танцюю сам, як не кружляє небо!
Ми всі пустилися в танок. Побачим, хто зупинить крок:
Душа, любов, чи Риба, Бик, як запалає небо?
***
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас, не відомо чому,
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
***
Лист
Такий лист у жаху вам не зможе наснитись,
Стільки в нім помилок – не спромога дивитись.
Але ж лист надійшов од директора школи –
Й наші діти приходять до нього учитись.
***
Патріоти
Промовляють патріоти, що свободи жде народ.
Всіх в мечеть святенник кличе. Що ж – він теж є патріот!
Патріоти у костюмах з шевіота мовлять так:
«Лиш була б та патріотка, що її всяк цьома в рот!»
‘ ‘ ‘
- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!
‘ ‘ ‘
Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.
‘ ‘ ‘
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
‘ ‘ ‘
Святенник
Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
Бакинці говорять
Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.
‘ ‘ ‘
Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!
‘ ‘ ‘
«Тарджумані-Хагігат» говорить:
Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.
Абдул-Гамід говорить:
Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.
‘ ‘ ‘
На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.
‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.
‘ ‘ ‘
Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!
Тлумачення сну
Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.
То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.
Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!
‘ ‘ ‘
Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!
‘ ‘ ‘
Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!
‘ ‘ ‘
Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?
‘ ‘ ‘
Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.
‘ ‘ ‘
На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!
Святеннику ти не давай!.. Бо не для нього мій портрет...
Егоїстичні очі лиш у морок зводять правди май!
Нехай на скромний мій портрет погляне світлий чоловік,
Що любить істину, і так, що в ній знаходить правди май!
‘ ‘ ‘
Свої переконання звик міняти в кожнім слові,
Я мов вода: усяк арик і шлях усякий – новий;
Як заманеться, так скажу: що добре, що погано:
Захочу – вдарю по цвяху, захочу – по підкові!
‘ ‘ ‘
Коли б оголосив Аллах, що через ліність він
Із раю гурій вигнав геть з гилманами ураз –
Ханжо, правдиво розкажи, ні слова не ховай:
Ти розстелив би килимок, аби здійснить намаз?
‘ ‘ ‘
Спитав я: «Хто освічений?» і відповідь почув:
«Той, хто забув релігію і святості загін».
Я про святенника спитав і відповідь почув:
«Не загнаний ніде – гаман великий має він».
162-му номерові «Седа»
Я – дзеркало своїй епосі. Я – поет.
Тож знаю: у мені відбився не один.
На мене дехто так недавно позирнув,
І зразу в дзеркалі себе побачив він.
‘ ‘ ‘
Сказав візиру шах: «Я плачу через те,
Що одуда у люстрі бачу раз на рік».
У відповідь почув: «Збагни, як плачу я...
Тому що повсякчас твій споглядаю лик!»
‘ ‘ ‘
Усе горе від розуму коїться з нами одвік.
В кого розум убогий – не знає ні бід, ні терзань.
Тим є довші нещастя, чим є розумніш чоловік –
Лише розуму сила вимірює ступінь страждань.
‘ ‘ ‘
- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!
‘ ‘ ‘
Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.
‘ ‘ ‘
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
‘ ‘ ‘
Святенник
Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
Бакинці говорять
Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.
‘ ‘ ‘
Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!
‘ ‘ ‘
«Тарджумані-Хагігат» говорить:
Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.
Абдул-Гамід говорить:
Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.
‘ ‘ ‘
На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.
‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.
‘ ‘ ‘
Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!
Тлумачення сну
Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.
То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.
Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!
‘ ‘ ‘
Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!
‘ ‘ ‘
Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!
‘ ‘ ‘
Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?
‘ ‘ ‘
Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.
‘ ‘ ‘
На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі,
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!
Переклад Василя Білоцерківського
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірза-Алекбер Сабір
Вибрані поезії
Вірш – то істина священна, її брехнею не здолаю.
Не жди похвал – не одописець! Догоди й лестощів не знаю.
Мій вірш сатирою проллється, бо іншого шляху немає.
Хай світ почує голос правди: мені найвища істина є.
***
Не розпізнав
О серце, як би зір чужий твоїх таїн не розпізнав!
В кучерях пері заховайсь, щоб гребінець не розпізнав!
Ти хочеш родимки зерно, дурненька пташечко, добуть, –
Ох, якнайшвидше відлети, щоб пагінець не розпізнав!
Хай ніжки, милая, твої, – за них життя віддам ураз! –
Тихіше ходять, щоб сусід – спаси Отець! – не розпізнав!
Щоб ревність не звела мене, своєї вроди не являй –
Лице од свічки затули, щоб літавець не розпізнав!
Щасливий, серце, я на мить з коханою на самоті:
Притихни, аби ворог мій – хай йому грець! – не розпізнав!
Холодний вітре, не торкайсь її кучерів, щоби я
Стражденним серцем, який ти жорстокий швець, не розпізнав!
Каабу капищем назвав ваїз – любов мою хулить.
Та як дізнавсь про неї він, Сабір-мудрець не розпізнав!
***
Боже, слава тобі!
За твоїх безсердечних дворян, Боже, слава тобі!
За людців, що напхали гаман, Боже, слава тобі!
І за тих, що без дрожу глядять на твій нарід в біді,
Що одержали честь вони й сан, Боже, слава тобі!
І за спокій на бійнях живих – тих, що знають одне:
Аби був найжирніший баран, Боже, слава тобі!
За катів, що втопили в крові стільки власних братів,
За твоїх і вірмен, й мусульман, Боже, слава тобі!
О, за кров, що по волі твоїй затопила Баку,
За страждань і за сліз океан, Боже, слава тобі!
За гарчливих твоїх дикунів, за твоїх кровопивць –
В їх очах лиш кривавий туман, Боже, слава тобі!
За міщанських шакалів твоїх – гнати б їх до пустель! –
І за сповнений звірів майдан, Боже, слава тобі!
За порядних людей, що сприяють всерйоз брехунам
На обмані зробити обман, Боже, слава тобі!
І за тих, хто у лазні краде всю білизну жінок –
За безчинних ісламських вірян, Боже, слава тобі!
І за тих, хто спокійно дививсь на такії діла, –
Їхню совість не мучив шайтан, Боже, слава тобі!
Я питаю, Всевишній, тебе: Землю ти не спалив?!
В голові моїй щастя дурман: Боже, слава тобі!
Я цю загадку на розв*яжу, що лежить у грудях:
Тут є тільки початок життя – весь попереду шлях.
***
Стану я
Коли кохана піде геть, з нудьгою в зорі стану я,
В душі бажання збережу, а жить в позорі стану я!
Оточений ізвідусіль безліком осоружних сил,
В грозу скалою давнини в відкритім морі стану я!
Докори хвилями ідуть, а човен став, – як і раніш, –
Моєї впертості: завжди при злім докорі стану я!
Яких ударів не завдасть грудям Бістуна молоток –
Бістун не зрушить! В кожнім так смертельнім спорі стану я!
О люба, як життя ціну складає тільки твій наказ,
То з радістю життя віддам: на договорі стану я!
Чи в тім біда, що час колись мене зведе у небуття,
Бо мрією в очах людей, в ворожім горі стану я!
Як в слові «éтена» обіч еліфи стражами стоять,
Сабіром так, у світі зла, в земнім просторі стану я!
***
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам моллами вже закриті очі,
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
***
Святенник
Не бреши нам, дружок, і дурню не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч, ліпше зір свій надійно зціли!
***
Як я зрадів і звеселів – немов волає небо.
Убивчих без числа дарів мені зсилає небо.
Про все я в розпачі забув, та ось надію знов здобув.
Який же дар зіслать мені тепер жадає небо?
Хіба грім долі загримить, як я щасливий буду мить?
Навіщо ж лишеньком новим тоді жахає небо?
Зі мною ти не грайся знов, моя безумная любов!
Я граю сам, танцюю сам, як не кружляє небо!
Ми всі пустилися в танок. Побачим, хто зупинить крок:
Душа, любов, чи Риба, Бик, як запалає небо?
***
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас, не відомо чому,
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
***
Лист
Такий лист у жаху вам не зможе наснитись,
Стільки в нім помилок – не спромога дивитись.
Але ж лист надійшов од директора школи –
Й наші діти приходять до нього учитись.
***
Патріоти
Промовляють патріоти, що свободи жде народ.
Всіх в мечеть святенник кличе. Що ж – він теж є патріот!
Патріоти у костюмах з шевіота мовлять так:
«Лиш була б та патріотка, що її всяк цьома в рот!»
‘ ‘ ‘
- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!
‘ ‘ ‘
Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.
‘ ‘ ‘
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
‘ ‘ ‘
Святенник
Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
Бакинці говорять
Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.
‘ ‘ ‘
Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!
‘ ‘ ‘
«Тарджумані-Хагігат» говорить:
Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.
Абдул-Гамід говорить:
Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.
‘ ‘ ‘
На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.
‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.
‘ ‘ ‘
Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!
Тлумачення сну
Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.
То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.
Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!
‘ ‘ ‘
Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!
‘ ‘ ‘
Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!
‘ ‘ ‘
Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?
‘ ‘ ‘
Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.
‘ ‘ ‘
На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!
Святеннику ти не давай!.. Бо не для нього мій портрет...
Егоїстичні очі лиш у морок зводять правди май!
Нехай на скромний мій портрет погляне світлий чоловік,
Що любить істину, і так, що в ній знаходить правди май!
‘ ‘ ‘
Свої переконання звик міняти в кожнім слові,
Я мов вода: усяк арик і шлях усякий – новий;
Як заманеться, так скажу: що добре, що погано:
Захочу – вдарю по цвяху, захочу – по підкові!
‘ ‘ ‘
Коли б оголосив Аллах, що через ліність він
Із раю гурій вигнав геть з гилманами ураз –
Ханжо, правдиво розкажи, ні слова не ховай:
Ти розстелив би килимок, аби здійснить намаз?
‘ ‘ ‘
Спитав я: «Хто освічений?» і відповідь почув:
«Той, хто забув релігію і святості загін».
Я про святенника спитав і відповідь почув:
«Не загнаний ніде – гаман великий має він».
162-му номерові «Седа»
Я – дзеркало своїй епосі. Я – поет.
Тож знаю: у мені відбився не один.
На мене дехто так недавно позирнув,
І зразу в дзеркалі себе побачив він.
‘ ‘ ‘
Сказав візиру шах: «Я плачу через те,
Що одуда у люстрі бачу раз на рік».
У відповідь почув: «Збагни, як плачу я...
Тому що повсякчас твій споглядаю лик!»
‘ ‘ ‘
Усе горе від розуму коїться з нами одвік.
В кого розум убогий – не знає ні бід, ні терзань.
Тим є довші нещастя, чим є розумніш чоловік –
Лише розуму сила вимірює ступінь страждань.
‘ ‘ ‘
- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!
‘ ‘ ‘
Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.
‘ ‘ ‘
До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.
‘ ‘ ‘
Святенник
Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!
Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.
Бакинці говорять
Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.
‘ ‘ ‘
Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!
‘ ‘ ‘
«Тарджумані-Хагігат» говорить:
Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.
Абдул-Гамід говорить:
Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.
‘ ‘ ‘
На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.
‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.
‘ ‘ ‘
Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!
Тлумачення сну
Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.
То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.
Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!
‘ ‘ ‘
Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!
‘ ‘ ‘
Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!
‘ ‘ ‘
Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?
‘ ‘ ‘
Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.
‘ ‘ ‘
На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі,
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!
Переклад Василя Білоцерківського
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію