за "спізніло багряних" - дякую! справді краще,
а переставляти тебе-мене не хочу, бо це була дуже проста розмова :)) яку я тут просто поетично передала. Погрішу проти істини :))
Дякую, Редакціє!

спочатку думала - запишу для себе, щоб не забулося :))
щиро дякую, пані Тамаро!
/стежу звідси за вашим ураганом :))/

Не впізнали свої перлиночки? ))

Чудовий вірш.

А ураган купу біди наробив, страшельно...

Мене не зачепив безпосередньо - вашими всіх молитвами. Щиро в це вірю, бо в ту ніч я довго була на цім сайті, окутана щільно енергетикою чистих ваших душ поетичних.

То я ввечері спросоння, схоже, не так висловилася :))
просто коли починала писати цей вірш, не думала, що щось путнє вийде :))
А з ураганом… видно, це у американців такий бадьорий менталітет – навіть стихії дали красиве ім'я – Сенді.

так, країна роздольна, весела:)

А імена, в основному, жіночі чомусь все дають ураганам, очевидно, традиційно чи що - тра буде розібратися чому :))

дякую, Іване! дуже рада вашому теплому слову :)

дякую, Таню!

дякую, Оксано :) ось колись виросту і, може, стану серйозною і солідною – буде що згадувати :))

діти такі оптимісти! :)) дякую, До!

Літо бабине – вітром ущент
безнадійні тенета,
і неквапно услід невблаганний осінній кортеж.
Поцілую тривогу в очах:
– В тебе доля поета…
– В тебе теж…

:о)

до речі, про долю :) якраз останні дні ходила і думала - звідки вона береться і що вона таке взагалі… напевне, той, хто нас придумав і випустив у світ не міг не придумати і якоїсь мети… з одного боку, доля – це наче базис, подарований скарб, і ми можемо розпорядитися ним по-різному, наприклад, взяти як хрест, – і в цьому плані Любин переклад Гумільова звучить досить яскраво :) – а з іншого боку (я все шукаю оце "з іншого боку" :) – це щось таке, від чого ми могли б відштовхнутися, задаток на непроявлений потенціал чи що… :) і тут – ха! виникає питання, чого ж його так страшно проявити…
(багато наплела :)))) дякую, До...

гм... доля така програма - яку можна (в)зламати, можна вірусів начіпляти, знищити... а можна сприймати як комп. гру - броділку-ганялку - і вилізти на верхній рівень, щоб потім перейти - на вищий щабель :о)

я ще іноді думаю, Юлю, що знав би прикуп - можливо, розхотілося б і в Сочі жити :))

мені в комп. іграх, найбільше подобається, як прийнято обходитися з ворогами :)) так безкомпромісно! :))