ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Корзинка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Корзинка
КАЗКА
Що то в полі робить гарненька дівчинка в зеленому платтячку? В руках у неї корзинка, до якої вона часто зазирає, щось дістає і сипле в землю. Та це ж Веснонька! Он як радісно щебечуть біля неї пташки! Як весело скачуть пухнасті сонячні зайчики! І всі намагаються їй допомогти. Сонечко зігріває землю, щоб швидше проросли зернятка, які щедро розсипає Веснонька. Хмарки поливають дощиком, щоб гарний урожай був.
Високо вже сонечко. Та й дівча притомилося. Коли це голосок дзвінкий поряд,
- Здрастуй, Веснонько! Давай свою корзинку, допоможу.
Обернулася дівчинка, а поряд хлопчик кароокий стоїть, посміхається. Зраділа Веснонька помічникові.
- Здрастуй, Літечко! Дякую тобі!
Взяв Літечко корзинку, та й подався у поле, а там і до лісу дійшов. Трохи вже й притомився. Зупинився біля річки. Вирішив,
- Трохи відпочину. Водичка он яка! Чиста, прохолодна. Скупаюся, відпочину, а тоді вже далі піду.
Гарно плескатися у річці. Гарно бавитися разом із сонячними зайчиками. Сидить Літечко біля річки, відпочиває, вишнями ласує. Джмелі гудуть, метелики пурхають. Краса! Коли це біля самого вуха,
- Привіт, Літечко!!!
Хлопчик аж підскочив від несподіванки. Озирнувся, а поряд дівчинка рудокоса, зеленоока. Стоїть, посміхається.
- І тобі привіт, Осінь! От невгамовна! Чого ти так репетуєш?
- Та бачу, занудився ти, та й подумала розвеселити. А що то в тебе? Корзинка? Гарна! А звідки? А навіщо? А можна подивитися?
- Звичайно, можна, - підвівся із землі Літечко, - то я Весноньці допомагав.
Осінь взяла корзинку, покрутила, всередину зазирнула,
- От би мені таку!
Літечко замислився,
- Думаю, що Веснонька не образиться, якщо я тобі корзинку віддам. Вона все одно порожня.
- Дякую-дякую! - підстрибнула з радощів Осінь, - То я побігла? Бо у мене ще справ багато.
- Та біжи вже, - посміхнувся хлопчик.
Побігла Осінь стежкою. Через ліс, на поле, а там і садок поряд. Всюди побувала непосидюча Осінь. Ледве корзинку тягне. А там і яблука, і грушки, і горіхи, і овочі різні. Коли це голос поряд,
- Привіт, подружко! Давай допоможу.
Озирнулася Осінь, побачила дівчинку синьооку із білявою довгою косою.
- Ой, Зимонько, як добре, що ти нагодилася! - зраділа Осінь.
Підхопили дівчатка корзинку. Із другом і тяжка ноша легкою стане.
- Дякую тобі, Зимонько, за поміч. Візьми собі, що хочеш. У мене в корзинці всього багато.
Набрала гостинців Зимонька і вже йти зібралася, коли це Осінь зупинила її.
- Зачекай, подружко! Тепер корзинка легша, то може віддаси її Весноньці, там і для неї гостинців вистачить.
- Залюбки передам, вона зрадіє.
Попрощалися дівчатка і пішла Зимонька своєю дорогою. Нарешті дійшла до поля, де Веснонька відпочивала.
- Здрастуй, Веснонько! Осінь вітання переказувала і гостинців передала.
Зраділа дівчинка,
- Здрастуй, Зимонько! Та це ж моя корзинка! От як гарно прислужилася! - зазирнула Веснонька до корзинки, а там не лише яблучка та грушки, а й зерняток багато.
- Дякую тобі, Зимонько, і Осені дякую, буде чим землю засівати!
Попрощалися дівчатка. Підхопила Веснонька корзинку. Весело защебетали пташки, заусміхалося сонечко, гарний буде день.
Що то в полі робить гарненька дівчинка в зеленому платтячку? В руках у неї корзинка, до якої вона часто зазирає, щось дістає і сипле в землю. Та це ж Веснонька! Он як радісно щебечуть біля неї пташки! Як весело скачуть пухнасті сонячні зайчики! І всі намагаються їй допомогти. Сонечко зігріває землю, щоб швидше проросли зернятка, які щедро розсипає Веснонька. Хмарки поливають дощиком, щоб гарний урожай був.
Високо вже сонечко. Та й дівча притомилося. Коли це голосок дзвінкий поряд,
- Здрастуй, Веснонько! Давай свою корзинку, допоможу.
Обернулася дівчинка, а поряд хлопчик кароокий стоїть, посміхається. Зраділа Веснонька помічникові.
- Здрастуй, Літечко! Дякую тобі!
Взяв Літечко корзинку, та й подався у поле, а там і до лісу дійшов. Трохи вже й притомився. Зупинився біля річки. Вирішив,
- Трохи відпочину. Водичка он яка! Чиста, прохолодна. Скупаюся, відпочину, а тоді вже далі піду.
Гарно плескатися у річці. Гарно бавитися разом із сонячними зайчиками. Сидить Літечко біля річки, відпочиває, вишнями ласує. Джмелі гудуть, метелики пурхають. Краса! Коли це біля самого вуха,
- Привіт, Літечко!!!
Хлопчик аж підскочив від несподіванки. Озирнувся, а поряд дівчинка рудокоса, зеленоока. Стоїть, посміхається.
- І тобі привіт, Осінь! От невгамовна! Чого ти так репетуєш?
- Та бачу, занудився ти, та й подумала розвеселити. А що то в тебе? Корзинка? Гарна! А звідки? А навіщо? А можна подивитися?
- Звичайно, можна, - підвівся із землі Літечко, - то я Весноньці допомагав.
Осінь взяла корзинку, покрутила, всередину зазирнула,
- От би мені таку!
Літечко замислився,
- Думаю, що Веснонька не образиться, якщо я тобі корзинку віддам. Вона все одно порожня.
- Дякую-дякую! - підстрибнула з радощів Осінь, - То я побігла? Бо у мене ще справ багато.
- Та біжи вже, - посміхнувся хлопчик.
Побігла Осінь стежкою. Через ліс, на поле, а там і садок поряд. Всюди побувала непосидюча Осінь. Ледве корзинку тягне. А там і яблука, і грушки, і горіхи, і овочі різні. Коли це голос поряд,
- Привіт, подружко! Давай допоможу.
Озирнулася Осінь, побачила дівчинку синьооку із білявою довгою косою.
- Ой, Зимонько, як добре, що ти нагодилася! - зраділа Осінь.
Підхопили дівчатка корзинку. Із другом і тяжка ноша легкою стане.
- Дякую тобі, Зимонько, за поміч. Візьми собі, що хочеш. У мене в корзинці всього багато.
Набрала гостинців Зимонька і вже йти зібралася, коли це Осінь зупинила її.
- Зачекай, подружко! Тепер корзинка легша, то може віддаси її Весноньці, там і для неї гостинців вистачить.
- Залюбки передам, вона зрадіє.
Попрощалися дівчатка і пішла Зимонька своєю дорогою. Нарешті дійшла до поля, де Веснонька відпочивала.
- Здрастуй, Веснонько! Осінь вітання переказувала і гостинців передала.
Зраділа дівчинка,
- Здрастуй, Зимонько! Та це ж моя корзинка! От як гарно прислужилася! - зазирнула Веснонька до корзинки, а там не лише яблучка та грушки, а й зерняток багато.
- Дякую тобі, Зимонько, і Осені дякую, буде чим землю засівати!
Попрощалися дівчатка. Підхопила Веснонька корзинку. Весело защебетали пташки, заусміхалося сонечко, гарний буде день.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію