Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкусуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
М. Закарпатец "Воспоминание" Русская интерпретация
зима уже не лепит. Пластик в раме
трехкамерный. Но память шепчет мне
о холода узорах. Тех же самых.
Я в них дыханьем время развернул,
И детские зажмуривались очи.
Я совершенство линий и фактур
Брал у мороза – кстати иль не очень...
Так струны полюбил из серебра
И сад, заиндевелостью плененный,
Что в лунном свете снова оживал
Пейзаж искристый одухотворенно.
Свеча времен течет на Рождество
по пальцам. Голос мамы душу греет.
Опомнись, мальчик!.. кто же от того,
Что суждено, упрятаться сумеет.
Мечты растают детские в ночи.
От завитушек белых - только рамка...
Так как понять мне следствия причин?
И серебро на волосах откуда??
Мамка!..
21.12.2012
Михайло Закарпатець
Різдвяний спогад
А витинанок білих на вікні
зима вже не майструє. Пластик в рамі
трикамерний. Та мріється мені
про візерунки холоду. Ті самі.
В них, подихом пробивши часу мур,
у дзеркало дитинства очі мружив.
Довершеності ліній і фактур
в морозу зичив – вдало чи не дуже...
Вподобав струни срібного литва,
розлогість замороженого саду.
У місячному світлі ожива
іскристі ці шедеври і принади.
Різдвяний спогад свічкою тече
по пальцях. Мамин голос гріє душу.
Ти схаменися, хлопче!.. Не втечеш
від того, що і так прожити мусиш.
Ось чарівна закінчилася ніч.
Розтанули дитинства витинанки...
Я так і не збагну, у чому річ?
Чому в волоссі срібло в мене??
Мамко!..
http://maysterni.com/publication.php?id=85206
картина литовского художника Чюрлёниса из цикла "Зима"
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)