ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Тимчук (1979) /
Проза
Спасибі партії за прапор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спасибі партії за прапор
«За Совєтів ми, молоді, були іншими», – так укотре зітхнула пані Оля, спостерігаючи як її онука збирає лижні причандалля та жіночі хитрунці для, як модно зараз це стало, активного відпочинку на Драгобраті на Різдво.
«Бабусю, ну ти знову починаєш про кутю, колядки, вертепи. Я ж казала тобі, що світ нині інший. Навіщо паритися біля плити, коли смачну кутю можна придбати і в супермаркеті? Життя ж таке коротке! Ти сама навчала, що жити спішити треба, любити спішити треба, ось я і поспішаю… жити», – весело огризнулася Христинка.
…Жити спішити треба! – забемкало в голові пані Олі.
… Вчотирьох вони збиралися почергово один в одного, зрозуміло, що на кухні. В той час всі чомусь збиралися на кухнях. Найбільше їм подобалося здибатися в Оленьки – вона, зазвичай, до цього готувалася завчасно, тож на столі був не лише чималенький чайничок духмяного напою, а і черговий шедевр її кулінарних талантів – ябченик, сирник, маківник, а інколи, навіть, і щось небачене хлопцями, пиріг з яфинами або ґоґодзами. Весело гомоніли, ділилися враженнями та перемивали кісточки, як же без цього, планували, планували, мріяли…
– А що як коляду заладнаємо. Бабця повідала, що жили вони передчуттям різдвяних веселощів. І цукорок та й грошенят вдавалося набути.
– Задумка цінна. Уявімо лишень вуса нашого директора, як він зачує – вони сіпатимуться гірше за наші лінійки під час того шикування, що до «Вєлікого Жовтня» було.
– А нашо нам його ставити до відома? Нам же внушєніє зроблять або даже у кримінал запроторять.
– Та як так, жартую. Проте слід робити цю справу. І я пропоную вертеп! Готовий бути жидом – мій батько, і мій дідусь завжди у вертепах грали жида.
– Бізівно то в тебе шось сімейне. В нас, в Космачі вертепи і дотепер ходє. І моцні вертепи. Там і цісар, і дідько з чортом на пару, і вояка, і бозна шо ще придумовують.
– А я кого можу грати?
– Олько, та ти меш ангелом. Кіко нас є? Тут четверо. Гія ще хоч двох.
– Ромка візьмемо.
– І Катрусю.
– Олю, нашо нам два ангели? Хіба сє перевбере пастушком. І най так ме: Василь – жид, Оля – ангел, Катря – пастушок, ти, Степане, меш чортом, бо сам єк чорт дивиссє, я сє перевберу в солдата, нєньо лишив в хаті форму після войска, а Матвієві, як главному організатору, доведесє бути цісарем. Ви не проти, Ваше сяйносте?
– Добре! Погодили. Пишімо ролі.
– Заждіть! Завжди як десь ся збираємо, перше рішаємо що вдінимо.
– Олько, ти мислю кажеш. Шо нам треба для ангела?
– Щось біле і блискуче.
– І крила.
– І корону.
– Де ти бачив в ангелів корону на голові? Там одні кучерики?
– Видівим! В мого діда в Космачі є фист давнє книга. Там тексти про…
– Про?
– Про Бога. Про рай. І про ангелів.
– Так раю ж немає. І бога нема. Що, забув шкільні уроки?
– Та я не кажу шо є, я кажу шо видівим дідову книгу і там ангели намальовані в коронах.
– Годі. Не сперечайтеся. Зрештою це моя роль. І я подумала щойно, що маю з торішнього карнавалу костюм Зими, то я якось його перероблю. А корона, чи кучерики? Ми ж по вулиці будемо ходити? І зимою? Вибачайте, але я не збираюся мерзнути на морозі чи в короні чи без неї. Так що мій наряд за мною, крила будуть!
– І звізда має бути. Я тє звізду зроблю. Я видів, які вони мають бути різних фарб. І даже ме сє крутити – я в нєня випрошу підшипника, аби з роботи приніс.
– Так це ж «хіщєніє совєтськой собствєнності»!!!
– Ти мені поговори. – Урвався нарешті терпець у Степана, який досі мовчав. – Будуть ще такі підколи, на вертепі – крапка!
– Ич як заговорив, як справжнісінький чорт. Ну і як ти будеш одягнений?
– Моя роль – мої турботи. Чорт буде!
Всі знали, що зі Степана після таких слів більше нічого не витягнеш. Якимось дивом він не відправився разом із батьками до Сибіру і бабусі вдалося пізніше за літри самогону вирішити питання з головою сільради, аби не віддав малого в дитячий притулок. Та і дійсно, кого-кого, а чорта в цей час сірості, що ще від війни явно затягнулася, відтворити в костюмах було запросто.
Пізніше і всі наступні діти повторили, що костюми їхні – це їх особиста справа. Час був такий. Нічого не було, крім винюхувань і неприємностей, і кожен самостійно відповідав за свою долю.
Найскладніше виявилося Матвійкові Коловороту – виготовити достойний царя костюм, з атласної чи шовкової тканини шляхетних барв чи то синіх, чи зелених, а може пурпурових або червоних, погаптований яскравими нитками, уквітчаний відзнаками…
Костюми були готові, як і очікувалося. Вдався добрий вертеп, про який потім ще цілу зиму перешіптувалися.
А тим часом голова сільради ще затятіше вибирав свої літри самогону в Степанової бабусі передчуваючи, що той запій з районним партійним керівництвом, розпочатий сьомого листопада, аби достойно омити подарований за перевиконання плану щодо збільшення знесених курками яєць новий червоний прапор з чистого шовку, вивішений в день свята на будівлю сільради, і після якого він не міг згадати, куди він подів цього прапора, адже те саме начальство порадило вивішувати його лише на великі свята або з нагоди їхнього наступного приїзду, що він звісно збирався виконати, даремно йому не минеться.
«Бабусю, ну ти знову починаєш про кутю, колядки, вертепи. Я ж казала тобі, що світ нині інший. Навіщо паритися біля плити, коли смачну кутю можна придбати і в супермаркеті? Життя ж таке коротке! Ти сама навчала, що жити спішити треба, любити спішити треба, ось я і поспішаю… жити», – весело огризнулася Христинка.
…Жити спішити треба! – забемкало в голові пані Олі.
… Вчотирьох вони збиралися почергово один в одного, зрозуміло, що на кухні. В той час всі чомусь збиралися на кухнях. Найбільше їм подобалося здибатися в Оленьки – вона, зазвичай, до цього готувалася завчасно, тож на столі був не лише чималенький чайничок духмяного напою, а і черговий шедевр її кулінарних талантів – ябченик, сирник, маківник, а інколи, навіть, і щось небачене хлопцями, пиріг з яфинами або ґоґодзами. Весело гомоніли, ділилися враженнями та перемивали кісточки, як же без цього, планували, планували, мріяли…
– А що як коляду заладнаємо. Бабця повідала, що жили вони передчуттям різдвяних веселощів. І цукорок та й грошенят вдавалося набути.
– Задумка цінна. Уявімо лишень вуса нашого директора, як він зачує – вони сіпатимуться гірше за наші лінійки під час того шикування, що до «Вєлікого Жовтня» було.
– А нашо нам його ставити до відома? Нам же внушєніє зроблять або даже у кримінал запроторять.
– Та як так, жартую. Проте слід робити цю справу. І я пропоную вертеп! Готовий бути жидом – мій батько, і мій дідусь завжди у вертепах грали жида.
– Бізівно то в тебе шось сімейне. В нас, в Космачі вертепи і дотепер ходє. І моцні вертепи. Там і цісар, і дідько з чортом на пару, і вояка, і бозна шо ще придумовують.
– А я кого можу грати?
– Олько, та ти меш ангелом. Кіко нас є? Тут четверо. Гія ще хоч двох.
– Ромка візьмемо.
– І Катрусю.
– Олю, нашо нам два ангели? Хіба сє перевбере пастушком. І най так ме: Василь – жид, Оля – ангел, Катря – пастушок, ти, Степане, меш чортом, бо сам єк чорт дивиссє, я сє перевберу в солдата, нєньо лишив в хаті форму після войска, а Матвієві, як главному організатору, доведесє бути цісарем. Ви не проти, Ваше сяйносте?
– Добре! Погодили. Пишімо ролі.
– Заждіть! Завжди як десь ся збираємо, перше рішаємо що вдінимо.
– Олько, ти мислю кажеш. Шо нам треба для ангела?
– Щось біле і блискуче.
– І крила.
– І корону.
– Де ти бачив в ангелів корону на голові? Там одні кучерики?
– Видівим! В мого діда в Космачі є фист давнє книга. Там тексти про…
– Про?
– Про Бога. Про рай. І про ангелів.
– Так раю ж немає. І бога нема. Що, забув шкільні уроки?
– Та я не кажу шо є, я кажу шо видівим дідову книгу і там ангели намальовані в коронах.
– Годі. Не сперечайтеся. Зрештою це моя роль. І я подумала щойно, що маю з торішнього карнавалу костюм Зими, то я якось його перероблю. А корона, чи кучерики? Ми ж по вулиці будемо ходити? І зимою? Вибачайте, але я не збираюся мерзнути на морозі чи в короні чи без неї. Так що мій наряд за мною, крила будуть!
– І звізда має бути. Я тє звізду зроблю. Я видів, які вони мають бути різних фарб. І даже ме сє крутити – я в нєня випрошу підшипника, аби з роботи приніс.
– Так це ж «хіщєніє совєтськой собствєнності»!!!
– Ти мені поговори. – Урвався нарешті терпець у Степана, який досі мовчав. – Будуть ще такі підколи, на вертепі – крапка!
– Ич як заговорив, як справжнісінький чорт. Ну і як ти будеш одягнений?
– Моя роль – мої турботи. Чорт буде!
Всі знали, що зі Степана після таких слів більше нічого не витягнеш. Якимось дивом він не відправився разом із батьками до Сибіру і бабусі вдалося пізніше за літри самогону вирішити питання з головою сільради, аби не віддав малого в дитячий притулок. Та і дійсно, кого-кого, а чорта в цей час сірості, що ще від війни явно затягнулася, відтворити в костюмах було запросто.
Пізніше і всі наступні діти повторили, що костюми їхні – це їх особиста справа. Час був такий. Нічого не було, крім винюхувань і неприємностей, і кожен самостійно відповідав за свою долю.
Найскладніше виявилося Матвійкові Коловороту – виготовити достойний царя костюм, з атласної чи шовкової тканини шляхетних барв чи то синіх, чи зелених, а може пурпурових або червоних, погаптований яскравими нитками, уквітчаний відзнаками…
Костюми були готові, як і очікувалося. Вдався добрий вертеп, про який потім ще цілу зиму перешіптувалися.
А тим часом голова сільради ще затятіше вибирав свої літри самогону в Степанової бабусі передчуваючи, що той запій з районним партійним керівництвом, розпочатий сьомого листопада, аби достойно омити подарований за перевиконання плану щодо збільшення знесених курками яєць новий червоний прапор з чистого шовку, вивішений в день свята на будівлю сільради, і після якого він не міг згадати, куди він подів цього прапора, адже те саме начальство порадило вивішувати його лише на великі свята або з нагоди їхнього наступного приїзду, що він звісно збирався виконати, даремно йому не минеться.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію