Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Заєць –рекетир (пародія)
Микола Дудар «Семеро і зайченя...»
http://maysterni.com/publication.php?id=87072:
Приперлося із лісу зайченя
До білих хат, до сіна й молочарні.
По-людськи так… як гаркне: "Відчиняй!
Подивимось на вас які ви гарні"…
А ті, взамін, злякалися. Мовчать.
(нелускане насіння гарбузове
із морквою збирались до зайчат)
Капкан ... Стріла -- сотніразово!
Хутенько в торбу харч поприбирав.
І стрілив чимось. Вгору. Задля фарсу.
(подібні ролі зая в лісі грав)
Але щоб так, сьогодні, то ніразу…
-"Ану, сучари, хліба й молока!
І сіна щоб, доволі і м'якеньке.
Не всохла щоб давальника рука --
Я навіть не знущатимусь." Тихенько
Корова замугикала: "Ти що?!..
Бери кісляк… В коморі ще капуста...
Бери усе на всіх та не тріщи.
А влітку не приходь, ніхто не впустить"
У лісі вже з-під снігу, і на нім…
Десь на галявані, чи просто в лісі
Спочатку поділили все на сім,
А після, як розвиднилось, на вісім...
Приперлося із лісу зайченя
(ну, зрозуміло, рекетир ще юний)
і гаркнуло сміливо: «Відчиняй!» -
та голос вітер здув, неначе дюни.
А ті ( то хто: кролі, зайці чи люди?) -
злякалися – мовчать і ні гу-гу.
Насіння гарбузове в хаті всюди…
Капкан…стріла… – одначе, на біду.
А зайченя таки не в тім’я бите
(не зайченятко зовсім, а – зайчук),
уже трапЕзу відчуває ситу,
з уяви наїжачився кожух.
Оті, налякані, як вівці у кошарі
(зайчисько осучаснив їх: тонка
іронія - СУчасні молоЧАРИ) -
несуть йому і хліба й молока.
А на прощання стрілив: чим – не знає,
та щось з-під хвостика улучило у ціль -
корова, налякавшись, ремиґає:
напевно, буде вже по молоці…
А там у лісі, і не де - під снігом,
чудова сімка вушками пряде:
їм так набридло у голоднім лігві -
жде восьмого поріддя молоде…
20.02.2013
Найвища оцінка | Любов Долик | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Микола Дудар | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)