ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Герасименко (1958) /
Вірші
Балада про День
(Роздуми, навіяні екскурсією «шевченківськими місцями» в жовтні 2012року:
Шевчекове, Моринці, Канів та творами Кобзаря)
ІздалЕка День прийшов сюди,
зупинився на оцім подвір’ї,
де прошите сонцем – тіней пір’я
залишило пам’яті сліди.
Перелинув через живопліт,
став на зболеному витертім порозі
хати, що на слупах часу досі:
перехресть, доріг, подій і літ.
Він прийшов, як це було не раз –
до могили під хрестом, барвінком,
де лежить спочила в Бозі жінка,
для якої сином був Тарас.
З паволоки жовтої плоди
на плиту холодну клав їй вітер…
День прийшов, сльозу тихенько витер,
душу відпустив: у рай лети!
Раю не було на цій землі,
а на цім подвір’ї – і тим паче.
На плечі у Дня калина плаче,
думи сповідаючи сумні.
У долині копанки сльоза,
для потіхи дудочка з ліщини,
блимає запалена лучина…
День у юдоль світу вислиза.
Тут йому нелегко, в хаті цій,
на подвір’ї цьому, цій господі,
де шукати щастя крихту – годі,
де він сам – журавликом в руці.
День бува ранимий, як свіча:
і зігріє щиро, і розрає.
Він зухвальців капосних карає,
хто в безумстві голову втрача.
Посеред надій і сподівань
нині нас запитує: «Навіщо
надбане потрібно було нищить?
Мудрості забракло, люди, вам? »
Був донині стержнем і мечем,
мову дав і землю щонайкращу…
Занедбали… Я питаю: нащо
зграї ви довірились нікчем?
Дав я вам Пророка на віки,
поблагословив на слово віще.
Не Чернечою здійняв, а серцем
вищим
посеред життєвої ріки.
Він – із лона слова, що крізь час –
джерелом пульсуючої мислі,
що не пам’яті належить, а Вітчизні.
Щоб – зіницею в палких її очах.
Межи блискавиць стоїть, громів –
Прометеєм, світочем, Пророком.
Україні вказує дорогу,
щастя де б народ
найти зумів».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про День
(Роздуми, навіяні екскурсією «шевченківськими місцями» в жовтні 2012року:
Шевчекове, Моринці, Канів та творами Кобзаря)
ІздалЕка День прийшов сюди,
зупинився на оцім подвір’ї,
де прошите сонцем – тіней пір’я
залишило пам’яті сліди.
Перелинув через живопліт,
став на зболеному витертім порозі
хати, що на слупах часу досі:
перехресть, доріг, подій і літ.
Він прийшов, як це було не раз –
до могили під хрестом, барвінком,
де лежить спочила в Бозі жінка,
для якої сином був Тарас.
З паволоки жовтої плоди
на плиту холодну клав їй вітер…
День прийшов, сльозу тихенько витер,
душу відпустив: у рай лети!
Раю не було на цій землі,
а на цім подвір’ї – і тим паче.
На плечі у Дня калина плаче,
думи сповідаючи сумні.
У долині копанки сльоза,
для потіхи дудочка з ліщини,
блимає запалена лучина…
День у юдоль світу вислиза.
Тут йому нелегко, в хаті цій,
на подвір’ї цьому, цій господі,
де шукати щастя крихту – годі,
де він сам – журавликом в руці.
День бува ранимий, як свіча:
і зігріє щиро, і розрає.
Він зухвальців капосних карає,
хто в безумстві голову втрача.
Посеред надій і сподівань
нині нас запитує: «Навіщо
надбане потрібно було нищить?
Мудрості забракло, люди, вам? »
Був донині стержнем і мечем,
мову дав і землю щонайкращу…
Занедбали… Я питаю: нащо
зграї ви довірились нікчем?
Дав я вам Пророка на віки,
поблагословив на слово віще.
Не Чернечою здійняв, а серцем
вищим
посеред життєвої ріки.
Він – із лона слова, що крізь час –
джерелом пульсуючої мислі,
що не пам’яті належить, а Вітчизні.
Щоб – зіницею в палких її очах.
Межи блискавиць стоїть, громів –
Прометеєм, світочем, Пророком.
Україні вказує дорогу,
щастя де б народ
найти зумів».
(Роздуми, навіяні екскурсією «шевченківськими місцями» в жовтні 2012року:
Шевчекове, Моринці, Канів та творами Кобзаря)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію