Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Не блокуйте мене… (пародія)
http://maysterni.com/publication.php?id=87328
Автори / Світлана Майя Залізняк (1963) / Вірші
Опівнічна мантра
Заблокуйте мене - в Сумах... Юті...
Я до скелі три роки прикута.
Через решето сійте рядочки.
Хай шукають ізюм рідні дочки,
Хай смакують забуте чужинці…
Заблокуйте – мов хліб у торбинці.
Серед пуншів і пива у блясі,
Панегіриків босу чи свасі
Я – думлива, на пляж недоречна.
Обдивлялися…
Торгали…
Спечно?
Заблокуйте, бо я – дивовижа:
Не прив`яжеш до палі чи лижі,
На намажеш гірчицею густо,
Не пасую до ролів, капусти…
Дороге, помірковане мливо.
Заблокуйте, зелені та сиві!
Я дратую і цапа, і клячу,
Не відломлять кавалок ледачі…
Не завдасть косорукий на спину…
Заблокуйте!
Без вас не загину.
Ви підходите…
Стійте.
Ні кроку!
Ну навіщо халепа-морока?
Не тягніть на Прокрустове ложе.
Хоч молюсь:«Без Тебя ничесоже…»
На рядні з Анкари в літню зливу, –
Я – з полтавського доброго млива.
Ген лавашик пухирчастий з печі…
Я – для сов, перепілок, лелечок…
Не кладіть ні окрушини в ночви!
Я ж не винна, що впала ув очі…
Так у грудні мене замісили:
Град і пліснява знищить – безсилі.
Дороге, помірковане мливо.
Між дірок від «баранок» – щаслива.
Красуватимусь пишно та гідно,
Хоч причерствіли крайні піврідні.
Не блокуйте мене… Вже не сила …
Бо інакше не мати вам спОкою.
Красуватимусь я, крутобокая,
поміж вас. Від баранок щаслива.
Не блокуйте. Бо я – самозречення.
Не з плебеїв , а - славного роду!
Видно це і згори, і зі споду -
зі замісу грудневого спечена.
Не якесь – помірковане мливо! -
Рясно скроплене пивом у блясі.
Я уся – у ізюмі й лаваші,
тож смакуйте мане шанобливо.
Не блокуйте. «Non grata» - не гоже.
Не пасуйте до ролів, капусти.
А вкладіть відпочити, ошусти.
Ну, хоча б на прокрустове ложе.
Отака я собі дивовижа –
задовбаю і цапа, і клячу.
І нікому обрАз не пробачу,
хоч до палі в’яжіть, хоч до лижі.
Я до скелі три роки прикута
але недругам кидаю фразу:
«У майстернях знайде вас одразу
мого слова нещадна цикута!»
26.02.2013
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)