ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Василь Марківський
2024.03.26

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Гульвіса
    Клим Загрудько прокинувся опівночі. Ніби сидів у чоловікові якийсь чортисько і, коли потрібно, проганяв сон. Зауважив, що спав одягненим, чого не траплялося з ним раніше. Кидав нервові погляди за вікно, куди линув метушливою уявою. Невідступна могутня зваба кроїла останні тижні його збаламученого життя: жадав іншої жінки, вдовиці із сусіднього селища, чиї погляди обпекли йому нещодавно доволі міцний стан. Їхня зустріч у лісі, де заготовляв дрова, була випадковою і короткочасною, проте прощання – хвилюючим. У статечні сорок вісім Клим переймався тією, котру вряди-годи бачив у товаристві покійного вже чоловіка. Тоді й на гадку не спадало залицятися, хоча, якщо без лукавства, завше був ласим до чужих жінок і при нагоді поспішав грішити. Тоді забував про все на світі, і шалений потяг до жіночих принад ледь не доводив його до божевілля. Ніколи не задумувався над наслідками любовних пригод, не переймався тим, що обіймало душу тієї чи іншої жінки. Полював на жіноцтво, як на дичину, – несамовито і водночас упевнено, продумуючи кожен наступний крок. Здебільшого, не цікавився жінками гордими і байдужими до нього, зате достатньо було котрій відповісти усміхом на залицяння, покартати свою самотність, енергія та завзяття Клима миттєво зростали. Вишукував тоді теми для розмов, скеровував ті розмови до інтимного, до взаємності…Згодом уподібнювався лежчому каменю, під який, як відомо, вода не тече, допоки знову не торкалися його промені жіночої привабливості.
    Та вдовиця, що нагодилася в лісі на бесіду, ніби й нічим не відрізнялася від інших. Скромно вдягнена, тендітна, з утомою на обличчі, вона зупинилася біля Клима, як здалося йому, задля ввічливості, поправила на голові хустку і заговорила… Її голос ─ м′який і приємний ─ зупинив монотонний дзвін Климової сокири. Клим дослухався до голосу вдовиці і вловлював у ньому щось небуденне і загадкове. Жінка не поспішала, її слова, наче паперові човники, допливали до Клима тихо і граційно, потім тонули десь у глибинах його свідомості, щоб бути піднятими звідти і розгаданими колись пізніше. А наразі домінувало перше враження про миле жіноче щебетання, дуже рухливі, але приємні вуста. Климові захотілося до цих вуст припасти, як до джерела у спеку. Йому й насправді стало жарко від почуттів, дарованих жіночою приязню. Шукав якогось пояснення цій приязні і до нічого певного не додумувався. Йому й не хотілося про щось думати, бо раптова симпатія до жінки подібно до морської хвилі накрила геть з головою. Він задихнувся у своїх задушливих емоціях, коли несподівано для себе самого рішуче торкнувся жіночих рук, пильно глянув у темно-сірі великі очі і прошептав:
    - Маю сподівання на щиру зустріч. І не одну…
    - Я також, - відповіла жінка, соромлячись миттєвого порозуміння з Климом, що засвідчили миловидні рум’янці на її щоках. З того часу Клим повернувся на круги свої. Звична для нього веремія розгульного життя полонила надовго і міцно, потягнувши на дно химерної долі, де так легко втратити відчуття реальності. З кожним днем Клима все менше цікавила дружина Валентина, згодом навіть перестав приховувати роздратованість, якою вибухав у відповідь на Валентинині, як вважав, завше недоречні запитання, на надто повільні або надто жваві рухи, коли поралася по господарству, а, врешті-решт, з тієї дивної причини, що Валентина взагалі існує в цьому тісному світі, де немає де розгулятися йому з останньою ― чи ненайкращою коханкою.
    Прокинувшись опівночі, Клим відразу підвівся, вмився холодною водою, завчасу принесеною до літньої кухні, де ночував: останнім часом не приваблювала затишна хата і м′яке ліжко, яке ділив з дружиною. Навпаки, намагався бути осторонь і від хати, і від дружини, що заважали віддаватися нічним пригодам... Він не сподівався такої сміливості сорокалітньої коханки, якій і темінь ― подруга і негода ― не ворог. Приходила на побачення на перший поклик; завше привітна і втаємничена, привчила Клима до не властивої йому дитячої слухняності.
    Ось і цієї циганської ночі, коли позаздриш совам за властивість бачити в темені, нащупував стежину до хати: перед тим, як податися на зустріч з коханкою, забаг переодягнутися. Обережно відчинив двері, прокрався до шафи. Коли вже новий одяг був під пахвою, кинув погляд на сплячу дружину.Чорна пляма, ― подумав, ― ніби й немає в нього дружини... Ай справді, несамовито захоплений іншою, бачить дружину чорною плямою свого сьогодення і, можливо, совісті. Але ні, про совість він ніколи не турбувався: так легше жити, якщо не таврувати себе за помилки і слабкості характеру.
    Переодягнувся в літній кухні, хвилину постояв, потім провів рукою по вибритому заздалегідь обличчі. Задоволений собою, поволі прочинив двері і зупинився: якісь невиразні звуки доносилися зі сторони льоху, окремої будівлі із склепінням. Чи не крадій? ― насторожився. Трохи почекавши, рушив в обхід хати, щоб опинитися за спиною того, хто, як стало зрозумілим, вовтузиться з підвісним замком. Скрадався, наче кіт, якому ось-ось доведеться плигнути на пацюка, що захопився шкідництвом. Ще крок, два, три ― і силует непроханого візитера захитався перед Климом. Несподівано і Клим, і крадій завмерли ― щось налякало обидвох. Дослухалися: нічого, крім шелестіння височезних кленів довкруг садиби. Десь заверещали коти і після короткої бійки стихли. Знову заскрипів замок, опираючись натиску залізного прута. Клим очікував проникнення крадія в льох, щоб там його зачинити. Вдаривши металом об метал гучніше, він мимоволі оглянувся. За мить дужі та цупкі чолов′яги знавісніло борсалися під стіною, скрипіли зубами і лихословили, не поступаючись один одному. Напевно, нічний поєдинок тривав би довго, якби Клим, ударившись головою об стінку, не відпустив горла супротивника. Скориставшись дарунком долі, той відкотився і звівся на ноги. Те саме вдалося і Климові, що, не гаючись, метнувся у наступ, але зупинений пострілом, схопився за вухо, з якого ринула кров. Благально опустився навколішки: розумів, що життя ― на волосині, що варто супротивникові ще раз натиснути на курок і ... Господи! ― благав подумки, ― невже я мушу вмерти, невже варто було жити на цьому світі, щоб дикий, надлюдський страх спотворив усе в останню хвилину? Клим заплакав, як дитина, від якої відбирають найціннішу іграшку, бо життя для нього й насправді було іграшкою, якою забавлявся, не звертаючи уваги на оточуючих. Жив для себе, для своїх забаганок і шалених гріхів ― без сумнівів і каяття, тільки так, як підказував упертий чоловічий егоїзм...Розчавлений, загублений у хащах егоїзму чоловік ридав, не помічаючи, що нічний крадій зник. Коли ж помітив, ніби з каменю, вичавив слова: попередження! Господь попередив, що покарає...
    ― Що скоїлося? ― скрикнула над Климом Валентина, яку розбудив постріл. З усіх хуторян, які теж прокинулися, вона єдина вибігла з хати і, вражена риданням Клима, слізно прохала пояснень.
    ― Відійди! ― Клим грубо відштовхнув дружину.
    ― Климе, у тебе кров!
    Торкнувшись чоловікового обличчя, Валентина ледь не втратила свідомості. Ні грубе слово, ні зневага, яку відчула у тоні чоловіка, не зупинили її пориву допомогти. Перев′язала рану, заспокоювала, втішала, так і не дочекавшись розповіді про нічну пригоду. Климе! Климе! ― бідкалася, ― таке лихо могло прибитися до нас. Чого ж тобі було під кулю ставати? Стільки радості маємо, що світ бачимо... Що ж діялося? ― допитувалася знову з такою лагідністю у голосі, що Клим, трохи зворушений, спромігся розповісти в кількох словах про крадія. Згодом замовк і навіть не думав озиватися. Попередження! Попередження! ― тільки це сверлило Климові мозок і начебто навертало на шлях безгрішний, коли загроза смерті майже перестала бентежити. А може, звичайний збіг обставин? ― останнє міркування витворило на обличчі Клима нахабну посмішку: він таки ще зустріне цієї ночі ту, що роздмухала його уяву сильніше, ніж будь-яка з попередніх коханок.

2012р.
 Я Саландяк – Був собі чоловік жовна...
Художник Ярослав Саландяк

Контекст : http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=9545


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-03 12:29:58
Переглядів сторінки твору 2406
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.996 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.032 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2024.02.10 21:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-03-03 14:21:07 ]
Життєво, Богдане. В житті буває немало випадків, коли тобі (безвідносно до цього сюжету)посилається попередження, і тут важливо правильно його осмислити.
Цікаво читається. Вітаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 10:52:28 ]
Мирославе, дякую, що завітав. Це оповідання я дістав зі скрині (запасника), бо через хворобу мами нічого останнім часом не пишу. Мій ЛГ має отакий сенс життя, таких багато. Радий, що оповідання зацікавило.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-03-04 22:48:21 ]
Щиро бажаю мамі одужання. Чудово розумію твій стан, Друже, сам через це проходив...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-03-03 14:36:58 ]
Я читала цю розповідь, уже, напевне, рік тому або й більше, але враження залишилися й досі, бо ти умієш, Богдане, писати так, що западає в душу і залишається там спогадом-попередженням)
перечитала і сьогодні, доосмислюю, як каже Мирослав, власні попередження)

А може, звичайний збіг обставин?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 11:45:21 ]
Ксеніє, наше тріо - Оксана М, Ярослав і я - призабуло про спільні книжки ( ти маєш на увазі одну з них). Гадаю, що вже скоро буде варіант твоєї збірки... А попередження... Нехай завжди буде так, щоб щиро і окрилено жити на цьому світі. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-03-04 22:53:54 ]
одужання мамі!!!
я дзвонила - ти не береш трубки)
і дякую)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-03-03 21:09:21 ]
Знову з цікавістю прочитала Ваш прозовий твір, Богдане! У ньому, як це типово для Вашої творчості, багато містких і влучних висловів. Найбільше мені сподобалось: "статечні сорок вісім", "не властивої йому дитячої слухняності"...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 11:50:51 ]
Олено, вдячний! Маю перед прозою борг, бо багато задумано, а часу для написання... Ну, як в усіх нас!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 09:54:14 ]
"Як тривога - то до Бога, по тривозі -....."
Згадався відомий анекдот про "донжуана" який утікаючи від ревнивого чоловіка вистрибнув з вікна високого поверху, і поки падав, розкаювався і обіцяв Творцеві більше не грішити. Урятувався. Оговтався, -" - Ну й думки у голову іноді лізуть"...
Цікаво читати Ваші твори.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 11:57:26 ]
Галино, мій ЛГ має конкретного прототипа. Адреси хутора та імені, звичайно, називати не буду, бо отримаю на горіхи за рекламу. :))). Дякую за відгук і анекдот!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2013-03-04 11:20:59 ]
Колоритно, з інтригою і є над чим поміркувати.
Сподобалось.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2013-03-05 13:43:15 ]
Олександре, дякую!