ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.03.03 12:54
Поміж зажур - шатро вербове…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…

Сергій Губерначук
2021.03.03 08:01
Ні, я ненавиджу.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.

Микола Соболь
2021.03.03 06:17
Зацвітала китайка* щороку
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.

Домінік Арфіст
2021.03.02 14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.

І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало

Серго Сокольник
2021.03.02 13:46
притча. оригінальний сюжет***

Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,

Олена Музичук
2021.03.02 11:24
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?

Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,

Ігор Деркач
2021.03.02 11:18
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.

Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,

Олександр Бобошко Заколотний
2021.03.02 11:13
Масна земля уже готова до візиту весни.
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.

Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита

Дума Козак
2021.03.02 10:24
Колись у ліс забрів один медвідь.
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.

Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла

Сергій Губерначук
2021.03.02 08:11
Друге березня. Сон.
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.

Хід минулих подій

Микола Дудар
2021.03.01 21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.

Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте

Тетяна Левицька
2021.03.01 09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.

У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна

Микола Соболь
2021.03.01 07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.

Сергій Губерначук
2021.03.01 05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.

Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,

Микола Дудар
2021.02.28 20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…

Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -

Євген Федчук
2021.02.28 19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Критика | Аналітика

 Сивi етюди

«Es ist nichts… nichts…»*

(Останні слова Франца Фердінінда д’Есте)

Образ твору Микола Хвильовий колись написав збірку романтично-красиву «Сині етюди» за яку заплатив найвищою ціною – життям пустивши собі до скроні кулю. Один з його опонентів написав на противагу живому романтизму Хвильового ідеологічно стерильну і кастровану збірку «Червоні етюди» за що теж заплатив вищу ціну отримавши кулю в потилицю у горезвісному 1937 році. На цьому бажання малювати етюди словами в українських літераторів урвалося. Хоча палітра Скіфії широка і тут малювати і малювати… Але літератори загірної Країни чомусь літературу перестали вважати одкровенням, за яке платять життям. А дарма. Як ми легко забуваємо, що чимало майстрів тексту за кожне слово платили найвищу ціну. Вони писали вірші своєю кров’ю – іноді буквально – як Сергій Єсенін. Нинішні автори пишуть знічев’я, заради розваги – іноді бавлячись в ті самі слова за право сказати які раніше платили життям. Час знецінення слова. Бідна Скіфія! Край сарматський… Коли ще тут так зневажали слово… За слово вбивали, бо його боялись. Зараз просто зневажають. Можливо тому, що нинішні можновладці Скіфії просто не розуміють силу слова. Для них це просто набір звуків. Вони не розрізняють «фєню» і мову. Для них мова – це спосіб лаятись. Але не для нас. Колись Фрідріх Ніцше писав: «Пиши своєю кров’ю і ти зрозумієш, що кров це дух…» І це доводиться нагадувати нащадкам козаків мені – ірландцю. Старому сивому філіду**…

Сиві етюди ще ніхто не писав. І не тільки в Україні Загірній. Взагалі. Навіть в Ірландії. Сивий колір занадто нагадує сірий. Тільки нагадує, але художникам байдуже. Пишуть переважно в молодості про світ своїх бурхливих емоцій. Потім кидають – як Артюр Рембо. Чому він кинув писати в дев’ятнадцять, коли інші тільки починають, і решту свого життя (про яке ми маємо досить туманне уявлення) продавав непотріб кочівникам десь в пустелях Африки. І ні слова на папір… І в той же час чимало авторів починали писати, коли скроні вкривались сивиною. Більше того – усвідомлювали, що для справжньої поезії (а не гри в слова і звуки) потрібна сивина – потрібен досвід прожитих років і мудрість дороги розчарувань. Про це писав Арсеній Тарковський – чи не єдиний поет, який посивів ще в юності, і зрілість до якого прийшла ще в дитинстві. Омар Хайям взяв до рук свій калам вже на схилі віку, Рабіндранат Тагор написав свої кращі твори після довгої дороги прожитих років, і коли було йому вже за сімдесят раптом вирішив стати художником і почав малювати геніальні картини. Тут особливо цікавою є історія китайської літератури: молоді поети писали переважно про старість і журбу, а сивочолі вчителі про радості земного буття і красу. Все перевернуто в цьому світі ритуалів***.

Наприкінці довгого шляху пишуться переважно есеї. Особливо, коли черевики стоптані. Кожен мимоволі стає есеїстом. Микола Гоголь це відчував, його спроби писати «Обрані місця з переписки з друзями» це насправді спроба есею, яку ніхто так і не зрозумів. Про «Арабески» я вже мовчу. У Хвильового вся творчість – від памфлетів до повістей – суцільний есей, який виливається в різні ливарні форми, застигає на холоді буття. І не випадково. Есей довгий час був якщо не забороненим плодом, то хворим побічним дитям літератури. Його боялися, його уникали. Миколу Хвильового можна порівняти з Оскаром Уальдом в англомовних текстав (о, для чого?). Він теж есеїст, який боявся писати есей – без перебільшення. Перетворював його або в казку, або роман, який нагадував чужий есей – чужі думки і роздуми вилиті в одкровення літературних героїв. Есей (і ширше – літературу) він бачив як дзеркало, яке сують під ніс суспільству, примушують у нього подивитись. І цей примус – не пробачають. Як не пробачили Гоголю. Як не пробачили багатьом – від Франсуа Війона до Маяковського. «І скільки важить оцей зад – дізнається ця шия!» - це Війон писав не тільки про себе.

Я вважаю першим есеїстом Конфуція. І не випадково, що він свої лаконічні роздуми не записував, а лише говорив учням. Есей мав визріти – античність вимагала плодів думок – трактатів, які щось пояснювали чи проясняли (ох, ці громадяни полісів! Як вони вимагали пояснень!), а не вільних роздумів, які сіють запитання. Тут показовою є фігура Сократа – він теж нічого не писав, а лише задавав питання – його есеї так і зависли в повітрі. І досі висять у нас над головами перезрілими плодами. Ці питання рано чи пізно впадуть – і то нам на голови. Не можуть же вони висіти в повітрі тисячоліттями! Ну сто років, ну двісті… Але не дві з половиною тисячі років! Не дивно, що Сократа отруїли. Люди не люблять коли їм задають питання і не дають відповіді – чіткої і ясної.

Дивно, що есей не став реальністю в добу ренесансу – людина в добу бароко могла нарешті опинитися наодинці з собою. Але цього не сталося. Стати чимось в літературі есей зміг тільки в епоху модерн. Хоча його продовжували соромитись. В одних країнах думати стало небезпечно, в інших ганебно. Інтелектуал замикався в собі як Степовий Вовк Германа Гессе. Але ці нескінченні блукання в тумані в пошуках неіснуючої Касталії перетворювали есей на прихисток, сховище. Сучасний есей мені нагадує картини Ван Гога – зміст схований в собі, таємниця буття, яка доступна лише обраним, посвяченим. Велемір Хлєбніков у своїх спробах писати есей постійно збивався на хроніки (очевидно йому більш близькі). Двадцяте століття тому так і не могло визнати есей повноцінним – воно потребувало хронік. І тільки хронік. У хроніки перетворювались романи, повісті, мемуари (ви чуєте? Мемуари! Та де і коли ще це бачено!).

Передчасно закінчившись (чи то відійшовши у світ спогадів) у 1991 році двадцяте століття звільнило есею шлях до визнання (здавалось би!). Та де там. Дев’яності роки стали роками постмодернізму, а не есею. І це не дивно. Есей потребує антитезу, супротивника. Комунізм агонізував. Агонізуюча потвора не може бути антитезою для інтелектуала. Хто ж з знав, що агонія комунізму так затягнеться? Світ завис в ілюзії «завершення історії» (і не тому що дев’яності – «фін де сікл» - це вже було. А тому що тому.) Людство в черговий раз насолоджувалось безтурботністю – як в двадцяті роки. Це здавалось апогеєм, вершиною цивілізації яка здатна здолати будь-які проблеми (навіть комунізм подолано, цивілізованість всесильна. Ура!) А це не сприяє розвитку есею. Література йшла не до космічних висот, а в глибину людського я, блукаючи нетрями постмодернізму. Двотисячні не стали одкровенням – лише усвідомленням, що історія триває. Література (і есей в тому числі) були в пошуках. Схоже, доба есею настає тільки сьогодні. Саме зараз. У цю мить. І байка, що нині есей бачиться як перехрестя холодної прози і гарячої поезії. Нині обидві ці доньки Аполлона метафізичні. За есей вже не спалюють на вогнищі і не розстрілюють в підвалах НКВД. Можна хіба що заробити кулю від якогось дуркуватого кілера-дегенерата такого ж тупого як і його господар диктатор…


Примітки:

* - «Це нічого… нічого…» (нім.) Він це сказав коли в нього влучили кулі терориста Гавриїла Принципа.

** - ніколи не читайте давніх філідів. Розмовляйте краще з деревами.

*** - читайте китайську класику! Як писав Маяковський: «Ніде! Тільки в Моссельпромі!»

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-22 01:15:56
Переглядів сторінки твору 2523
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.057 / 5.5  (4.987 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 4.927 / 5.5  (4.826 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2021.02.04 00:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2013-03-22 05:09:52 ]
Цікавий, багатоохоплюючий прозаїчний огляд - акупункурні, тезові акценти на неспізнаному тілі літератури. Власне, хотілося би ще поглиблення і концептуальної структуризації.Гадаю, що се тільки нарис до серйозного науково- літературного напрацювання.Спогадати би можна паралельно із Конфуцієм і Солона, і Гомера, Платона, Сократа..........- на мою гадку:) З таким багажем знань та інтелектуальною підкутістю, філософською складовою розуму, Шоне, вірю ще порадуєте читача не одним прозаїчним твором, дослідницькими екскурсами - і не тільки.
Особисто для мене читати сей есей- було і пізнавально, і корисно. Уклінно вдячна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-04-03 13:44:49 ]
Цікава стаття, дякую, Шоне.
Хоча деякі явища бачу інакше, але це ще нічого не значить. )

Ставити питання в літературі і відповідати на них власним життям, і без особливих пояснень, можливо це і є тотальна есеїстика майбутнього? )
Що можуть навіть найосвіченіші інтелектуали? Лише з часом довідуватися, що вони опиралися на хибні аксіоми й постулати, і тому всі їхні відповіді нічого не варті? І навіть їхнє життя могло би скластися краще, якби... Вся суть есеїстики, як на мене - в цьому "якби". Тобто у взаємозв'язках із чимсь безкінечним, з постійно уточнюваним фундаментом під ногами - в залежності від рівня, на який піднявся.
Для мене ясно, що інтелектуал - це останній рівень самотності, особистого вирішення... Далі все інакше... Вище все інакше. І це тільки початок, як і онтогенезу, так і літератури, літератури майбутнього...

Дещо тут, на специфічному метафізичному сайті...
У вигляді тез...
http://observer.sd.org.ua/article/osobystyy-rozvytok-proces-stanovlennya-tvorcya.html