ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Опозиція" (2004)
ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
Доволі епіграм,
Бурлесків
І пародій –
Пора вже й возлюбить,
Як я люблю собак…
Складаю оду кращій у природі
Породі найвірніших посіпак.
Служіть – хай з вами буде
Божа поміч
І вивірений долею талан,
Нехай благословля вас Прокопович,
Породи зачинатель, Феофан.
Хіба ж не ви столицю над Невою,
Столику і стоглаву, вознесли
Над ріднопервозванною,
Святою –
В чужого воза Київ запрягли?!
Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
Пропах в степах – і став уже не наш,
Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
Читала свій німецький «Отченаш»
Татарам і козацьким отаманам,
Своєю «вотчиною» нарекла
Дніпровський край,
І в балтицьких туманах
Ріка Молочна кров’ю потекла?!
Історія – закуска лиш для брому,
А бром – інтелігентський самограй:
Живучий вірус давнього синдрому
Додавлює до краю ріднокрай!
Історія… Петро згубив три сумки –
І Сумами місцину наречем,
І порухи незгідливої думки
Пересічем, як Січі крик, мечем.
«Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
І потече «охрещений» Айдар;
«Вор скла…» – і Ворскла,
Славно,
Мов дитина,
«Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
Хрещеники московської куми,
Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
Мов не жили тут вольницею ми…
Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
Ані тобі Петлюри чи Махна,
І нас із невідомості-халепи
Расєя-мать виводила одна…
На мочарях зусиллям яничарів
В Расєю перевтілилась Орда
Плескатопика,
Виплескана в чарі
Дурман-вина,
Що зветься в нас «бурда».
Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
Це ви, ясак збираючи, пройшли
Сибір неісходиму
Й на Чукотці
«Ісконноруських» мамонтів знайшли.
Це ви
Хіву,
Заховану в барханах,
Полоном
В лоно матушки-Москви
Привели на мотузяних арканах
На розтерзання –
Втіху для «братви».
Це ви Кавказ прикоськували гордий
(Та й нині ще продовжуєте – ви),
І після героїчних ваших мордів
Кривавляться сліди в димах трави.
Це ви в Державній Думі і сьогодні
Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
Завжди готові,
Путіноугодні,
До новозавойовницьких «звитяг».
Немає в світі ворога лихого,
Підлішого за бувших родаків –
Праправнуків козацтва низового,
Москви червоно-білих приймаків!
Складаю вам розлогу антиоду,
Можливо, й запізнілу,
Та однак
Нагода є ославити породу
Клонованих
Московських посіпак.
Я з москалем сваритися не буду
Й могоричу йому не піднесу,
І в суд не позиватиму,
Бо ж суду
В нас чесного немає –
«Фількін» суд…
І рідного – в минулім – яничара
Не братиму на мушку –
Хай живе
В чарівнім світі
Покидь і почвара,
На посіпацькій службі
Жили рве!
«Реве та стогне
(вічний!)
Дніпр широкий,
Сердитий вітер
(віщий!)
Завива…»
Неспокій мій не спатиме,
Допоки й
На посіпаках царствує Москва.
Не сплю і я.
Не сплять мої собаки,
Досмертно вірні й так,
Без ланцюгів…
Дасть Бог, діждем:
Останні посіпаки
Відхлинуть від Московських берегів –
Служити чужині…
Ми ж будем жити,
Миритись між собою після чвар,
І більше не діждуться московіти
Поповнення – скінчився цей «товар»
На берегах дніпрових…
Дай-то, Боже,
Щоб витекло із нашої крові
До краплі все ганебне і вороже
І відригнулось
Матірно
В Москві.
2004
Бурлесків
І пародій –
Пора вже й возлюбить,
Як я люблю собак…
Складаю оду кращій у природі
Породі найвірніших посіпак.
Служіть – хай з вами буде
Божа поміч
І вивірений долею талан,
Нехай благословля вас Прокопович,
Породи зачинатель, Феофан.
Хіба ж не ви столицю над Невою,
Столику і стоглаву, вознесли
Над ріднопервозванною,
Святою –
В чужого воза Київ запрягли?!
Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
Пропах в степах – і став уже не наш,
Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
Читала свій німецький «Отченаш»
Татарам і козацьким отаманам,
Своєю «вотчиною» нарекла
Дніпровський край,
І в балтицьких туманах
Ріка Молочна кров’ю потекла?!
Історія – закуска лиш для брому,
А бром – інтелігентський самограй:
Живучий вірус давнього синдрому
Додавлює до краю ріднокрай!
Історія… Петро згубив три сумки –
І Сумами місцину наречем,
І порухи незгідливої думки
Пересічем, як Січі крик, мечем.
«Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
І потече «охрещений» Айдар;
«Вор скла…» – і Ворскла,
Славно,
Мов дитина,
«Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
Хрещеники московської куми,
Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
Мов не жили тут вольницею ми…
Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
Ані тобі Петлюри чи Махна,
І нас із невідомості-халепи
Расєя-мать виводила одна…
На мочарях зусиллям яничарів
В Расєю перевтілилась Орда
Плескатопика,
Виплескана в чарі
Дурман-вина,
Що зветься в нас «бурда».
Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
Це ви, ясак збираючи, пройшли
Сибір неісходиму
Й на Чукотці
«Ісконноруських» мамонтів знайшли.
Це ви
Хіву,
Заховану в барханах,
Полоном
В лоно матушки-Москви
Привели на мотузяних арканах
На розтерзання –
Втіху для «братви».
Це ви Кавказ прикоськували гордий
(Та й нині ще продовжуєте – ви),
І після героїчних ваших мордів
Кривавляться сліди в димах трави.
Це ви в Державній Думі і сьогодні
Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
Завжди готові,
Путіноугодні,
До новозавойовницьких «звитяг».
Немає в світі ворога лихого,
Підлішого за бувших родаків –
Праправнуків козацтва низового,
Москви червоно-білих приймаків!
Складаю вам розлогу антиоду,
Можливо, й запізнілу,
Та однак
Нагода є ославити породу
Клонованих
Московських посіпак.
Я з москалем сваритися не буду
Й могоричу йому не піднесу,
І в суд не позиватиму,
Бо ж суду
В нас чесного немає –
«Фількін» суд…
І рідного – в минулім – яничара
Не братиму на мушку –
Хай живе
В чарівнім світі
Покидь і почвара,
На посіпацькій службі
Жили рве!
«Реве та стогне
(вічний!)
Дніпр широкий,
Сердитий вітер
(віщий!)
Завива…»
Неспокій мій не спатиме,
Допоки й
На посіпаках царствує Москва.
Не сплю і я.
Не сплять мої собаки,
Досмертно вірні й так,
Без ланцюгів…
Дасть Бог, діждем:
Останні посіпаки
Відхлинуть від Московських берегів –
Служити чужині…
Ми ж будем жити,
Миритись між собою після чвар,
І більше не діждуться московіти
Поповнення – скінчився цей «товар»
На берегах дніпрових…
Дай-то, Боже,
Щоб витекло із нашої крові
До краплі все ганебне і вороже
І відригнулось
Матірно
В Москві.
2004
Найвища оцінка | Людмила Калиновська | 7 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію