ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Проза
Такі квіти не ростуть на підвіконні...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Такі квіти не ростуть на підвіконні...
Уяви собі таку картинку: ти сидиш за робочим столом, весь у справах, і так захопився, що навіть не помічаєш, як ззаду тихенько, майже нечутно, як кішка, до тебе підкрадаюсь я. Кладу голову на плече і обіймаю ззаду так, що моє серце б'ється під твоєю лівою лопаткою... все гучніше, частіше, і в унісон йому відповідає твоє... А потім...
Ніколи не малюю в уяві, що ж буде потім. Є така теорія, неодноразово підтверджена практикою: те, що ми емоційно перживаємо у мріях, фантазіях - ніколи не відбудеться в дійсності, бо не можна один і той самий стан повторити двічі. Переживши ситуацію в своїй уяві, ми наче "спалюємо" її, щоб ніколи не відчути того ж наяву. Тому я й боюсь емоційно мріяти про тебе, фантазувати, уявляти, щоб захопившись не "спалити". Світ моїх мрій і так багатий та різноманітний, а ось у житті так не вистачає чогось справжнього... і когось.
Ти теж не малюй в уяві картини наших зустрічей, не "спалюй"... Краще підійди нечутно, тихенько, як кицька, поклади свою голову на моє плече і обійми так, щоб твоє серце забилось під моєю лівою лопаткою, все сильніше й частіше. І відлунням озветься моє... А потім...
Як часто люди, що знайшли одне одного вже у зрілому віці, говорять:" Шкода, що не зустрілися раніше - стільки дорогоцінного часу втрачено марно"... А я от думаю: як чудово, що ми зустрінемося саме зараз! Бо коли була весна - природа дарувала людям цілі галявини пролісків - маленьких та сором'язливих, але перших, а тому таких жаданих. Потім зацвіли тюльпанами та нарцисами степи й сади, радували око піони, а духмяний бузок та конвалії своїми пахощами зводили світ із розуму. Скажи: серед цього розмаїття барв хіба помітив би ти, хіба оцінив би нерозкритий пуп'янок, такий вразливий і зворушливий, але ще непоказний, що тягнувся до сонця і ще не був здатен радувати своєю красою.
На зміну весняним квітам прийшли кокетливі ромашки; безтурботні і дещо легковажні, але такі щирі лісові дзвіночки; горді та недоторкані, та від того ще більше жадані троянди. Невже тобі в ту пору впала б у око дивна та незрозуміла дикувата квітка, що лише починала розкриватися? До неї вже тягнулись руки, її намагалися зламати та поставити у вазу на підвіконня... Мовляв, чого це вона тут викаблучується, не така, як усі? У вазі швидше розпуститься, швидше зів'яне. Коли вже зовсім осиплеться, можна буде спокійно викинути на сміття, а у вазу поставити свіжу. Але у квітки було дуже міцне та гнучке стебло. Вона уціліла, щоб наприкінці літа розцвісти на повну силу.
І ось тепер, коли на порозі осінь, тобі, стомленому від розмаїття барв, так хочеться чогось особливого, надзвичайного, справжього. Як вчасно розцвіла запізніла квітка!!! Ти дуже скоро помітиш її - саме ти, цінитель справжньості та щирості! Тільки знаєш, у мене є малесеньке прохання, одне-єдине: не намагайся зламати квітку і поставити у вазу, навіть у добрих намірах захистити від негоди та зігріти. Такі квіти не ростуть на підвіконні...
2009 р.
Ніколи не малюю в уяві, що ж буде потім. Є така теорія, неодноразово підтверджена практикою: те, що ми емоційно перживаємо у мріях, фантазіях - ніколи не відбудеться в дійсності, бо не можна один і той самий стан повторити двічі. Переживши ситуацію в своїй уяві, ми наче "спалюємо" її, щоб ніколи не відчути того ж наяву. Тому я й боюсь емоційно мріяти про тебе, фантазувати, уявляти, щоб захопившись не "спалити". Світ моїх мрій і так багатий та різноманітний, а ось у житті так не вистачає чогось справжнього... і когось.
Ти теж не малюй в уяві картини наших зустрічей, не "спалюй"... Краще підійди нечутно, тихенько, як кицька, поклади свою голову на моє плече і обійми так, щоб твоє серце забилось під моєю лівою лопаткою, все сильніше й частіше. І відлунням озветься моє... А потім...
Як часто люди, що знайшли одне одного вже у зрілому віці, говорять:" Шкода, що не зустрілися раніше - стільки дорогоцінного часу втрачено марно"... А я от думаю: як чудово, що ми зустрінемося саме зараз! Бо коли була весна - природа дарувала людям цілі галявини пролісків - маленьких та сором'язливих, але перших, а тому таких жаданих. Потім зацвіли тюльпанами та нарцисами степи й сади, радували око піони, а духмяний бузок та конвалії своїми пахощами зводили світ із розуму. Скажи: серед цього розмаїття барв хіба помітив би ти, хіба оцінив би нерозкритий пуп'янок, такий вразливий і зворушливий, але ще непоказний, що тягнувся до сонця і ще не був здатен радувати своєю красою.
На зміну весняним квітам прийшли кокетливі ромашки; безтурботні і дещо легковажні, але такі щирі лісові дзвіночки; горді та недоторкані, та від того ще більше жадані троянди. Невже тобі в ту пору впала б у око дивна та незрозуміла дикувата квітка, що лише починала розкриватися? До неї вже тягнулись руки, її намагалися зламати та поставити у вазу на підвіконня... Мовляв, чого це вона тут викаблучується, не така, як усі? У вазі швидше розпуститься, швидше зів'яне. Коли вже зовсім осиплеться, можна буде спокійно викинути на сміття, а у вазу поставити свіжу. Але у квітки було дуже міцне та гнучке стебло. Вона уціліла, щоб наприкінці літа розцвісти на повну силу.
І ось тепер, коли на порозі осінь, тобі, стомленому від розмаїття барв, так хочеться чогось особливого, надзвичайного, справжього. Як вчасно розцвіла запізніла квітка!!! Ти дуже скоро помітиш її - саме ти, цінитель справжньості та щирості! Тільки знаєш, у мене є малесеньке прохання, одне-єдине: не намагайся зламати квітку і поставити у вазу, навіть у добрих намірах захистити від негоди та зігріти. Такі квіти не ростуть на підвіконні...
2009 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію