ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Вірші
/
Присвяти
Шону Маклеху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шону Маклеху
Старче, ірландцю, в яку паралель
спогадів плине колоїдний гель?
В сотах минулого – крові водиця.
Що тобі, Шоне, у споминах сниться?
Жовті лани і небесна блакить?
Голод мільйонів, розстріляна мить?
Хліб із зіпрілого в сховах зерна?
Віра у правду, якої нема?
Очі безумних – у небо святе:
кара Господня чому не впаде
на божевілля і морок епох?
Чи безпорадний цей праведний Бог?
Ночі воронячі, дріт таборів.
Гавкіт собачий і лай матюків.
Праця до згину – ГУЛАГівський пил.
Долі неволя і тіло без сил.
Вмерлих до вбитих – ростуть штабелі
Марш трубадурів по рідній землі.
Війни, як повінь бісівських утіх.
Хто би сказати відвертіше міг:
- Баби народять, «солдат не жалеть!».
Віє по колу лиха круговерть.
Гвинтики, гаєчки – січа життя.
Шлях утолочений в млу небуття.
Є у насилля, як анти-табу –
бачити світ у вселенськім гробу.
Край твій сасанським ділився мечем.
Ворог відомий, немає проблем.
Є лиш питання з далеких країв:
Зранку – вівсянка на печиво слів?
Зранку із мудрості – крихи на стіл,
ще філософії давнішній кіл?
Потім блаженство із денного сну –
сили набратись та йти на війну?
Смерть кострубата, як руки раба,
сіє крізь Лету забуті слова.
Дещо загине, зостанеться біль,
випитий серцем калиновий хміль.
Ворог чи спільник – північний сусід.
Тліє насичений кривдою гніт.
ІРА ослабла чи порох змокрів?
Сонно посапує стомлений гнів.
Є паралелі із тих порівнянь.
Блискавки голос: - Народе, устань!
Рабство у генах, у поті чола.
Згадуєш, старче, було і УПА…
Братська ядуха в обіймах міцних.
Вип’ємо елю за мудрість старих.
Вип’ємо знову за силу живих.
Ще за убитих, завжди молодих.
Дух забиває це зілля п’янке.
Літо надворі строкате й лунке…
В пам’яті нашій – пустеля з пустель,
може цунамі, а може і сель…
Топить, змітає, у вирій несе.
Битий небитого вже не везе.
Час підмиває основи основ.
Гусне і гіркне безпам’ятства кров.
Де наші клани чи батьківський рід?
Хижо сміється за тином сусід.
Вишкір імперський, як вишкіл віків:
Що, малоросе, свободи захтів?
П’ята колона між нами живе.
Мат із шансоном до раю іде.
Шоне, ірландцю, це батьківська кров
в топку незгоди підкидує дров.
Вийдуть із рабства до волі душі
наших поетів забутих вірші
Згине, полине, розтане у снах
стан безнадії й нажаханий страх.
Серце стікає у зоряну гель –
там, в порівняннях, живе паралель.
спогадів плине колоїдний гель?
В сотах минулого – крові водиця.
Що тобі, Шоне, у споминах сниться?
Жовті лани і небесна блакить?
Голод мільйонів, розстріляна мить?
Хліб із зіпрілого в сховах зерна?
Віра у правду, якої нема?
Очі безумних – у небо святе:
кара Господня чому не впаде
на божевілля і морок епох?
Чи безпорадний цей праведний Бог?
Ночі воронячі, дріт таборів.
Гавкіт собачий і лай матюків.
Праця до згину – ГУЛАГівський пил.
Долі неволя і тіло без сил.
Вмерлих до вбитих – ростуть штабелі
Марш трубадурів по рідній землі.
Війни, як повінь бісівських утіх.
Хто би сказати відвертіше міг:
- Баби народять, «солдат не жалеть!».
Віє по колу лиха круговерть.
Гвинтики, гаєчки – січа життя.
Шлях утолочений в млу небуття.
Є у насилля, як анти-табу –
бачити світ у вселенськім гробу.
Край твій сасанським ділився мечем.
Ворог відомий, немає проблем.
Є лиш питання з далеких країв:
Зранку – вівсянка на печиво слів?
Зранку із мудрості – крихи на стіл,
ще філософії давнішній кіл?
Потім блаженство із денного сну –
сили набратись та йти на війну?
Смерть кострубата, як руки раба,
сіє крізь Лету забуті слова.
Дещо загине, зостанеться біль,
випитий серцем калиновий хміль.
Ворог чи спільник – північний сусід.
Тліє насичений кривдою гніт.
ІРА ослабла чи порох змокрів?
Сонно посапує стомлений гнів.
Є паралелі із тих порівнянь.
Блискавки голос: - Народе, устань!
Рабство у генах, у поті чола.
Згадуєш, старче, було і УПА…
Братська ядуха в обіймах міцних.
Вип’ємо елю за мудрість старих.
Вип’ємо знову за силу живих.
Ще за убитих, завжди молодих.
Дух забиває це зілля п’янке.
Літо надворі строкате й лунке…
В пам’яті нашій – пустеля з пустель,
може цунамі, а може і сель…
Топить, змітає, у вирій несе.
Битий небитого вже не везе.
Час підмиває основи основ.
Гусне і гіркне безпам’ятства кров.
Де наші клани чи батьківський рід?
Хижо сміється за тином сусід.
Вишкір імперський, як вишкіл віків:
Що, малоросе, свободи захтів?
П’ята колона між нами живе.
Мат із шансоном до раю іде.
Шоне, ірландцю, це батьківська кров
в топку незгоди підкидує дров.
Вийдуть із рабства до волі душі
наших поетів забутих вірші
Згине, полине, розтане у снах
стан безнадії й нажаханий страх.
Серце стікає у зоряну гель –
там, в порівняннях, живе паралель.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію