ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15

Тетяна Яра
2017.02.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Українка (1871 - 1913) / Вірші

 Товаришці на спомин
Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться
Провадить знов розмови запальні,
Нехай, поки від них ще серце б’ється,
Я вам на незабудь спишу думки сумні.

От, може, вам колись, – часами се буває, –
Розглянути старі шпаргали прийде хіть,
Ваш погляд сі щілки, блукаючи, спіткає
І затримається при них на мить.

І вам згадається садок, високий ґанок,
Летючі зорі, тиха літня ніч,
Розмови наші, співи й на останок
Уривчаста, палка, завзята річ.

Не жаль мені, що се вам нагадає
Запеклої ненависті порив.
Що ж! тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив!

Згадати тільки всі тяжкії муки,
Що завдали борцям за правду вороги, –
Кому ж не стиснуться раптово руки
Від помсти лютої жаги?

Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,
Як згасне все в душі невільничій у нас.
Ох, може б не було життя таке нещасне,
Якби вогонь ненависті не гас!

Лагідність голубина, погляд ясний,
Патриція спокій – не личить нам.
Що вдіє раб принижений, нещасний,
Як буде проповідь читать своїм панам?

Так, ми раби, немає гірших в світі!
Феллахи, парії щасливіші від нас,
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.

Ми навіть власної не маєм хати,
Усе одкрите в нас тюремним ключарам.
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: «Мій дом – мій храм!»

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав,
За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша – меч, политий кров’ю,
Бряжчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любов’ю,
Той меч із піхви видобуть здола?

Нехай же ми раби, невільники продажні,
Без сорому, без честі, – хай же й так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..

17.07.1896



Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 130 – 131.
Поезія вперше опублікована у 1898 р. у збірнику «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники». Зберігся автограф (ІЛІШ, ф. 2, № 710).
Готуючи поезію «Товаришці на спомин» до передруку у збірці «Думи і мрії», Леся Українка опустила три строфи першодруку – 11-у, 12-у і 16-у (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Першодрук»).
тільки той ненависті не знає, / Хто цілий вік нікого не любив! – перифраза афоризму М.О.Некрасова (То сердце не научится любить, / Которое устало ненавидеть. – заключні рядки вірша «Замолкни, муза мести и печали!», 1855 р.).


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-26 12:03:08
Переглядів сторінки твору 1957
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.050 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.632 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.11.26 07:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-05-26 12:33:32 ]
"Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі".

Так, сили малувато, це ніби про сьогодення написано чи це воно у нас на роду...

"Так, ми раби, немає гірших в світі!"

чи ж доживемо, щоб гордо промовляти: «Мій дом – мій храм!». Моя країна!

...і про тюремних ключарів...правдиво і на сьогодні, на жаль...




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина ШушнякФедоришин (М.К./М.К.) [ 2013-05-26 20:36:03 ]
Окрім того, що правдиво і актуально, то ще й тривожить, що твору понад 100 років... І чи блиск в очах і відчуття крил такі самі?