ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Проза / "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010)

 СЛЬОЗА СЛЬОЗУ НЕ ЗДОГАНЯ (роздуми та сумніви)

Сльоза сльозу не здоганя,
бо губляться в дорозі
підкови, –
я ж свого коня
прикоськати не в змозі.

Межа його не зупиня
і прив’язь при порозі
не втримує –
і так щодня
в засльозеній тривозі...

Роки минулі – не броня
в грозу на перелозі
нічної скачки...
Та за дня
все ж статись перемозі!

Мене ж сам Бог охороня
і всі, хто є при Бозі,
і роси скльовує стерня
такі прозоросльозі.

* * *

Україну в єдину державу намагалися об’єднати старокиївські князі та середньовічні козацькі кошові, гетьмани Іван Мазепа і Павло Скоропадський, злісно кляті комуністами й шовіністами палкі Семен Петлюра і Степан Бандера, уже мої сучасники-дисиденти Левко Лук’яненко і В’ячеслав Чорновіл… Невміло прагне об’єднання лівих і правих, патріотів і україноненависників наївний мій земляк Віктор Ющенко. Думаю, що і Юля Володимирівна щиро хоче цього, але не має достатніх сил і можливостей. Намагаюся зрозуміти причини багатьох спроб і невдач, не спішу категорично звинувачувати в поразках вождів і поводирів роз’єднаної і розбратаної народної маси, що ніяк не налаштована злитися в тісних національних (або й інтернаціональних) обіймах. Важко це, неймовірно, титанічно-трагічно тяжко… Що вже далеко ходити в пошуках позитиву, коли я сам – не ворог собі самому – не можу об’єднати власну невеличку родину, знайти порозуміння з кровним сином і донькою, з двоюрідними і триюрідними братами й сестрами, свояками-родичами, що живуть у Сумах і Харкові, Львові та Рівному, Кам’янці-Подільському і Луганську, в інших містах і селах так званих «бандерівщини» і «малоросії»?!




* * *

«Де народився, там і згодився». Мабуть, у цьому мудрому вислові криється правильна відповідь на непросте і найважливіше, на мою думку, питання: хто ти єси і де твоє місце на землі? Хоч у Луганську я прожив понад сорок літ, але душею і тілом я завше у Верхосуллі, там, де загубились мої першопочатки.




* * *

Читаючи історію України, я почуваюся тяжкохворою людиною на операційному столі, якій без наркозу видаляють смертельні метастази, причому ніхто не гарантує щасливого результату, повного відновлення життєдіяльності хворого. Я усвідомлюю це, але не відмовляюся від операції-експерименту – видужання має прийти через біль, треба лишень витримати його, не померти нагло на радість і втіху тим, хто заперечує не лише моє право мучитись долею України, а й саме моє існування на цій тисячно-перегрішеній землі.




* * *

Ще з малих літ я зжився зі своїм круглосирітством, не особливо й нарікав на долю, однак ніколи не переставав крадькома плакати не над могилами батька-матері, а над усвідомленням відсутності їхніх могил, неможливістю бодай зрідка відвідувати священні для мене горбики землі, аби припасти до них грудьми та відчути свій досмертний зв'язок із найріднішими останками, що покояться під дерном і барвінками. Сирітство – це, мушу сказати, найбільша і найтяжча мука!




* * *

Не спромігся звести власний будинок, посадити й виростити сад… Народив хіба що сина, але виховували його інші, і виховували не в найліпший спосіб. Не прощу собі ніколи такої безвідповідальності та легковажності!




* * *

Ось і мала моя батьківщина: усе тут мале споконвіку порівняно з довколишнім світом, із цілою великою Батьківщиною, але наскільки все тут змаліло за півстоліття, а особливо за останні роки! Тіснішими стали обшири-видноколи, вужчими дороги, стежки і стежечки, геть скрихітнились колись визначні символи неперебутності рідного села: середня школа, клуб, лікарня, крамниці, тваринницькі ферми й технічні майстерні. Вітри здули з лиця землі цілі хутори і присілки: Марусине, Кобзареве, Першотравневе, мою Комуну-Ойкумену… Коротшими й безлюднішими стали Кучерівка і Бараба, Голуб’яче і Смєтіне, Башкиреве і Козків-хутір. Щезли обидва вітряки, цегельня і сітровий заводик, молочарня і ветлікарня. Не стало комор і токів, усе менше і менше автомобілів перетинає Марківку в напрямку Штепівки та Жовтневого. Дорога ж на Рудку заводить хіба що в глухий кут – інших доріг просто не стало, їх заорали, або ж вони заросли бур’яном-дерезою. Моя золота Сула втопилася в болоті, бо вище за течією її перегородили греблею запопадливі місцеві перетворювачі природи. Широка долина річки – суцільно непрохідні джунглі з вільх і верб, очерету й рогози! Сльоза сльозу не здоганяє – висихають на моїх зморщених щоках, як висохли криниці та джерела всього Верхосулля.
І люди-земляки, здається, здрібнішали, і ніким замінити незабутніх бібліотекаря Григорія Івановича Падалку, ерудита-вчителя Віктора Григоровича Коржова, художника і музику Бориса Явдокимовича Лободу, кіномеханіка Євгена Гуйву, вчительку української мови та літератури Меланію Михайлівну Дідевич, дядька Мишка-сітрового, тітку Марфу-молочарку, голову сільради Андрія Андрійовича Зінченка… І ніколи вже не зустріну я на сільських вуличках двох діденківських Катрусь, двох пигулівських і одного скляренківського Іванів, моїх найщиріших друзів… І ще багатьом, і багатьом я вже ніколи не зможу сказати «Здрастуй…»
Єдине, чим радує мене моя мала батьківщина, – це її зелене вбрання. Крім здичавіло-зарослої річкової долини рясно розрослися лісосмуги, обидва марківські парки, біляцвинтарні гаї. Зберігся й лісопарк у знищеній Комуні, щоправда, він давно втратив свою паркову привабу… Жаль, гине на очах запущений колгоспний сад між Кучерівкою і Першотравневим. Доживає віку попівський сад біля школи, геть зовсім зникли комунівські старий і молодий сади, липова алея, меморіально-родинний цвинтар поміщиків Крамаренків біля обмілілого верхнього ставка у Комуні (нижній став перетворився на жаб’яче болото; болотами стали і колись штучно заводнені яри). Сльоза сльозу не здоганяє – висихають у пустелі запустіння та людської байдужості…




* * *

У дитинстві та юності мені довелося перепливати Сулу і Псло, Онегу й Дністер, Західний Буг і Сіверський Дінець, Оскіл і Айдар… У різний час я купався в Дніпрі та Сеймі, у Ворсклі та Деркулі, навіть у Валдайському озері та Чорному і Балтійському морях… Та найтеплішою, справді живою, цілющою водою була комунівська ставкова і верхосульська річкова. Хотів би й зараз зануритись у її таємничі глибини, та де вже там! Ні риби в них, мабуть, немає, ні раків – одні жаби та вужі…




* * *

Моє покоління жило-виживало в голоді та холоді, особливо тяжко було не згинути й вирости круглим, як і я, сиротам у післяокупаційній, до нитки обдертій чужими-своїми вандалами Україні. Їли ми все, що повзало й літало, що пробивалося з пораненої землі до сонця. Труїлися, хворіли, помирали та знову воскресали. Нам треба було вирости, щоб замінити в радянсько-колгоспному рабстві батьків і дідів. Ми зобов’язані були вирости й чогось навчитися, аби продовжити свій рід-нарід і колись, уже в зрілому віці, відверто плюнути в червоні пики наших гнобителів!



(1) Далі буде...


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-30 16:07:42
Переглядів сторінки твору 1768
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.534 / 7  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Денники
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-30 18:29:35 ]
Останнім часом із великим задоволенням читаю щоденники відомих літераторів. Долучаю до них і цікаві думки-спостереження Івана Низового. Дуже цікаво і чекаю на продовження. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-02 13:18:45 ]
Олександре, дуже приємно це чути! Дякую!!!
Долучайте) Я ще опублікую...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-05-30 18:37:37 ]
Усе життя у слові, як на долоні, у роздумах та сумнівах. Дякую!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-02 13:19:32 ]
Оксаночко, саме так! Дуже вдячна Вам за ці слова!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2013-05-30 22:56:35 ]
Спочатку потішився віршем - класним, соковитим, розкішним. Потім не раз вразив серце болючими рядками роздумів і споминів...

"Хоч у Луганську я прожив сорок літ, але душею і тілом я завше у Верхосуллі, там, де загубились мої першопочатки".
А ці рядки чомусь особливо зачепили. "У власне тіло увійти / Дано лише несамовитим", - писав В. Стус.
Господи, які ж ми, люди, роздвоєні!.. Так і життя минає...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-02 13:20:42 ]
Анатолію, дуже втішена таким чудовим коментарем!
Спасибі!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-06-08 22:19:21 ]
...а може вона потрібна ота роздвоєність? щоб не бути байдужим? Щоб не залишитися звичайним савцем: їсти, пити, отримувати задоволення і не відчувати болю???
Адже людині притаманно (вибачте, РМ...) відчувати біль, ділитися ним, відстоювати щось таке найважливіше у житті і з цим йти на смерть, перемагати...
Вибачте,шановні, Лесю, вибач, будь ласка, у мене зараз настільки оголені усі почуття, що писати і відчувати "для галочки" я просто не можу...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-10 23:00:07 ]
Я тебе розумію, рідненька...
А ти ТАК відчуваєш Низового...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-05-31 00:27:38 ]
Все викладене - сильно!
але дві фрази зачепили найдужче:
"Сирітство – це, мушу сказати, найбільша і найтяжча мука!" і "відверто плюнути в червоні пики наших гнобителів!"
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-02 13:24:46 ]
Галинко, спасибі Вам за постійну увагу й такі емоції!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-05-31 09:30:35 ]
І вірш, і роздуми - вищої проби... Глибокопатріотично, вистражданоусвідомлено...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-02 13:25:53 ]
Як гарно Ви сказали, Миросю!
Безмежно вдячна!!!