ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Перша українська симфонія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша українська симфонія
1
Чому так любить музику чумак?
Чому сумує, як пісень не чує?
Й сам почина співати, наче птах,
Зв`язок із небом відчуває так,
Коли в степах під зорями ночує.
Пішли жалі на пасіку журби,
І сум утік на туги пасовище.
Не свище вітер злий, і злива не періщить
Трава стає іще густіша й вища,
І випливає місяць з-під верби,
Як сон міцний, або смішний сомище.
Як ріг вола, чи на Різдво пиріг.
А то здається місяць оселедцем.
А він вгорі що думає про них?
За мажами, за хурами приліг
І над чумацьким гумором сміється.
Розбудить півень, й до світанку – в путь.
І добрим людям добру сіль і рибу
Із Дону й Криму в Крюків привезуть.
Та не здолають долю незбориму.
Що гостра, як заточена заноза.
Яка, мов стопудовий віз, важка.
Волову пару паровозом переможе.
Чавункою розчавить чумака.
Прогрес паланки й валки в топках спалить.
НКВС про нього знищить пам'ять.
І зникли перевізники… Й тепер
Не отаман вирішує – прем`єр,
Кабмін вирішує: коли, кому
За соляними вирушать дарами,
Що на лимані, хай і не в Криму,
А далі, ну наприклад, в Суринамі.
Не в бур`янах пожовклих придорожніх
Про чумаків я пам`ять віднайшов,-
В червоних маках, в маківках церков,
В колесах всіх, в крупинці солі кожній.
Схиляється до нас безмежна вись.
Не хором зоряним говорить небо з нами.
Не вісь земна скрипить – чумацький віз,
Не вісь галактики…Дивись ти і молись
На чумаків з возами і піснями.
Потрапити б до Божого їм Дому
Й змінить солону долю на медову.
Чумацький Шлях цвів золотою сіллю,
У вічність він, у вікна поринав…
І розсипав в серця пісні-сузір`я…
За крок від нас і Крим, і Суринам,
Рідня близька країни й зорі нам,
І небеса – як вулиця сусідня!
2
А на базарній вигравав кобзар,
Виспівував - заслухались сузір`я.
Він для зірок сіяв, немов квазар.
Для українців, мабуть, ще з хозар
До росіян він дзвоном бив сумління.
Був маяком у непроглядній млі.
І чулося в чарівних звуках кобзи:
НАМ буде добре на своїй землі,
А потім ЇМ – і «харашо», і «добже»
Як людність ми ніколи не помрем,
Хай в найлютішу нас жбурнуть негоду.
Ми не помрем з таким поводирем
У Віфлеєм для нашого народу!
Ні, ти був зрячим, а народ - сліпим,
Душа його і темна, і волога
Зі сліз і крові голосом своїм,
Змішавши із пилюкою шляхів,
Дороговказ ти сонячний зліпив
До Правди і до Волі, і до Бога!
Ти не мовчав, співав і нас повчав,
Щоб гідними ставали наші вчинки.
Хоч цар лихий був, але ж був Кобзар
Із літери великої – Шевченко.
У буйстві зим змінився в нас режим.
Тепліш, світліш чи стало нам, кобзарю?
За те, що лиш народу ти служив,
Й «народна» влада напускала псарню.
Колись «комса», тепер своя попса
Кусала сміхом і псувала струни.
Та струмом правди проростав кобзар
І думами померзлі душі врунив.
«За рідну мову і за рідний край» -
В тих звуках до повстання чути поклик.
То ж грай, кобзарю, грай, не замовкай,
Співай, кобзарю, щоб серця не змовкли!
3
Співай, кобзарю, щоб я міг сказать,
Хоч пошепки, про себе: « Я – козак,
А не кізяк, ще й мокрий і порожній,
Я – кремінь, я – козак, я – запорожець!"
Я – січовик, то ж буду я чавить
Усіх мастей, усіх властей чужинців
Й – своїх, що навіть гірші за чужих.
І не потрібні хутір і Чаплинський,
Щоб хутко я перетворив юрбу
У армію на битву вирішальну
І Крим я покорив, здобув Стамбул,
Розворушив мурашником Варшаву.
Молдову подолав я за добу,
Мадяр – за дві. Тепер – кубло. Тому
Не на Москву – на Київ вирушаю.
Навіщо це: Стамбул спалить до тла,
А чи кремлівські розгромить палати?
Потрібно лиш холопа і «хохла»
В своїх думках, в своїх ділах здолати!
Щоб вірус меншовартості пощез
З тремтінням клятим язичка й колінець,
Щоб на Хрещатику зміг крикнуть до небес
На світ увесь: «Я – русич, - українець!»
Козак – я, запорожець, січовик!
У співах чумаків,у звуках віщих кобзи
На мить себе відчув я, і цю мить
На все життя, на всі віки продовжив!
10.10.2010
Чому так любить музику чумак?
Чому сумує, як пісень не чує?
Й сам почина співати, наче птах,
Зв`язок із небом відчуває так,
Коли в степах під зорями ночує.
Пішли жалі на пасіку журби,
І сум утік на туги пасовище.
Не свище вітер злий, і злива не періщить
Трава стає іще густіша й вища,
І випливає місяць з-під верби,
Як сон міцний, або смішний сомище.
Як ріг вола, чи на Різдво пиріг.
А то здається місяць оселедцем.
А він вгорі що думає про них?
За мажами, за хурами приліг
І над чумацьким гумором сміється.
Розбудить півень, й до світанку – в путь.
І добрим людям добру сіль і рибу
Із Дону й Криму в Крюків привезуть.
Та не здолають долю незбориму.
Що гостра, як заточена заноза.
Яка, мов стопудовий віз, важка.
Волову пару паровозом переможе.
Чавункою розчавить чумака.
Прогрес паланки й валки в топках спалить.
НКВС про нього знищить пам'ять.
І зникли перевізники… Й тепер
Не отаман вирішує – прем`єр,
Кабмін вирішує: коли, кому
За соляними вирушать дарами,
Що на лимані, хай і не в Криму,
А далі, ну наприклад, в Суринамі.
Не в бур`янах пожовклих придорожніх
Про чумаків я пам`ять віднайшов,-
В червоних маках, в маківках церков,
В колесах всіх, в крупинці солі кожній.
Схиляється до нас безмежна вись.
Не хором зоряним говорить небо з нами.
Не вісь земна скрипить – чумацький віз,
Не вісь галактики…Дивись ти і молись
На чумаків з возами і піснями.
Потрапити б до Божого їм Дому
Й змінить солону долю на медову.
Чумацький Шлях цвів золотою сіллю,
У вічність він, у вікна поринав…
І розсипав в серця пісні-сузір`я…
За крок від нас і Крим, і Суринам,
Рідня близька країни й зорі нам,
І небеса – як вулиця сусідня!
2
А на базарній вигравав кобзар,
Виспівував - заслухались сузір`я.
Він для зірок сіяв, немов квазар.
Для українців, мабуть, ще з хозар
До росіян він дзвоном бив сумління.
Був маяком у непроглядній млі.
І чулося в чарівних звуках кобзи:
НАМ буде добре на своїй землі,
А потім ЇМ – і «харашо», і «добже»
Як людність ми ніколи не помрем,
Хай в найлютішу нас жбурнуть негоду.
Ми не помрем з таким поводирем
У Віфлеєм для нашого народу!
Ні, ти був зрячим, а народ - сліпим,
Душа його і темна, і волога
Зі сліз і крові голосом своїм,
Змішавши із пилюкою шляхів,
Дороговказ ти сонячний зліпив
До Правди і до Волі, і до Бога!
Ти не мовчав, співав і нас повчав,
Щоб гідними ставали наші вчинки.
Хоч цар лихий був, але ж був Кобзар
Із літери великої – Шевченко.
У буйстві зим змінився в нас режим.
Тепліш, світліш чи стало нам, кобзарю?
За те, що лиш народу ти служив,
Й «народна» влада напускала псарню.
Колись «комса», тепер своя попса
Кусала сміхом і псувала струни.
Та струмом правди проростав кобзар
І думами померзлі душі врунив.
«За рідну мову і за рідний край» -
В тих звуках до повстання чути поклик.
То ж грай, кобзарю, грай, не замовкай,
Співай, кобзарю, щоб серця не змовкли!
3
Співай, кобзарю, щоб я міг сказать,
Хоч пошепки, про себе: « Я – козак,
А не кізяк, ще й мокрий і порожній,
Я – кремінь, я – козак, я – запорожець!"
Я – січовик, то ж буду я чавить
Усіх мастей, усіх властей чужинців
Й – своїх, що навіть гірші за чужих.
І не потрібні хутір і Чаплинський,
Щоб хутко я перетворив юрбу
У армію на битву вирішальну
І Крим я покорив, здобув Стамбул,
Розворушив мурашником Варшаву.
Молдову подолав я за добу,
Мадяр – за дві. Тепер – кубло. Тому
Не на Москву – на Київ вирушаю.
Навіщо це: Стамбул спалить до тла,
А чи кремлівські розгромить палати?
Потрібно лиш холопа і «хохла»
В своїх думках, в своїх ділах здолати!
Щоб вірус меншовартості пощез
З тремтінням клятим язичка й колінець,
Щоб на Хрещатику зміг крикнуть до небес
На світ увесь: «Я – русич, - українець!»
Козак – я, запорожець, січовик!
У співах чумаків,у звуках віщих кобзи
На мить себе відчув я, і цю мить
На все життя, на всі віки продовжив!
10.10.2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію